Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

лобі, що врятувала йому життя, він був практично такий самий, як і до зустрічі з

джадалом у будинку Сєрова. Шкіра звільнилася від солі, а уламки різних епох

стали татуюваннями. Слідів від Золотої Колиски теж не залишилося, наче деталі

повністю перейшли Таргу.

— Що сталося? — запитав Талавір, не поспішаючи підводитися з обіймів

жінки.— Ви були в тогіреку Діви вже досить довго. Йилдиз почала світитися, здійнявся вихор. Немов десятки «маленьких друзів» затанцювали навколо вас. А

потім діти почали щось створювати. Руки Чорної Корови запалали, Евге

випустила суєр, Бекир оживив дерево. Клянусь, я бачила у ваших руках Золоту

Колиску, але коли вітер ущух, а цей ідіот випустив кулю, між вами, немов

нізвідки, опинився хлопчик.

— Це Тарг. — Талавір подивився на дітей. Перед ними вже поставили

казан із гарячою шурпою. Хтось накинув на плечі Евге попону, вона поділилася

нею з Таргом та Ніязі.

Талавір розказав про те, що їм удалося дізнатися в кімнаті духів. Про те, що Мамай носив у собі Тарга, а Спалахи розбудили брата Амаги та ледь не

перетворили його на джадала при тому, що насправді він і був Богом Спалахів.

Поки говорив, Талавір вдивлявся в золоті блискітки в зелених очах Ма й не

міг повірити, що все це не сон. Ще за день до цього він змирився, що помирає, а

тепер йому доведеться знову вчитися жити.

— Ти думаєш, він досі бог? — Ма з недовірою подивилися на дітей. Тарг

нічим не відрізнявся від інших. Бекир показав йому, як дістати варене м’ясо, і всі

загиготіли, коли Тарг спробував ухопити шматок губами, обпікся і, наче

вуглинку, відкинув м’ясо геть від себе.

— Не знаю, але якщо так, то інші схочуть скористатися його силою. Хіба

ти забула, що Золота Колиска дає владу над цією землею? А тепер він і є

Золотою Колискою.

Талавір знову поглянув на дітей. Вони жартували, гралися, намагалися

повторити фокус Тарга й реготали. Дитячий сміх — це завжди символ миру, навіть коли він лунає на руїнах світу. Талавір майже напевно знав, про що думає

Ма: вони мусять захистити Тарга. І навіть не тому, що він Золота

Колиска, а через те, що зовсім дитя.

Чорна Корова перелила собі за пазуху суп, огризнулася на якийсь жарт

Ніязі й заходилася витирати плаття. Несподівано щось дістала із-за пазухи й з

подивом втупилася в маленький аркуш паперу, передала його Бекирові, діти

перекинулися кількома словами й рушили до Ма з Талавіром. Чоловік сів

зручніше, хоч і продовжував спиратися на Ма.

— Я мала віддати це Белокуну. — Чорна Корова показала аркушик із

розламаного тумара. — Так наказав мені батько вві сні. Марко Дорош, —

виправилася дівчинка. — А йому — сам Бог Спалахів. Але Белокун став «живим

м’ясом» і згнив.

— Ви бачили рештки Гавена Белокуна? — Від здивування крила Ма знову

здибилися.

— Він став «живим м’ясом»? — Талавір ледь стримав смішок. —

Заслужений фінал, нема чого додати. Але як ви його впізнали?

— Ось так. — Бекир передав їм золотий ґудзик із кітеля Гавена Белокуна.

— Крім того, Евге допомогла. Ми довго його шукали, бо Чорна Корова мусила

передати це очільникові Матері Вітрів, а ми навіть не знаємо, що воно таке.

Спробували пробитися до Азіза-баби, але не змогли. То ви допоможете

прочитати? Здається, це мова материка.

Талавір розгорнув папірець і передав Ма.

— Схоже на агітки Старших Братів, але мова не їхня.

— Я її теж не знаю. Знала колись, але вже ні, — похитала головою Ма. —

А проте цей папірець я пізнаю. Колись саме я забрала його з барака Мамая. Мені

здається, тоді я змогла зрозуміти зміст, але зараз літери здаються незнайомими.

— Ма потерла скроню. — Це щось дуже важливе.

***

Вони знайшли Азіза-бабу в нашвидкуруч поставленій юрті. Старий

помирав. Біля руїн Шейх-Елі вишикувалися чорні напівпрозорі духи. Очікували, коли Азіз-баба зможе до них приєднатися. Невістки готували старого до

переходу, курили юшан і часто поправляли під ним подушки. У юрті були темно

й душно від пахощів та смолоскипів. Аслан, що сидів біля ліжка діда, утер

великі віслючі очі, побачив Ніязі й кинувся його обіймати. Хлопчик-лисеня ледь

вирвався. Старий поволі повернув до новоприбулих голову і, як доброму

знайомому, кивнув Таргові, зробив жест невісткам — і ті ледь не за руки витягли

з-за спин Талавіра й Ма хлопчика із солі та посадовили біля старого.

— Наче знав, що він прийде, — прошепотіла у вухо Талавіра Ма.

Азіз-баба й Тарг обмінялися кількома фразами, а потім брат Амаги облизав

великий палець і торкнувся ним лоба Азіза-баби, наче тавруючи чи

благословляючи сіллю.

— Йому стало зле після світіння Йилдиз, коли амазонки та армійці знову

почали сваритися. Аслан каже, ледь до бійки не дійшло, — стишено відказав

Ніязі, спостерігаючи за дивним ритуалом хлопчика — Золотої Колиски.

— А чого вони сперечалися? — запитав Талавір.

— Вирішували, що робити. Ніхто не вірить, що Старші Брати дадуть нам

спокій. Якщо Сфені вдалося втекти й вижити, вони точно повернуться, — так

само пошепки відповіла Ма. Нарешті невістки поправили всі подушки, сховали

ароматні суміші й пропустили їх до Азіза-баби.

Від нього пахло старістю. Старійшина Ак-Шеїх іще дужче змалів і

нагадував дитину, що заплуталася в пелюшках. Дрібне зморшкувате обличчя

дихало спокоєм. Азіз-баба примирився зі смертю. Усе, що вони хотіли в нього

запитати, тепер видавалося незначущим.

— Я завжди прагнув найкращого для цієї землі, для людей, які тут живуть,

— немов змія, прошелестів Азіз-баба й потягнувся за рукою Талавіра. — Тому

ти мусив зустрітися з джадалом і вивести його з Ак-Шеїх. Хіба Азіз-баба вчинив

аж