Читати книгу - "Твердиня"

Врешті-решт він таки прославився, навіть написав дві чи три книги про свої експедиції, але разом з тим чудово розумів, що з точки зору технології будівництва знайдене ним Мачу-Пікчу — не більш ніж бліда тінь Саксайуамана й багатьох інших руїн у Перу. — Старий вкотре поліз до папки. — У мене є чимало інших знімків. Тут і Ойянтайтамбо, і Пізак, і К’єнко, і Пука-Пукара, і Тамбомачай[45].

Ґуннар, наче картяр, розклав на столі нові фотографії. Ці були старішими і виглядали потріпаними. Старий розсортував світлини на дві групи. У першій — зліва від Левка — фото Саксайуамана та інших твердинь із бездоганними стінами, складеними з мегалітичних блоків. Праворуч опинилися знімки Мачу-Пікчу та інших фортець, чиї стіни скидались на безладне нагромадження каміння.

— Розумієте, про що я? — Швед прижмурив одне око.

Різниця у стилі будівництва була очевидною.

— Розумію, — трохи сконфужено проказав Сьома. — Але що це значить?

— Почекай, скоро побачиш. Це не все. Споруди, що ви бачите в купі зі знімком Мачу-Пікчу, насправді зводилися пізніше за гігантів на кшталт Саксайуамана. Точної різниці ніхто не скаже, але можна з певністю стверджувати, що спочатку в Андах з’явилися Саксайуаман, Пізак та Ойянтайтамбо, а вже потім — їх менш досконалі… — Ґуннар зробив паузу, — копії.

— Як це? — Левко забув про недопите пиво. — Древні розучились будувати? Тупо втратили свої знання?

— Нічого вони не втратили, — похитав головою Ґуннар.

— Як тоді пояснити, що та сама цивілізація будує настільки технологічно різні споруди? Невже трапилося щось таке, через що інки швидко деградували?

— Егей! — обірвав його старий. — А хто говорить про ту саму цивілізацію? Хто говорить про інків?

— Не второпав…

— Ти робиш ту ж помилку, що й сучасні історики. Хіба я хоч словом обмовився про те, що Саксайуаман і подібні твердині будували інки?

— Е-е-е… Ні.

— Правильно. Я просто не міг цього сказати. Бо Саксайуаман, Ойянтайтамбо, Пізак і багато інших мегалітичних фортець будували не інки. Все, що створили інки, — це кучугури дрібного щебеню на кшталт Мачу-Пікчу чи Пука-Пукари.

Українець не стримався і посміхнувся, без зневаги чи розчарування, але промовисто скептично. Надто категорично, а через це якось по-дитячому наївно прозвучало останнє твердження. Проте Ґуннар лишався серйозним і якимось… наче переляканим.

— Розумієш, у чому вся штука, — вів далі він, наче й не зауваживши скепсису, — за останні сто років про історію Південної Америки до того моменту, коли туди припхався Пісарро, написано тисячі, може, десятки тисяч статей і монографій. Починаючи з 2000 року до нашої ери цей континент населяло кільканадцять напрочуд розвинених цивілізацій, які в дечому переважали шумерів, китайців і навіть єгиптян. Культура Моче, культура Чиму, таємнича цивілізація Наски, імперія людей Уарі, зрештою аймару та інки[46] — всі вони в певні періоди досягали високого розвитку. Та є одна проблема. Жодна з перерахованих цивілізацій не мала писемності. Ніхто не заніс до Південної Америки концепт письма, а самі вони за три тисячі років так і не додумалися, що абстрактні думки можна фіксувати. Це означає, що цивілізації, які я назвав, не лишили по собі жодної книги, документа чи напису… Спільнота науковців намагається створити ілюзію, наче нам про них усе відомо: якщо не строго хронологічно, то принаймні у загальних рисах. Та це брехня. А правда в тому, що на початку шістнадцятого століття, коли до Південної Америки вдерлись іспанці, на материку існувала одна держава — імперія інків, найбільша в тогочасному світі. Вона розкинулась на півконтиненту, займаючи землі сучасного Еквадору, Перу, Болівії, Чилі і частково Аргентини. Усе, що створювалося культурами Моче, Чиму, Наски чи Уарі, належало інкам-завойовникам. І що виходить? Усі події з історії доколумбової Південної Америки, про які ми знаємо, — це історії, розказані конкістадорами. Конкістадори, своєю чергою, брали ці історії від інків (більше просто не було від кого, адже саме інки виявились останніми, кого іспанці застали на Новій Землі). Як ти думаєш, Лео, свідчення інків можна вважати правдивими?

— Те, що ви зараз говорите, виглядає логічно, — обережно мовив Левко, — але…

Ґуннар Іверс далі сипав порівняннями:

— Уяви ситуацію: ти вселяєшся у квартиру, в якій до цього хтось жив. Що ти робиш першою чергою? Правильно — починаєш ремонт. Переклеюєш шпалери, перефарбовуєш стіни, міняєш меблі. Історія доколумбової Південної Америки — це ті ж самі шпалери, наклеєні останніми цивілізаціями, які населяли континент, у цьому випадку — інками. — Чоловік перервався і залпом допив пиво. — Ви ніколи не задумувалися, що вся сучасна історія — це історія цивілізацій-переможців? Ті, хто програв, зійшов з арени, поринули у забуття, навіть якщо були більш «просунуті» у порівнянні з агресорами. Завойовник, який підминав під себе якийсь народ, державу чи цивілізацію, намагався применшити їхні заслуги, але найчастіше — присвоював їх собі. Я розумію вашу недовіру, але повторюю ще раз, — у голосі з’явилися нетерплячі нотки, — Саксайуаман, Пізак та Ойянтайтамбо будували не інки. Сини Сонця, відверто кажучи, були хріновими будівничими. Усе, що вони вміли робити, — це воювати.

Сьома демонстративно відсунув фотографії в бік Ґуннара і різко спитав:

— А ви хто?

Старий сконфузився, але відповів без заминки:

— Я художник. Я пишу картини.

Семенове запитання збило темп розмови, та через хвилину Левко повернувся до того, що казав швед:

— Ґуннаре, думайте, що хочете, але ваші докази непевні. Це лише припущення.

— Це не припущення.

— Це припущення, — стояв на своєму хлопець. — Минули сотні років, нині немає нікого й нічого, що могло б довести правоту або ж хибність ваших суджень. Я певен, можна знайти інше пояснення технологічного провалу в розвитку інків. Гадаю, на сьогодні не існує жодного об’єктивного доказу на користь того, що руїни в Андах належать різним цивілізаціям.

Ґуннар увесь напружився:

— Власне, я підходжу до того, заради чого почав цю розмову, адже йдеться насправді не про Саксайуаман і не про Мачу-Пікчу… Такий доказ існує, Лео. І він не один.

Левко стулив рота.

— Що за доказ? — поцікавився Семен.

— Паїтіті.

— Тобто? Міфічні руїни?

— Не міфічні. Це рештки велетенської Твердині в сельві за Андами, саме існування якої доводить, що половина з фортець, які нібито належали інками, насправді будувались значно древнішим і більш розвинутим народом. Як Мачу-Пікчу — ніщо порівняно із залишками Саксайуамана, так і Саксайуаман видається іграшковим будиночком