Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"

Наступний шар нашої цибулини самоусвідомлення — здатність запитати себе, чому ми відчуваємо ту чи ту емоцію.

Ці питання чому дуже складні. Часом потрібно кілька місяців, а то й років, щоб відповісти послідовно і точно. Найчастіше людям доводиться йти до психотерапевтів (або інших терапевтів), аби уперше почути ці питання. Вони важливі, бо відкривають, що ми вважаємо успіхом, а що — поразкою. Чому ви сердитеся? Бо не досягай якоїсь мети? Чому ви такі сонні й апатичні? Бо вважаєте, що недостатньо добре щось робите?

Цей шар запитань допомагає нам зрозуміти реальні джерела емоцій, які нас сповнюють. Коли ж ми зрозуміємо причину, то, в ідеалі, зможемо щось змінити.

Але є ще глибший шар цибулини самоусвідомлення. Коли ми добираємося до нього, сльози аж бризкають. Третій рівень — це наші цінності. Чому я вважаю, що це успіх/поразка? Яким мірилом я хочу міряти себе? Який стандарт використовую, щоб оцінювати себе й інших?

До цього рівня, який вимагає постійних питань і зусиль, досягти особливо важко. Особливо важливо, бо цінності, які ми сповідуємо, визначають природу наших проблем, а природа наших проблем визначає якість життя.

Цінності — це база, на яку спираються всі наші дії і загалом особистість. Якщо ми цінуємо щось нікому не потрібне, якщо невдало обираємо, що вважати успіхом/поразкою, тоді все, що спирається на ці цінності — думки, емоції, щоденні відчуття, — усе буде не в порядку. Бо все, що ми думаємо про ту чи ту ситуацію, спирається на наше уявлення про її цінність.

Дуже мало хто здатен чесно і точно відповісти на ці питання «чому», тому про свої цінності люди здебільшого мають туманне уявлення. Звичайно, вони можуть казати, що цінують чесність і справжню дружбу, а потім відійти на три кроки й оббріхувати вас за вашою спиною, аби вирости в чиїхось очах. Людина може відчувати себе самотньою. Але коли доходить до того, щоб запитати себе, чому це відчуття самотності переповнює її, людина починає звинувачувати інших: усі вони жалюгідні, немає нікого нормального, ні в кого не вистачає клепки зрозуміти цю людину. І знову проблема не вирішується, від неї просто тікають.

Багато хто вважає, що це і є самоусвідомлення. Але якби вони почали копати глибше й дісталися до власних цінностей, то побачили би, що їхній попередній аналіз був більше схожий на втечу від відповідальності за свої проблеми, а не на чесне визначення природи цих проблем. Люди побачили би, що їхні рішення продиктовані бажанням пережити емоційний кайф, а не досягти справжнього щастя.

Гуру популярної психології теж найчастіше ігнорують цей глибший рівень самоусвідомлення. Вони полюють на людей, які почуваються нещасними, бо хочуть бути багатими, і беруться розказувати всі способи, як заробляти більше. А найважливіші питання, що стосуються цінностей, вони просто ігнорують. Чому ця людина відчуває таку потребу — передусім бути багатою? Як вона вимірює для себе успіх/поразку? Можливо, ця людина нещасна через якусь свою особливу цінність, а не через те, що досі не катається на лексусі?

Поради популярної психології переважно товчуться на цьому найпершому рівні — спробах покращити самопочуття людини; але реальні тривалі проблеми не вирішуються. Самопочуття людини може змінитися, але базові цінності та способи їх досягнути залишаються незмінними. Прогресу жодного. Це просто ще один шлях пережити емоційний кайф.

Чесно питати себе про самого себе — нелегко. Доводиться ставити прості питання, на які неприємно відповідати. Зі свого досвіду знаю: що неприємніша відповідь, то більше шансів, що вона правдива.

Подумайте хвильку й визначте, що вас реально дістає. А тепер подумайте, чому воно дістає. Найімовірніше, ви доберетеся до якоїсь невдачі в минулому. Тепер візьміть цю невдачу і спитайте себе, чому вона для вас «справжня». Може, ця невдача була зовсім не невдачею? Що як ви сприймаєте її під неправильним кутом?

Ось приклад із мого життя, історія трапилася зі мною зовсім нещодавно.

«Мене реально дістає, що брат не відгукується на повідомлення на автовідповідачі й не відповідає на мейли».

Чому?

«Бо мені здається, що він просто мене ігнорує».

Чому мені так здається?

«Бо якби він хотів спілкуватися зі мною, то міг би витратити десять секунд на день, аби якось зі мною взаємодіяти».

Чому цей брак спілкування здається мені поразкою?

«Тому що ми брати. Вважається, що ми мусимо мати гарні стосунки».

Тут зійшлися дві речі: цінність, яку я вважаю важливою, і алгоритм, за допомогою якого я досягаю прогресу, коли працюю над цією цінністю. Моя цінність: брати мусять мати гарні стосунки. Мій алгоритм: підтримувати контакт телефоном або через електронну пошту; так я вимірюю свій успіх як брата. Дотримуючись цього алгоритму, я іноді відчуваю, що зазнаю поразки, і тому суботніми ранками в мене на душі лежить камінь.

Можна копати ще глибше. Повторімо наші дії.

Чому вважається, що брати мусять мати гарні стосунки?

«Бо ми — родина, а родичі мають бути близькими!».

Чому так вважається?

«Бо вважається, що родина повинна мати для нас більше значення, ніж будь-що інше!».

Чому так вважається?

«Тому що мати близькі стосунки з родичами — це “нормально” і “правильно”, а в мене таких стосунків немає».

У цій вправі я точно визначив свою цінність — мати гарні стосунки з братом, — але досі не маю певності, чи працюю за правильним алгоритмом. Я обрав для нього іншу назву — «близькість», але сам алгоритм від того не змінився: я досі міряю свою успішність як брата частотою наших контактів. Крім того, порівнюю себе з іншими знайомими особисто людьми. Усі навколо мене (принаймні так здається) мають близькі стосунки із членами своїх родин, а я