Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Ніка сиділа у своїй новій кімнаті, вдивляючись у телефон. Вона довго не наважувалась. Але знала — настав час.

Вона набрала номер мами. Почула знайомий голос, теплий і схвильований:

— Донечко?.. Це ти? Де ти? Ми так переживали!

— Мамо, я... у Києві. Усе добре. Просто... я зараз працюю. І поживу тут деякий час.

— У Києві? А як же Стас? — у голосі мами з’явилось занепокоєння.

Ніка на мить замовкла. Потім повільно, але твердо відповіла:

— Ми розійшлися. Назавжди.

— Що?! Доню, що сталося? Ви ж… ви ж були разом стільки років…

— Не питай, мамо. Будь ласка. Просто повір — це правильне рішення. Я не можу більше жити з ним.

Зі слухавки було чутно тишу. А потім — зітхання.

— Стас приходив. Питав, де ти. Казав, що хвилюється… Але ти не сказала йому?

— Ні. І не кажи, будь ласка. Він телефонував мені, але я його заблокувала. Мамо, я прошу… я хочу, щоб він забув про мене. Я починаю все з чистого аркуша.

— Добре, доню, — м’яко відповіла мама. — Якщо так треба, ми з татом підтримаємо тебе. Ти — наша дівчинка, і ми завжди будемо поруч.

— Дякую, мамо, — прошепотіла Ніка, відчуваючи, як з очей котяться сльози.

Вона відключила телефон і довго сиділа мовчки. Біль не зникав. Він повільно гнив десь усередині, нагадуючи про все, що було. Але тепер він не керував нею.

Нарешті вона зробила перший крок. Справжній.