Читати книгу - "Том 12"

Як можеш, то пиши часом одкритки, бо, скажу правду, я боюся за твоє здоров’я, найбільше та спина і боки не тішать мене. Я була б дуже рада, якби ти покинула екзамени і поїхала б, наприклад, до тьоті Єлі на весну. Я певна, що з того ніяких драм не вийшло б, а коли хочеш, то я можу вивідати настрій і «уготувать тобі путь» так, що тобі зовсім ніяких прикростів при тім не буде. Тільки не пригнітайся так духом і не перебільшуй в уяві того, що само по собі пусте, і пам’ятай, що ніколи в нашій родині не будуть проти тебе всі, що завжди таки буде хтось такий, хто буде готовий тобі хоч «руку подать в минуту жизни трудную», коли вже не тямить нічого ліпшого.

Цілую тебе міцно, Ліліціка моя.

Твоя Леся

21. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

27 березня 1903 р. Сан-Ремо 27/111 1903

Хтось до когось любого пише/

Хтось все трохи не має часу, а трохи гави ловить і тому ні з листами, ні з роботою не вправиться. Хтось вачав один драматичний етюд писати (щ е один, бо один вже написаний) і, певне, не дасть собі ради, поки не скінчить, хоча, властиво, слід би щось зовсім іншого, «по-житочнішого» писати. Але хтось нічого не може писати, поки того не скінчить, і тому кінчити мусить. Зрештою, хтось себе впевнив, що й етюд «пожиточний», от хоч би тому, що треба щось Вороному послати, а нема чого, бо дрібні вірші підуть Чернявському і в Київ. Старі шпаргали хтось покинув на Україні (може б, з них що вибрав, а так годі), то вже треба щось нового наладити, тим більше, що як хтось дав вірші до збірника Єфремову (так уже, з лицарства!), то треба дати і тим добродіям, інакше вони побачать в тім «тенденцію», якої хтось не має. Так? І хтось тепер пише свою «Кассандру», якби щось доброго! Давніше написаний етюд «Вавілонський полон» хтось хоче дати до Києва (інший збірник, н е Єфремова), тільки не знає, чи не з’їсть цензура. Але то вже від когось не залежить. Хтось хоче ще на одну жидівську тему написати маленьку драматичну поему, але то вже згодом, може, в Чернівцях. Хтось собі любить жидівські теми, бо в них завжди багато неспокійного, пристрасного елемента, а хтось, власне, таке в поезії любить і, певне, ніколи епічним поетом не буде. Хтось і Кассандру тому взяв за героїню (хоч вона не жидівка), що ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але н е так, як треба людям; вона знає, що т а к їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то п р а в д а, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марне, бо д і л а б е з віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо («нервами», як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, — тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. Її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра.

Отаке собі хтось пише. Що хтось на те скаже?

А тепер хтось одразу, без логічного переходу, запитав когось про щось інше, що нічого спільного з жадними пророками не має. Нехай хтось дорогенький запитає свого брата п. Юліана і буде добренький написати комусь, що довідається. То цілий ряд питань: 1) Чи на Буковині, в гімназіях та інших середніх школах, викладається французька мова? 2) Яко обов’язковий чи яко необов’язковий предмет? 3) Яку плату дістають професори французької мови? 4) Яку кваліфікацію мусить мати не-австрійський горожанин (наприклад, росіянин) для отримання такої посади? 5) Чи диплом паризьких інтернаціональних курсів французької мови і літератури може стати за таку кваліфікацію? Чи потрібний який додатковий іспит? 6) Чи професор французької мови в середній школі на Буковині повинен знати ще й державну (німецьку) і котру з крайових (румунську, руську) мов або їх обидві? 7) Чи треба складати іспит з тих мов? 8) Від кого залежить роздавання таких посад, і куди треба в тій справі вдаватись?

Все те треба знати одному моєму знайомому українцеві, і він просить мене довідатись об тім скоріше. А від кого хтось може довідатись, коли хтосічок йому не поможе? Комусь ніяково просто до п[ана] Юліана вдатись (а він, відай, знає те все, бо сам професор), бо, може, п. Юліан не любить писати листів і то б йому зробило клопіт. А хтосічок коли не листи, то когось самого любить і тому буде добрий відповісти. А хтось комусь подякує.

Хтось вітає всю чиюсь родину, а когось цілує.

Хтось

22. ДО М. І. ПАВЛИКА

27 березня 1903 р. Сан-Ремо 27/111 І903

Шановний друже! Вдаюся до Вас з просьбою, — коли можете, дайте мені відповідь швидше. Чи не знаєте Ви, а може, хто з Ваших знайомих, от чого: чи в галицьких гімназіях або в інших середніх школах викладається французька мова яко обов’язковий або необов’язковий предмет? Яку плату дістають професори сеї мови? Яку кваліфікацію мусить мати неавстрійський (наприклад,