BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Прерія 📚 - Українською

Читати книгу - "Прерія"

159
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Прерія" автора Джеймс Фенімор Купер. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 124
Перейти на сторінку:
сміливо спустився з горба й пішов у бік табору, ані прискорюючи ходу від хвилювання, ані сповільнюючи її від страху. Місячне проміння на якусь мить висвітлило його високу, худорляву постать, і переселенці повинні були його побачити. Але старий, не зважаючи на цю несприятливу обставину, рішуче й безмовно йшов собі далі, просто на гайочок, аж поки пролунав грізний оклик:

— Хто йде — друг чи ворог?

— Друг! — була відповідь. — Людина, яка прожила надто довго, щоб затьмарювати кінець свого життя сваркою.

— Але не так довго, щоб забути викрути своєї молодисті, — сказав Ішмаел, вийшовши з-за невисоких кущів і опинившись лицем до лиця з трапером. — Старий, це ти напровадив на нас зграю червоношкірих дияволів, щоб завтра поділити з ними здобич.

— Що вони в тебе забрали? — спокійно запитав трапер.

— Вісім найкращих кобилиць, які будь-коли ходили в запряжці, та ще й лоша, ціна якому тридцять мексіканських золотих із зображенням іспанського короля. А в моєї старої не зосталось і поганенької худобинки — ні корови, ні вівці. Навіть свині — й ті, дарма що клишоногі, риються десь у прерії. А тепер скажи мені, — додав він, грюкнувши прикладом по твердій землі з такою силою і люттю, що хтось інший, не такий безстрашний, як трапер, певне, знітився б, — скільки моїх тварин перепаде тобі?

— Я ніколи не мав пристрасті до коней, та й не їздив на них, хоч мало хто більше за мене блукав по неосяжних землях Америки, дарма що з виду я старий і кволий. З коня ніякої користі серед гір і пущ Йорку, — тобто, того Йорку, яким він був, бо нині він, мабуть, зовсім не такий; що ж до вовни й коров'ячого молока, то це діло жіноче. Їжу й одіж дають мені степові звірі. Ні, мені не треба кращого вбрання, ніж з оленячих шкур, ані смачнішого м'яса, ніж оленина.

Щирий тон трапера, його проста мова справили певне враження на переселенця, який, попри всю свою байдужість, почав був розпалюватися, ладен ось-ось спалахнути. Він вагався, ще не зовсім переконаний мовою старого, і бурмотів собі під ніс погрози, якими хвилиною раніше хотів почати розправу.

— Добре співаєш, — пробурчав він нарешті. — Але, на мою гадку, надто вже по-адвокатському, як на чесного, бувалого мисливця.

— Я всього-на-всього трапер, — скромно відповів старий.

— Мисливець чи трапер — яка різниця! Я прийшов, старий, в ці краї, бо закон дуже гнобив мене, та й не до душі мені сусіди, які не можуть залагодити дріб'язкові суперечки, не потривоживши судді та ще дванадцятьох чоловік[15]. Але прийшов я сюди не для того, щоб у мене грабували моє добро, а я ще й дякував злодієві!

— Той, хто наважився зайти так далеко в прерію, мусить пристосовуватися до звичаїв її господарів.

— Господарів! — повторив скватер. — Я такий самий господар цієї землі, що на ній стою, як і будь-який губернатор Штатів. Чи можеш ти мені сказати, незнайомцю, де той закон, на підставі якого один може володіти частиною міста, містом чи навіть краєм, а інший мусить вимолювати шматок землі собі на могилу? Це протиприродно, і я не визнаю такого закону — вашого взаконеного закону!

— Не можу сказати, що ти неправий, — відповів трапер. Його думка з цього важливого питання була на диво схожа з думкою його співрозмовника, хоч грунтувалася вона на зовсім інших міркуваннях. — Я завжди так думав і всюди, де хоч трохи прислухалися до мого голосу, це казав. Але твою худобу і коней викрали ті, хто вважає, що все в прерії належить їм.

— Хай-но вони спробують сказати таке мені! — вигукнув переселенець грізно, хоч його низький голос здавався таким же млявим, як і він сам. — Я чесний торговець: що одержав, за те плачу. Ти бачив тих індіанців?

— Так… Вони взяли мене в полон, коли підкрадалися до твого табору.

— Білий, та ще й християнин, мусив би вчасно попередити мене, — різко сказав Ішмаел, скоса подивившись на трапера, ніби ще не полишив свого злобного наміру. — Я не з тих, хто в першому-ліпшому стрічному вбачає родича, а все ж колір шкіри щось важить, коли двоє християн зустрічаються в такому місці. Але що зроблено, того вже не переробиш, і слова тут не допоможуть. Виходьте із засідки, хлопці, тут усього лише старий: він їв мій хліб і мусить бути нашим другом, хоч, сказати правду, схоже на те, що він злигався з нашими ворогами.

Трапер нічого не сказав на ці образливі слова, які скватер не посоромився кинути в обличчя старому попри всі його роз'яснення й заперечення. Сини нечемного скватера негайно відгукнулися на заклик батька. Четверо чи п'ятеро молодиків з'явилися кожен із-за свого куща, де вони сховались, прийнявши людей на горбі за частину індіанського загону. Вони підходили один за одним, тримаючи під пахвою рушницю, і кидали на трапера ліниві погляди. Жоден не поцікавився, чого він тут і звідки сюди прийшов. А втім, ця стриманість тільки почасти пояснювалась їхньою звичайною байдужістю, бо в житті їм не раз доводилося бачити такі сцени, і досвід навчив їх обачності. Трапер витримав їхні похмурі погляди з твердістю бувалої, як і вони, людини, і з спокоєм, що його надає людині усвідомлення своєї невинності. Задоволений побіжним оглядом, старший з молодиків — той самий вартовий, що з його недбайливості так добре скористався підступний Маторі, — повернувся до батька й сказав руба:

— Якщо оце і всього, що лишилося від загону, який я побачив на горбі, то ми не змарнували пороху та свинцю.

— Правду кажеш, Ейсо, — відповів батько, швидко повернувшись до трапера. Слова сина нагадали йому те, про що він мало не забув. — Як це так, адже вас було троє — чи місячне світло таке облудне?

— Коли б ти бачив, друже, як тетони, наче зграя замурзаних чортів, ганяли по прерії за твоїми кіньми, тобі здалося б — і то не дивно! — що їх тут добра тисяча.

— Авжеж, який-небудь міський молокосос чи полохлива жінка й могли б так подумати! А проте, жінка до жінки не приходиться. От хоч би, приміром, моя Естер, — так їй індіанець не страшніший за сліпе цуценя чи вовченя. Кажу тобі, якби оті твої злодійкуваті чорти спробували наскочити за дня, моя стара дала б їм натруски — сіу на все життя затямили б, що вона не з тих, хто віддає свій сир і молоко задарма. Але прийде час, старий, — і то незабаром, — коли правда візьме гору і, до речі, без допомоги твого хваленого

1 ... 16 17 18 ... 124
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прерія"