Читати книгу - "Вояки"

знімає з Вайтових стегон стерильне простирадло та протирає шкіру антисептичним тампоном. Життєва сила в молодика така, що навіть під дією загальної анестезії пеніс реагує, попри те що його (хоч і ніжно) торкається просто тампон «ХлораПреп». Реакція слабша за нормальну, може, це тому, що Єжор прописав якийсь препарат для тимчасового послаблення ерекції. Хірургічні розрізи треба зашивати, коли член в’ялий, ерекція розтягує розріз. І тоді розрізи болять. Однак у стані ерекції пеніс отримує більше крові, а це сприяє загоєнню, а ще ерекції допомагають уникнути утворення шрамів. Останнє дуже важливе, адже шрами, особливо в ерективних тканинах, можуть призвести до викривлення в стані ерекції та дискомфорту. З цієї причини сексуальна активність у післяопераційний період іноді заохочується, вона розглядається як фізіотерапія для пеніса. Головна медична сестра Центру Волтера Ріда, Крістін Делаур’є, з якою ми скоро зустрінемося, переконала персонал відділення інтенсивної терапії влаштовувати «інтимну годину», протягом якої у палату до пацієнтів не заходять медичні працівники, тільки дружини чи подруги.

Єжор розкриває член, щоб мати доступ до уретри. Коли він працює, його долоня спирається на Вайтову мошонку, як на подушку-підставку. Моллі робить свою справу у формальнішому стилі, вона тримає інструменти так, як тримають ножа та виделку в ресторані, її зап’ястки підняті. Трансплантат, він має форму прямокутника, пришивають у потрібному місці, але залишають пласким. Сеча тимчасово відводиться крізь отвір у шкірі нижче від трансплантата. Коли в трансплантаті проростуть нові кровоносні судини і стане ясно, що він прижився, буде проведено повторну операцію і Єжор закінчить роботу. Він згорне трансплантат у трубку та з’єднає його з уретрою. На тому, сподіваймося, воно й закінчиться.

Після операції Єжор здирає рукавички, прямує до телефонного апарата у кутку операційної та набирає номер. У палаті Вайта чекає мати.

— Він отямився, усе добре.

За сьогодні я вже втретє гублю лікаря Єжора. Тільки-но я нахилюся, щоб надягти бахіли, чи зупинюся, щоб ковтнути води з фонтанчика, обертаюсь — а його вже немає. Його перехопила якась із медсестер, чи адміністратор, чи дружина одного з пацієнтів. Він не відмовляється, хоча має на це всі причини. Він хронічно занадто зайнятий, він іде коридорами, трохи нахилившись, ніби якщо дійде до цілі на секунду швидше, це дасть йому змогу різко скоротити список справ. Стосик матеріалів для читання у вбиральні в його кабінеті — усі на урологічну тематику — загрожує перекинути раковину.

Як та дитина, що загубилася на вулиці, я знаю, що треба лишатися на місці й урешті-решт він по мене прийде. Я продивляюсь інформацію на одній з багатьох інформаційних дощок, розвішаних у коридорах Центру Ріда. Ця називається «Пакування та зберігання». Підпис під одним з фото: «Доросла личинка південної комірної вогнівки заляльковується в гофрованому картоні». За весь день неприємнішого зображення я ще не бачила, але це ненадовго. Ми з Єжором йдемо до його кабінету, він збирається показати мені кілька фотографій своїх пацієнтів в Іраку. Не для того, щоб мене засмутити, а щоб я могла ліпше зрозуміти те, що можуть наробити кулі та бомби і що потім може зробити хірург.

Єжор користується простою анатомічною термінологією, а от мені не завжди вдається дібрати слова, щоб описати те, що бачу. На деяких зображеннях я навіть не можу побачити людину. Я бачу м'ясну лавку. Іноді краще не бачити, ніж бачити. Деякі з тих солдатів ніколи не бачили того, що бачу я. У Єжора був пацієнт, який протягом трьох тижнів не знав, яких саме ушкоджень зазнав його пеніс. Лікар переходить до слайду, що на ньому ми бачимо, у якому стані цей чоловік прибув до шпиталю, збільшене зображення результату взаємодії зброї та цілі, як це називається серед балістиків. Як же такого пацієнта готують до розуміння того, що з ним сталося?

— Раніше ми намагалися говорити про таке в оптимістичному ключі,— розказує Єжор, — але коли той хлопець це врешті побачив, у нього був шок («О Господи!»), тобто додалася ще одна проблема.

Тепер лікарі діють прямолінійніше.

— Я кажу: «У вас тяжке поранення, ви повинні це побачити».

Коли щось буде несподіванкою, то нехай це буде доброю несподіванкою.

Чи можна щось зробити для цих чоловіків? Так, і чимало. Фалопластика — відтворення працездатного пеніса з тканин інших частин тіла пацієнта — досить розвинене мистецтво (за що великою мірою треба подякувати трансгендерам). Відтворення пеніса Єжор починає з пацієнтової руки. У нижній частині передпліччя він розшаровує на дві тонші частини прямокутну ділянку шкіри. Внутрішня частина згортається, щоб сформувати уретру, зовнішня перетворюється на тіло пеніса. Ця трубка в трубці залишається на місці, вона живиться від кровоносних судин руки. Коли те, що залишилося від пошкодженого статевого члена, загоюється, нова форма відділяється від руки і під’єднується нижче.

Еректильна тканина — це виклик. Хоча губкоподібні еректильні тканини є в інших органах чоловічого організму — вздовж уретри та в носовій порожнині (закладення носа — це не що інше, як ерекція носових раковин), — цих тканин небагато, і ніхто їх трансплантувати не пробував. До того ж, хоч існують банки сперми, банки очей і банки мозку, до банків носів ще не дійшло. Отже, замість печеристих тіл, двох паралельно розташованих циліндрів з еректильної тканини, хірурги використовують пару силіконових імплантатів, які можуть наповнюватися. Для досягнення ерекції пацієнтові або його подрузі треба натискати на розміщену в мошонці невеличку силіконову грушу, що помпує сольовий розчин із резервуара в сечовому міхурі. Трубки з’єднуються, нерви відновлюються і через певний час оргазм і еякуляція повертаються.

Єжор продовжує демонстрацію слайдів.

— А це командир бригади. Снайпер влучив йому в пах. Куля вибила середню частину пеніса.

Випадки, коли внаслідок пострілу чи вибуху чоловік втрачає весь пеніс і виживає, досить рідкісні. Серед складних вибухових уражень третього та вищих (тобто найгірших) ступенів у 20 відсотках випадків постраждалі зазнавали ушкоджень пеніса, але тільки 4 відсотки з них втратили пеніс повністю.

Виникає питання: чи снайпер схибив, чи поцілив саме туди, куди хотів? Чи деякі снайпери свідомо стріляють у промежину? Єжор вважає, що саме так. Він чув розповіді про часи Другої світової війни. Дейл Сміт, професор військової медицини та історії з розташованого неподалік Університету охорони здоров’я військовослужбовців (УОЗВ), також чув такі розповіді, але про докази, які підтверджували б їх, йому невідомо. Сміт звертає увагу на те, що вторинна мета снайпера — нагнітання страху. У цьому аспекті постріл у промежину дуже ефективний. Утім, у листі електронною поштою Сміт написав мені, що такий постріл також ризикований, адже снайперові потрібен «високий відсоток ефективності» від