Читати книгу - "Маятник Фуко"

class="p1">Проходячи повз якийсь готель, я ввійшов і попросив покій. Піднімаючись із ключем дерев’яними сходами, які на першому поверсі мали майданчик з поручнями, звідки було видно рецепцію, я побачив, як туди ввійшов той гіпотетичний араб. Відтак у коридорі я помітив інших людей, які теж скидалися на арабів. Ясна річ, у цьому районі були лише невеличкі готелі для арабів. Чого я сподівався?

Я увійшов до кімнати. Вона була досить пристойна, був навіть телефон, шкода, що я не знав, кому зателефонувати.

І там я неспокійно задрімав аж до третьої години. Тоді вмив обличчя і вирушив у бік Консерваторію. Мені не зоставалося нічого іншого, як увійти до музею, залишитися там після зачинення і чекати півночі.

Так я й зробив. І за кілька годин до півночі я стримів у перископі, очікуючи чогось.

Нецах у деяких інтерпретаціях є сфірою Витривалості, Витримки, постійної Терплячості. І справді, нас чекала Випроба. А в інших інтерпретаціях Нецах — це Перемога. Чия перемога? Можливо, в цій історії поразок — поразки дияволістів, над якими поглузував Бельбо, поразки Бельбо, над яким поглузували дияволісти, поразки Діоталлеві, над яким поглузували його клітини — єдиним переможцем поки що був я. Я сидів у засідці в перископі, я знав про інших, а вони про мене не знали. Перша частина мого задуму відбулася згідно з планами.

А друга? Чи відбудеться вона згідно з моїми планами, а чи згідно з Планом, який уже мені не належав?

8 ГОД

112

У Храмі Рози і Хреста ми маємо для наших Церемоній та Обрядів дві довгі, гарні Галереї. В одній з них ми розміщуємо моделі та зразки всіх найрідкісніших і найдосконаліших винаходів, в іншій — Статуї основних Винахідників.

(John Heydon, The English Physitians Guide: Or A Holy Guide, London, Ferris, 1662, The Preface)

Я перебував у перископі вже дуже довго. Була, мабуть, уже десята година, або пів на одинадцяту. Якщо має щось відбутися, воно мало б відбутися у наві, перед Маятником. Отже, я мусив приготуватися зійти вниз, щоб знайти схованку і спостережний пункт. Якщо я прийду надто пізно, коли Вони вже увійдуть (звідки?), мене помітять.

Зійти вниз. Розім’ятися… Вже кілька годин я не бажав нічого іншого, але тепер, коли я міг це зробити, я почував себе паралізованим. Мені доведеться перетнути зали у темряві, при конечній потребі використовуючи ліхтарик. Тьмяне нічне світло просочувалося з вікон, і якщо я уявляв собі, що в місячному сяйві музей стане привидом, я обманювався. На вітринах мерехкотіли невиразні відблиски з вікон. Якби я просувався не так обережно, я б простягнувся на землі, наштовхнувшись із гуркотом на якесь скло або залізяччя. Я вмикав ліхтарик лише вряди-годи. Час від часу раптове світло відкривало мені якусь голизну, але не тілесну, а голизну гвинтів, лещат, шворенів.

А якби раптом я освітив якусь живу присутність, чиюсь постать, посланця Володарів, який дзеркально відтворював мій шлях? Хто б закричав першим? Я напружував слух. Цілком непотрібно. Я просувався покрадьки, не роблячи галасу. Отже, він теж.

Пополудні я уважно вивчив послідовність зал і був переконаний, що навіть потемки зможу знайти сходи. Але тепер я рухався майже навпомацки, втративши орієнтацію.

Можливо, якоюсь залою я проходив уже вдруге, можливо, я ніколи не вийду звідси, може, очікуваним ритуалом було саме оце блукання між безмозкими машинами.

Насправді я не хотів сходити вниз, насправді я хотів відтермінувати зустріч.

Я вийшов з перископу після довгого, безжального іспиту совісті, впродовж багатьох годин я роздумував над нашою помилкою останніх років і намагався збагнути, чому, не маючи на те жодної розумної причини, я опинився нині тут, шукаючи Бельбо, який опинився в цьому місці з іще менш розумних причин. Але тільки-но я ступив крок, усе змінилося. Просуваючись уперед, я думав головою іншої людини. Я став Бельбо. І як Бельбо при завершенні його довгої мандрівки до просвітлення, я знав, що кожен, навіть зовсім послідущий земний предмет слід вважати ієрогліфом чогось іншого, і ніщо інше не є настільки реальним, як План. Гай-гай, я був проникливий, мені вистачало одного проблиску, одного погляду в спалахові світла, щоб усе зрозуміти. Мене не можна було одурити.

… Двигун Фромана: вертикальна структура на ромбовидній основі, схожа на анатомічний експонат із воску, що показує свої штучні ребра, містила ряд котушок, чи чого там ще, батерей, перемикачів, чи як до біса їх називають у підручниках, вони приводяться в дію ременем трансмісії, що черпає снагу від зубчастого колеса… Для чого він міг бути потрібний? Відповідь: звичайно, щоб вимірювати теллюричні течії.

Акумулятори. Що ж вони акумулюють? Можна було уявити собі Тридцять Шість Невидимих як гурт упертих секретарів (охоронців секрету), які вночі вдаряють у свої цимбали-писарі, щоб добути з них якийсь звук, якусь іскру, якийсь поклик, у напруженому діалозі між одним берегом та другим, між безоднею та поверхнею, від Мачу-Пікчу до Авалону — дзінь, дзінь, дзінь, гальо, гальо, гальо, Памерсієль, Памерсієль, я вловив дрижання, течія Му-36, та сама, якій поклонялися брахмани яко блідому подихові Бога, тепер вмикаю клапан, макро-мікрокосмічний контур у дії, тремтять під земною корою всі корені мандраґори, чутно піснь Вселенської Симпатії, переходжу на приймання.

Боже мій, армії спливали кров’ю на рівнинах Європи, папи кидали анатеми, у мисливській хатині Палатинських Садів зустрічалися гемофілічні цісарі-кровозмісники — і все це щоб забезпечити прикриття, пишний фасад для праці тих, хто у Соломоновім Домі прислухався до блідих покликів Пупа Світу.

Вони приходили, щоб привести в дію ці псевдотермічні, гексатетраграматичні електрокапілятори — адже так сказав би Ґарамон, правда? — і вряди-годи хтось винаходив, скажімо, якусь вакцину, чи електричну жарівку, даючи підставу дивовижним пригодам металів, але їх завдання було зовсім інше. І ось усі вони зібралися тут опівночі, щоб запустити статичну машину Дюкрете, прозоре коло, схоже на перевісь, а позаду — вібрують дві кульки, підтримувані, наче аркою, двома паличками, й коли вони торкаються одна одної, від них бризкають іскри. Франкенштайн сподівався, що так він зможе дати життя своєму ґолемові, але він помилявся, слід було очікувати іншого сигналу: здогадуйся, трудись, копай, копай, старий кроте…

… Швейна машинка (невже це вона? подібні рекламувалися на гравюрах разом з пігулкою, що сприяє розвиткові грудей, та великим орлом, що літає посеред гір, тримаючи в кігтях гіркий настій, Robur le Conquérant, R-C), але якщо привести її в дію, починає крутитися колесо, колесо крутить кільце, а кільце… що ж робить кільце? Хто