Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

Разом з тим, засуджений, відповідно до вимог ч. 1 ст. 63 Конституції Укра­їни, вправі не давати будь-яких пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Зміст терміна «близькі родичі» ви­кладений у п. 11 ст. 32 КПК України.

5. Поняття тяжкості й характеру проступку засудженого носять у кожно­му конкретному випадку індивідуально-оцінний зміст, оскільки у криміналь­но-виконавчому законодавстві їх визначення відсутнє. Зміст цих термінів по аналогії (схожості, подібності тощо) можна встановити з поняття «тяжкість злочину» — небезпечності для суспільних відносин, які охороняються зако­ном. При цьому у складі правопорушення зміст його тяжкості складають такі об’єктивні ознаки та елементи, як об’єкт посягання, вид і форма посягання (дія чи бездіяльність, кількість посягань, їх інтенсивність), суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки і т. ін. Характер проступку визначається формою вини, суб’єктом правопорушення (вперше чи неодноразово, систематично вчиняв проступки), мотивом, метою та іншими суб’єктивними ознаками складу пра­вопорушення.

6. «Одночасно» означає «який відбувається в той самий час з чим-небудь іншим». Отже, за кілька проступків, які засуджений вчиняє без розриву в часі, адміністрація вправі накласти лише одне стягнення. У теорії права зазначені випадки відносять до так званої ідеальної сукупності: вчинення винною осо­бою одним діянням кількох правопорушень.

Як зазначено в п. 36 Європейських тюремних правил, покарання призна­чається тільки відповідно до положень закону або правил, винні особи не мо­жуть бути покарані за одне і те саме діяння двічі.

7. Одним із завдань судочинства, зазначених у ст. 2 КВК України, є забез­печення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив зло­чин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Цей принцип є пріоритетним і в кримінально-виконавчому праві, де, зокрема, знайшов своє вираження у ч. 2 статті, що коментується.

Особа, яка вчинила проступок, — це фізична, деліктоздатна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла віку, з якого наступає юридична відповідальність (у даному разі дисциплінарна), тобто — це суб’єкт правопо­рушення.

8. У частині 3 статті, що коментується, йдеться про такі строки давності, протягом яких засудженого можна притягнути до дисциплінарної відповіда­льності: а) протягом шести місяців з дня вчинення проступку; б) протягом де­сяти діб з дня виявлення проступку; в) протягом десяти діб з дня закінчення перевірки по факту проступку. При цьому базовим терміном для строків, ука­заних у пунктах «б», «в» цього коментаря є шестимісячний період, у межах якого адміністрація УВП вправі застосувати до правопорушника передбачені у ст. 132 КВК України заходи стягнення.

9. Вжите у ч. 4 статті, що коментується, слово «негайно» означає: те, що здійснюється, відбувається відразу, без затримки, терміново. Отже, накладене на засудженого стягнення має виконуватися терміново, без будь-яких затримок.

Оскільки, відповідно до ч. 13 статті, що коментується, подання скарги за­судженого не спиняє виконання стягнення, початком місячного терміну, зазна­ченого у ч. 4 статті, що коментується, протягом якого має бути виконане на­кладене стягнення, є день його застосування.

Якщо з певних причин накладене стягнення не було виконано у місячний термін, воно, хоч і не підлягає реалізації стосовно винної особи, але врахову­ється як таке, що застосовувалося до засудженого, за правилами, записаними у п.81 ПВР УВП.

10. Шестимісячний термін, встановлений у законі для повторного переве­дення засудженого на поліпшені умови тримання (ч. 5 ст. 134 КВК), розпочи­нається з першого дня, який слідує після дня відбуття стягнення.

11. Постанова — один із нормативно-правових актів, які вправі видавати начальник УВП або особа, яка виконує його обов’язки.

Особа, яка виконує обов’язки начальника, — це представник адміністрації УВП, що працює на посаді начальника. Зазначена діяльність є одним із видів управління соціальними системами, включаючи ДКВС України.

Таке виконання обов’язків передбачене нормативно-правовим актами у випадках: а) неукомплектованості посади; б) відсутності начальника в УВП, у зв’язку із захворюванням, відрядженням, відпусткою тощо. При цьому виконуючий обов’язки начальника призначається письмовим наказом вищестоящо­го начальника (до заповнення цієї вакансії на постійній основі) або начальни­ка УВП (до повернення діючого начальника колонії до виконання своїх обо­в’язків).

Тільки при дотриманні зазначених умов виконуючий обов’язки начальни­ка УВП вправі накладати стягнення, що визначені у статті, що коментується.

12. З постановою про накладення стягнення засуджений вправі ознайоми­тися, про що він робить на ній відповідну письмову відмітку. Якщо він відмов­ляється письмово засвідчити цей факт, то посадова особа, яка застосовує стяг­нення, зобов’язана скласти письмовий комісійний акт (не менш як три члени комісії), в якому має відобразити обставини оголошення постанови про при­тягнення засудженого до дисциплінарної відповідальності та відмову остан­нього від підпису в постанові.

13. Про штраф див. коментар до ст. 132 КВК України.

14. Про дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу та одиночну камеру йдеться у коментарі до ст. 132 КВК України.

15. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 132 КВК стягнення у виді поміщення у ДІЗО, карцер, ПКТ (ОК) встановлюється у чітко визначених строках, тому в поста­нові має бути вказаний конкретний термін ізоляції засудженого на цих об’єк­тах. При цьому, якщо засуджений перед застосуванням зазначених стягнень поміщався у ДІЗО або карцер за постановою чергового помічника начальника установи (додаток 38 до п. 88 ПВР УВП), то цей термін враховується у загаль­ний строк тримання його в указаних приміщеннях. У разі ізоляції особи в ДІЗО на час проведення службового розслідування цей термін теж враховується у загальний строк тримання в усіх вказаних приміщеннях.

16. Вжите у ч. 9 статті, що коментується, словосполучення «... в разі без­успішного застосування інших заходів впливу» означає, що стягнення у виді переведення засудженого до ПКТ (ОК) може бути застосовано до