Читати книгу - "Пульт Ґвенді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Заходь сюди, Ґвенді, — гукає з кухні містер Ферріс. — Присядь, подихай, як то кажуть на півдні.
Вона заходить на кухню, почуваючись чужою у власному тілі. За кухонним столом сидить містер Ферріс в охайному чорному костюмі, здається, не постарівши бодай на день. Перед ним шматок кавового торта і склянка молока. Її вже чекає власна порція торта і молока.
Він оглядає її з голови до п’ят, але — як і в той перший день, коли вона зустріла його на вершині Сходів самогубців, — без будь-якого хтивого умислу.
— Якою ж гарною жінкою ти виросла, Ґвенді Пітерсон!
Вона не дякує йому за комплімент, але сідає. Ця розмова вже давно здається їй протермінованою. Тільки, мабуть, не йому; їй спадає на думку, що в містера Ферріса власний графік, і він завжди дотримується його. Усе, що вона каже, це:
— Я замкнула двері, коли йшла. Я завжди замикаю двері. І коли повернулася, двері були замкнені. Я завжди перевіряю. Отримала цю звичку в день смерті Гаррі. Ви знаєте про Гаррі? Якщо знаєте, що я хотіла кавового торта з молоком, то, припускаю, знаєте й про це.
— Звичайно. Я багато про тебе знаю, Ґвенді. А про замок…
Він відмахується, ніби кажучи: «Пусте».
— Ви прийшли по пульт?
У своєму голосі вона вчуває водночас порив і неохоту. Дивне поєднання, але дуже їй знайоме.
Він ігнорує це, принаймні поки що.
— Як я вже й казав, я багато про тебе знаю, але мені достеменно не відомо, що сталося того дня, коли до твого дому прийшов той хлопець, Стоун. З пультом завжди стається кризовий момент — можна сказати, момент істини, — і коли він настає, моя здатність… бачити… втрачається. Розкажи, що там сталося.
— А треба?
Він здіймає руку і повертає долонею доверху, ніби кажучи: «Як хочеш».
— Я ніколи нікому не розповідала.
— І я так здогадуюсь, ніколи не розкажеш. Це твій єдиний шанс.
— Я сказала, що хочу, аби він згнив у пеклі і водночас натиснула на червону кнопку. Я не мала цього на увазі в прямому сенсі, але ж він щойно вбив хлопця, якого я кохала, щойно, курва, проштрикнув мені ногу ножем, і в мене вирвалось саме це. Я й уявити не могла, що він і справді…
Але сталося саме це.
Вона замовкає, пригадуючи, як обличчя Френкі почало чорніти, як його очі спершу затуманились, а тоді викотилися з орбіт. Як витягнувся його рот, а нижня губа відвисла, ніби жалюзі з поламаною пружиною. Його крик — подив? агонія? усе разом? вона не знає, — який у жовто-чорному потоці виніс зуби прямо з напівзогнилих ясен. Щелепа відірвалася; підборіддя звисло аж до грудей; моторошний тріск його шиї, коли та луснула. Ріки гною з його щік, коли вони репнули, ніби прогнила парусина…
— Не знаю, чи згнив він у пеклі, але точно згнив, — каже Ґвенді. Вона відштовхує кавовий торт. Більше його не хоче.
— А що ти розповіла потім? — питає він. — Розкажи мені. Ти, мабуть, мислила напрочуд швидко.
— Не знаю, чи мислила я взагалі, чи ні. Завжди було цікаво, чи пульт часом не думає замість мене.
Вона чекає, поки чоловік відповість. Він мовчить, тож вона веде далі.
— Я заплющила очі і знову натиснула на червону кнопку, уявляючи, що Френкі немає там. Зосередилася як тільки могла, а коли розплющила очі, у шафі був лише Гаррі, — вона спантеличено хитає головою. — Подіяло.
— Звісно, що подіяло, — каже містер Ферріс. — Червона кнопка дуже… як би так висловитись... різнобічна? Так, скажімо так. Але за десять років ти натискала на неї лише кілька разів, що характеризує тебе як людину сильної волі і ще сильнішої витримки. І я віддаю тобі свою шану.
Що він і робить, піднявши склянку молока.
— Навіть одного разу було більш ніж достатньо, — каже вона. — Я спричинила Джонстаун.
— Ти надто високої думки про себе, — різко каже він. — Джонстаун спричинив Джим Джонс. Так званий Преподобний сказився, як той пацюк, що втрапив у діжку. Параноїк, одержимий матір’ю, переповнений чванством. А щодо твоєї подруги Олів — я знаю, ти завжди вважала, ніби якимось чином відповідальність за її смерть лежить на тобі, — запевняю, це не той випадок. В Олів були деякі ПРОБЛЕМИ. Як ти це називала.
Вона вирячилась на нього, вражена. Як довго він підглядав за нею, ніби збоченець (наприклад, Френкі Стоун), що риється в її шухляді з білизною?
— Однією з таких проблем був її вітчим. Він… як би так сказати? Він забавлявся з нею.
— Серйозно?
— Як серцевий напад. А правду про молодого містера Стоуна ти й так знаєш.
Вона справді знає. Поліція приписала йому чотири зґвалтування і дві спроби зґвалтування в околиці Касл-Рока.
А ще, імовірно, зґвалтування і вбивство дівчини у Клівз-Мілз. Копи достоту не впевнені щодо останнього, але Ґвенді переконана, що це був він.
— Стоун був роками зациклений на тобі, Ґвенді, й отримав саме те, на що заслужив. Це він, а не пульт відповідальний за смерть твого містера Стрітера.
Вона майже не чує цього. Пригадує речі, які зазвичай проганяє з голови. Але тільки не тоді, коли спить, — тоді вона цього не може.
— Я сказала поліції, що Гаррі завадив Френкі зґвалтувати мене, вони побилися, Френкі вбив Гаррі і втік. Гадаю, його й досі шукають. Я сховала пульт у комоді, разом з монетами. Думала вмокнути підбори туфель у кров Гаррі, щоб якось пояснити… травму… але не змогла змусити себе це зробити. Зрештою, це не мало значення. Припустили, що Френкі забрав із собою знаряддя вбивства.
Містер Ферріс киває.
— Це далеко не той випадок, коли кажуть «добре все, що добре закінчується», але принаймні це добре настільки, наскільки можливо.
Обличчя Ґвенді викривляється в гірку посмішку, через яку вона виглядає набагато старшою за свої двадцять два.
— З ваших вуст це все звуть так добре. Ніби я Свята Ґвенді. Та мені видніше. Якби ви не дали мені цей триклятий пульт, усе було б інакше.
— Якби Лі Гарві Освальд не отримав роботу в Техаському книгосховищі, Кеннеді добув би свій термін, — каже містер Ферріс. — Можна думати про те, що сталося б «якби», аж поки не звихнешся, дівчинко моя.
— Дивіться на це з якого хочете боку, містере Ферріс, але якби ви не дали мені цей пульт, Гаррі був би досі живий. Й Олів.
Він задумується.
— Гаррі? Так, може бути. Може бути. Щоправда, Олів була приречена. Ти не несеш жодної відповідальності за неї, повір, — усміхається він. — І я маю гарні новини! Тебе візьмуть до Айови! Твій перший роман… — вишкірюється він. — Ну, хай це буде сюрпризом. Скажу лише, що ти захочеш вдягнути свою найкращу сукню на вручення нагороди.
— Якої нагороди?
Їй водночас дивно і бридко від своєї жадібності до цієї новини.
Він знову відмахується
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пульт Ґвенді», після закриття браузера.