Читати книгу - "Юлія, або Запрошення до самовбивства"

Вчасно зауваживши, якою тяжкою каламуттю хлюпнуло в темних майорових очах при слові «презентувати», капітан мерщій розкрив свою планшетку, видобув звідти карту.

— Дозвольте, товаришу майор, вашу планшетку.

— Берете мене за каліку, капітане?

— Вважайте це просто дружнім жестом.

— Ну, коли так, дякую. Що тут у нас на карті?

— Правду кажучи, я на ці карти… У мене головне що? Повне забезпечення пальним бойової техніки. Буде пальне — буде капітан Сухоруков. Не буде — здеруть шкіру з живого. Покійний мій командир майор Стрельцов теж сповідував цю віру.

— Що з ним сталося?

— Підірвався на протитанковій міні. їхав студебекером. Від машини — навіть не молекули, а самі атоми. Ну, а від людей… Прекрасна смерть.

— Безглузда.

— А може, безглузде — це і є прекрасне?

Шульга не відповів. Усі ці лисі запасники — занадто великі мудрагелі для таких бойових офіцерів, як він. Послухати, якої б заспівав цей лисий капітан на полі під Прохорівкою! Але там їх ще не було, там були такі молоді, малоосвічені лейтенанти, як Шульга, була тисяча залізних танків з одного боку («тигри», «пантери», рейнметали, самохідки–фердинанди) і тисяча з другого (тридцятьчетвірки, каеси і йоеси), були цілі легіони нещасних бронебійників, танкових десантників, приречених на загибель автоматників, була смерть мільйона або й двох чи трьох мільйонів молодих — і ніхто ніколи не полічить їх, не заплаче над ними, не розкаже світові про їхні душі, їхню красу, велич і їхню безмежність.

— Ех, капітане, капітане, — зітхнув Шульга, вкладаючи в свою планшетку карту, вмощуючи її непокаліченою рукою вміло, вправно, швидко, — ми з вами люди з різних матеріалів, капітане. Я знав тільки бойові карти, для вас ніякі карти не мали значення, а було щось інше, я темний чоловік, без особливої освіти, ви, запасники, прийшли на фронт після всіх там — я знаю? — інститутів–університетів, може, щоб просвітити нас, темних і непросвіщенних, прочитати ці кляті карти життя і смерті по–новому, з незвіданих висот, а тепер ось я чую, що всі ці карти вам до фіги, до лампуцьки й до фені, а мені, тільки мені знов треба їх прочитувати, вивчати і чорти його батька що там ще з ними робити.

Карта бойового офіцера. Він знав тільки таку карту і ніякої іншої. Перетин планшетки завжди припадає саме на лінію розокремлення позицій наших і ворожих. Рішучі червоні стріли пронизують мляві заокруглення, боязкі пунктири, непевну ламанину синіх ворожих позначок. Зосередження, скупчення, концентрація для удару, розгортання бойових порядків, потужна воєнна мисль поєднує силу натиску, мудрі прозріння, передбачливість і обачливість. Розвіддані. Основні сили ворога, резерву, склади боєпостачання, бази, комунікації. Напрямки ударів тільки в один бік. Фронт уже не повертається, не кусає себе за хвіст, бойові лінії не змикаються з тилом, з бардаком сорок першого і сорок другого покінчено назавжди, демаркаційна лінія між невдачами й успіхами пролягла твердо і надійно… Шульга звик мати справу з картами бойовими. Ніякої топографії і географії. Місцевість тільки як плацдарм. Стратегія і тактика, все наочне, дотичне, здійсненне, — все залежить од твоєї рішучості, відваги, від твого вміння. Впорядкованість тільки видима, тимчасова, рівновага хистка, непевна, бо щойно здійсниться удар — і все ламається, трощиться, нищиться, летить шкереберть… А тут була суцільна географія. Знаки гірських вершин, від яких, мов кільця диму з цигарки недбалого курця, розпливалися лінії горизонтальні: лісові масиви, річки, джерела, озера й ставки, населені пункти, долини, шосейні шляхи і залізниці, стежки й путівці, а замість звичних означень різних груп військ, командних пунктів, схем дальнобійності, напрямків головних і вдаваних ударів, — лише якісь кружала, прямокутники, октаедри й декаедри, заштриховані ділянки, плетиво прапорців, так само різнобарвних, різної форми, розміру й значення.

— Що це за циганський празник? — здивувався Шульга. — Де тут війська? Де що?

— Для нас головне — схема комунікацій, — спокійно пояснив капітан.

— Слухай, капітане, — зручніше вимощуючи на столі свій «їроплан», зітхнув Шульга. — Не заперечуєш, щоб ми були на «ти»? Бо однаково ж в одному екіпажі тепер доведеться. Не заперечуєш? Ну, от і гаразд. Ти мене зрозумій. Я три роки на передовій. Ну, крім того часу, що в медсанбатах і госпіталях. І за ці три роки в мене перед очима два кольори. Два! Червоний і синій. Свої і чужі. Ми і ворог. Наступ, удар, розгром, перемога — і вперед, на захід. А тут? Зелене, жовте, лимончики–апельсинчики. Не карта — циганська спідниця!

— Союзники, — усміхнувся капітан. — Третя сила. Між Європою і Азією.

— Азія? Це що?

— Ми з тобою.

— Я не Азія.

. — А хто ж ти? Ми азіати, скіфи. Як у поета? «Да, скифы мы, да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами…».

— Не треба мені про жадібні очі, капітане. Давай про щось інше…

— Хазяйство будеш оглядати? Воно в нас, вважай, мало не від Дрездена до Праги. У танкістів головне — всю силу в кулак, а в нас навпаки: розосереджуватися, розпорошуватися, щоб противник не міг захопити все одразу. Ну, та це ясно, задачка для дітей.

— А ми так і сидітимемо в оцьому голодному ресторані?

— Вже обладнується штаб. Тягнуть зв’язок, тіідвозять все для життєзабезпечення. Ось, тут. на карті, позначено. Окремо розташований водяний млин. Західна околиця Тепліце. В місті не можна. Треба мати оперативний простір. Млинок там — пальчики обсмокчеш. Справжній фольварок. І дві хазяєчки, дві сестрички — сюрприз і приз для переможців! Я ще в контакт не входив, тільки рекогносцировка, з пташиного польоту, але, думаю, увечері ми…

— Яке тут населення? Чеське?

— Та де! Судетські німці. Генлейнівці. Чехів вони звідси за законом Архімеда. Від нас би всі рвонули на захід, але не встигли. Конєв застукав зненацька. Речі твої, майоре, де?

— Там, де повинні: в речмішку.

— Не дуже ти доробився на війні, як бачу.

— Після визволення України грошовий атестат пересилаю матері, а самому що треба?

— Ну, тепер твоє майно в окремо розташованому водяному млині.

— Але без мародерства? — примружився Шульга.

— Без мародерства! Ми ж не такі, як отой майор Соловейчик, що привіз тебе сюди. Його мародери вже захопили курортну зону. Тут повно лікувальних джерел. Трофейники зразу туди: це для маршала Конєва! Снились йому ваші водні процедури! Ну, а ми подалі від «шума городского»…