Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

утричі більшою за найбільшого нашого бика. Я, боячись, щоб вона не кинулася на мене, як на мишу, злякано позадкував, хоч і перебував на протилежному кінці столу, а фермерка міцно тримала свою улюбленицю й погладжувала. Мої страхи виявилися марними – тварина не звернула на мене уваги. Я настільки посмілішав, що наблизився до її морди, але кішка тільки вигнула спину та притислася до своєї хазяйки. Під час обіду, як це звичайно трапляється в сільських будинках, до їдальні вбігли кілька собак, та я, сам не знаю чому, анітрохи не злякався. Один із псів був мастифом завбільшки з чотирьох слонів, другий – хортом, породу інших мені складно назвати.

Усі ще сиділи за столом, коли до кімнати увійшла годувальниця з річним немовлям на руках і присіла на лаву просто напроти того місця, де я походжав. Побачивши мене і, вочевидь, сприйнявши за живу іграшку, немовля почало так оглушливо ревіти, що, якби це трапилося в Челсі, неодмінно завалився б Лондонський міст. Його матуся не вигадала нічого кращого за те, щоб поставити мене перед малюком, який одразу ж замовк, згріб мене і спробував сунути до рота. Я так відчайдушно заволав, що немовля знову, злякавшись, заревіло і розтиснуло пальці. Якби фермерка не встигла підставити під моє тіло, що вже летіло на підлогу, свого фартуха, я неодмінно зламав би собі шию. Щоб заспокоїти дитину, годувальниця почала розважати її брязкальцем, що скидалося на барильце з камінням, однак немовля не замовкало, і тоді годувальниця присіла на табурет, вирішивши вдатися до останнього засобу – дати дитині груди. Видовище немовляти-велетня, який ссе груди, справило на мене незабутнє враження.

По обіді фермер вирушив у поле і звелів дружині дбати про мене. Я настільки втомився, що очі мої злипалися. Хазяйка це помітила, поклала мене на своє ліжко і накрила чистим батистовим носовичком, який, одначе, виявився грубшим за вітрило військового корабля.

Я проспав близько двох годин і бачив уві сні свою родину.

Через це я був іще сумніший, коли прокинувся у величезній напівтемній кімнаті, лежачи сам-один на безкраїй подушці. Фермерка, очевидно, взялася до хатньої роботи й замкнула двері на ключ. Ліжко вивищувалося над підлогою на вісім ярдів, а мені треба було терміново спуститися, щоб випорожнитися. Кликати когось на допомогу було марно: мій голос був тут не сильнішим за комарине дзижчання. Поки я роздумував, що ж робити, на постіль уже встигли залізти два щури. Принюхуючись, вони заметушилися по покривалу, аж раптом один із них помітив мене. Я, жахнувшись, скочив на ноги й вихопив ножа саме тієї секунди, коли щури на мене накинулися. Мені вдалося розпанахати черево найбільшому, попри те що він був завбільшки з вовкодава, а його голий хвіст сягав завдовжки двох ярдів. Інший дременув, але я наздогнав його і поранив. Після цих подвигів я почав походжати покривалом серед кривавих плям, щоб відсапнути і трохи отямитися після пережитого.

Тут до кімнати увійшла хазяйка. Побачивши, що я весь закривавлений, вона стрімголов кинулася до ліжка і підхопила мене на руки. Я намагався пояснити, що сталося, показуючи на мертвого щура й даючи добрій жінці зрозуміти, що я цілий і неушкоджений. Видобувши ножа, я помахав ним – тоді фермерка все зрозуміла. Вона покликала служницю та наказала прибрати сліди вчиненого мною побоїща. Трохи збентежено я спробував пояснити господині, що волів би таки вибратися до вітру, але вона насилу втямила, в чому річ. Жінка взяла мене на руки, віднесла до саду, поставила на землю й відвернулася.

Там я поспіхом сховався між листям щавлю та нарешті покінчив із цією історією, що так затяглася.

Розділ 2

У фермерській родині була ще й дев’ятирічна донька. Для свого віку дівчинка була дуже розумною й мала чудову вдачу. Добра, лагідна, невеличка на зріст – лише близько сорока футів. Понад усе вона любила шити лялькові вбрання, які сама вигадувала.

Разом із матір’ю вона змайструвала мені постіль в іграшковій люльці, яку помістили в невелику шухляду, що вийняли з комода. Шухляду поставили на полицю, підвішену до стелі, щоб уберегти мене від щурів. Там я і спав, поки жив на фермі. Моє ліжко щодня ставало зручнішим – у міру того як я опановував мову велетнів і міг пояснити, чого потребую. Моя маленька подружка, лише раз побачивши, як я пораюся зі своїм туалетом, спробувала взяти на себе обов’язок одягати й роздягати мене. Однак я лише раз дозволив дівчинці це зробити, оскільки волів сам доглядати за собою. Вона пошила для мене сім сорочок із найтоншого полотна, яке тільки можна було добути, власноруч прала мої речі та надзвичайно полюбляла вмивати мене. Ця чарівна дитина стала ще й моєю вчителькою: вона терпляче навчала мене своєї мови. Я вказував на той чи той предмет, дівчинка називала його й раділа, коли я запам’ятовував слово і повторював його за нею. За короткий час я вже міг попросити все необхідне. Дівчинка дала мені ім’я Грильдриг, яке в перекладі означає «чоловічок», «карлик». Так воно й залишилося за мною – не тільки в цій родині, а й набагато пізніше.

Я називав дівчинку моєю Глюмдалькліч, тобто нянечкою. І я завжди буду її боржником за те, що залишився цілим і неушкодженим у чужій країні, й ніколи не забуду її турботу та душевну до мене прихильність. На жаль, пізніше мені судилося стати мимовільною причиною її горя.

Незабаром між сусідами фермера поширилися чутки про те, що він знайшов у полі дивне створіння завбільшки майже як сплекнок (місцева тваринка шість футів завдовжки), але дуже схоже на людину. Казали, що це створіння чудово імітує людей – вимовляє багато слів, пересувається на двох ногах, розуміє накази, ба навіть користується ножем і виделкою, коли їсть м’ясо. Будова тіла у нього тендітна, руки ніжні, а обличчя біліше, ніж у дитини зі шляхетної сім’ї.

Найближчий сусіда і великий приятель мого хазяїна якось прийшов з’ясувати, наскільки правдиві ці всі теревені. Мене негайно винесли і поставили на стіл у кухні, де я на прохання фермера влаштував справжню виставу. Я походжав назад і вперед, розмахував ножичком ніби шпагою, вклонявся гостеві, цікавлячись його справами та здоров’ям, – словом, точно виконував усе, чого вчила мене моя нянечка. Цей підсліпуватий, похилого віку чоловік навіть начепив на ніс окуляри, намагаючись краще мене роздивитися. На свій сором, я не зміг утриматися від сміху – в окулярах очі цікавого гостя скидалися на повню, коли та яскраво світить крізь віконну шибку. Родина фермера, здогадавшись про причину мого реготу, теж розсміялася, але простак був такий дурний, що образився, вирішивши, що сміються з нього самого.

Цей фермер за своєю натурою був відомий скнара і, мені на лихо, воістину по-диявольському порадив сусідові показувати мене за гроші, ніби дивину, на ярмарку в найближчому місті, що було лише у двадцяти двох милях від ферми. Потім мій господар почав перешіптуватися з сусідом, і коли гість, мстиво посміхаючись, глянув у мій бік, серце моє стислося від недоброго передчуття.

Уранці моя мила Глюмдалькліч випитала про все у матері та, ледь не плачучи від сорому й горя, усе мені розповіла. Вона страшенно боялася, що брутальні невігласи-селяни покалічать