BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Золотий фараон 📚 - Українською

Читати книгу - "Золотий фараон"

190
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Золотий фараон" автора Карл Брукнер. Жанр книги: Пригодницькі книги / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 52
Перейти на сторінку:
може засвідчити, що я зробив усе, аби перешкодити злодіям дістатися до гробниці божественного Тутанхамона.

— Але це все-таки сталося! — гнівно відказав Ментуфер. — Тебе притягнуть до відповідальності, в цьому я присягаюся тобі ім'ям найвищого бога, якому служу.

Вартові перелякано завмерли. Їхнього пана, Енемпсеса, привселюдно звинуватив верховний жрець! Гурт жерців бурмотів за ним хором:

— Звинувачено Енемпсеса, наглядача!

Енемпсес без страху оглядав людей у білому вбранні. Він бачив з їхніх облич, як байдуже їм те, що обурює верховного жерця. І хоч вони як годиться теж звинуватили його, це ще мало важило. Вони прийшли не схопити його, бо тоді їх супроводжували б солдати. Отож наглядач виснував, що Ментуфер знає стільки ж, скільки будь-який вартовий, а саме: до Тутанхамонової гробниці вдерлися злодії. Можливо, Ментуфер догадується, хто підбив їх, але довести це він не годен.

З певністю людини, котра не має за собою ніякої провини, Енемпсес підійшов до гурту жерців і крикнув голосом, що лунко розлігся довкола:

— Брехня нишком випускає отруйні стріли лихослів'я. Невже святі жерці Амона-Ра такі несправедливі, що прислухаються до лихих слів, не впевнившись, чи то правда?

Енемпсес навмисне звернувся з цією мовою не до верховного жерця, а до його підлеглих. Він прагнув осоромити Ментуфера як суддю, що виголошує провину, не пересвідчившись у пій. Цим він завдав би першого удару осоружному Ментуферові.

Задум начебто вдався наглядачеві. Жерці збуджено перешіптувалися. Байдужі глядачі перетворилися на зацікавлених суддів.

Енемпсес скористався з цього. Промовляючи, він став перед жерцями й відокремив таким чином Ментуфера від його підлеглих.

Верховний жрець спантеличено насупився. Стояв, наче оскаржений, перед тим мерзенним облудником Енемпсесом. Це так його розлютило, що він втратив владу над собою.

— Ти добре клепаний на язик, але мене не обдуриш, — крикнув він наглядачеві. — Я знаю, що ти допомагаєш грабіжникам. Відтоді як ти став наглядачем у Місті мертвих, злодії раз у раз плюндрують гробниці фараонів. Але цей злочин у гробниці божественного Тутанхамона буде останній. Я піду до фараона і скажу йому, що знаю винних.

Спокійно, викликаючи тим до себе повагу, Енемпсес звів руки. Здавалося, він закликав у свідки якогось бога.

— Високий прислужнику богів! Гнів твій справедливий, але ти говориш так, наче я вартую гробниці єгипетських фараонів уже тисячі років. З давніх-давен варта була безсила проти хитрих грабіжників. Даремно наймогутніші владарі виставляли цілі армії вартових. А як я можу охороняти цим невеличким загоном усю широку долину? Ми не боги, щоб бачити в темряві, як удень. Ми присвічуємо смолоскипами біля кожної гробниці і багатьох злодіїв таки сполошили.

— Але цю ніч вартові посліпли за твоїм наказом, — вигукнув Ментуфер. — Інакше-бо злочинці не змогли б безборонно вдертися в гробницю.

Вперше Енемпсес відчув себе непевно. Невже верховний жрець знав, що варта була п'яна? Від кого міг він дізнатися про це?

Наглядач перебіг очима обличчя своїх підлеглих. Вартові боязко дивилися на нього. Жоден не відводив погляду, жоден не приховував якоїсь провини. Між його людьми не було зрадника.

Вдаючи вкрай здивованого, Енемпсес обернувся до жерців:

— Хто з-поміж вас знає брехуна, що набалакав, ніби ми по перешкодили злодіям сплюндрувати гробницю? — Не чекаючи відповіді, Енемпсес швидко обернувся до Ментуфера: — Отже, тебе повідомлено, що Тутанхамонову гробницю пограбовано? — І знову, не чекаючи відповіді, наглядач ляснув себе рукою по чолу й вигукнув: — Тільки тепер я збагнув, чому ти звинувачуєш мене. Ти гадаєш, що злодії безборонно винесли скарби з гробниці. Ходи сюди, пане! Ходи! Я покажу тобі, що сталося насправді.

Ментуфер збентежено глянув на своїх жерців, тоді на вартових і дозволив. Енемпсесові схопити себе за руку. Тільки як наглядач довів його до сходів, він вирвав руку.

— Чи ти хочеш мене запевнити, що нічого не сталося? — гнівно спитав він.

— Ні, тоді я збрехав би, — відказав Енемпсес. — Та якщо ти звернеш свій погляд на замурований вхід до гробниці, то побачиш свіжий тиньк, а на ньому — печатку Міста мертвих. Ми вчасно сполошили злодіїв. Вони саме бралися виламувати отвір у стіні. Мої вартові зачули якийсь шурхіт і прибігли сюди. Грабіжники кинулися тікати. Одному з них я власноруч шпурнув у голову смолоскип і, мабуть, добряче присмалив чуба. Ще сьогодні я звелю обшукати всі навколишні села. І горе буде тому, кого знайдемо!

Ментуфер непорушно дивився на вхід до гробниці. Наглядач говорив упевнено. Ніщо не свідчило, ніби злодіям пощастило сплюндрувати гробницю. Волога пляма на стіні була невелика. Здавалося, й справді грабіжники не встигли виламати більший отвір.

Щільним гуртом підійшли жерці. Енемпсес звернувся до них, пропонуючи провести кожного, хто забажає, вниз, аби той краще роздивився замуроване місце. Та ніхто на це не пристав. Кожен, мабуть, думав те саме: навіщо спускатися й підійматися шістнадцятьма східцями, коли й так видно, що нічого не сталося.

Тільки Ментуфер не вірив, що гробниця лишилася недоторканна. Владним рухом руки він урвав потік наглядачевих слів:

— Ти поквапився замурувати вилом у стіні й запечатати його. Чого не підождав мене?

— Бо гробницю ніхто не сплюндрував, — із звиклим самовладанням відказав Енемпсес. — А як наглядач я повинен дбати про добрий стан усіх гробниць.

— Але ти насамперед повинен був повідомити мене, бо тільки я можу визначити, чи осквернено гробницю, чи ні.

Ментуфер сподівався, що тепер наглядач розгубиться й попросить пробачення. Та верховний жрець знову помилився: анітрохи не бентежачись, Енемпсес мовив:

— Якщо моя старанність збудила твою недовіру, то упевнись сам, чи правдиві мої слова. Тільки ти, як верховний жрець, маєш право дати наказ відчинити гробницю. Роби так, як велить тобі сумління. Накажи своїм жерцям виламати замурований вхід та повідкидати з проходу каміння.

На доказ того, що його пропозиція цілком серйозна, він гукнув до вартових:

— Принесіть струмент! Високий слуга божий велить нам порушити могильний спокій божественного Тутанхамона.

Він обернувся до юрби жерців і проказав з удаваним смутком:

— Даруйте, що я не допомагатиму вам у цій роботі. Я не хотів би після смерті відповідати богові підземного царства за цей злочин.

Обличчя жерців зраджували їхню надзвичайну розгубленість. Нестямно глипали вони то на Ментуфера, то на Енемпсеса. Найстарший з-поміж них ступив уперед, приклав долоню до чола і мовив Ментуферові:

— Хай бог, якому ми служимо, просвітить тебе, щоб ти правдиво визначив, чи це не злочин — позбавити мертвого фараона спокою.

Ментуфер зціпив зуби. Ніхто не завважив, як у нього стислися кулаки. Якщо він накаже відчинити гробницю і виявить, що її не пограбовано, то найвища рада жерців у Фівах притягне його до відповідальності,

Верховний жрець примусив

1 ... 16 17 18 ... 52
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий фараон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золотий фараон"