Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

на північ, аж у Полоне; також війну з Вя-тичами, котрі перед тим давали дань Хозарам, а тепер мусїли давати дань до Київа. Від арабських письменників знаємо, що тоді Русь понищила краї й торговельні городи болгарські й хозарські, Ітиль, Болгар і иньші, порозгоняла людей, попустошила їх оселі. Тоді стала вона ще сильнїйшою ногою на устю Дону і на Азовськім морю, заразом відкрила дорогу своїм походам на Каспійське море. Можна було сподївати ся нових походів Руси туди, на персько-арабські городи. Але натомість доля перекинула Святослава в балканські краї, в Болгарію: візантийський Цісар Никифор задумав знищити Болгарію і для того замислив напустити на неї Святослава. Намовив до того Святослава через одного Херсонесця Калокіра: той підбив Святослава поставивши діло так, що Святослав для себе має здобути Болгарію, а Калокір буде собі старати корону візантийську. Святославу ся думка дуже сподобала ся: захопивши в свої руки Болгарію, та маючи в руках Київську державу, він міг опанувати цілий Балкан та й сягнути по сам Царгород, як славний цар болгарський Симеон півстолїтя перед тим (в початках Х віку). Але й без того Болгарія була смачним куском. „Не хочеть ся мені в Київі жити", каже Святослав в літописи потім, засївши в Болгарії, як його київські бояре намовляли, щоб лишив далекі краї та пильнував батьківщини, — „хочу, каже, жить в Переяславцї на Дунаю (столиці болгарській) — то середина земл.ї моєї, там всяке добро сходить ся: від Греків паволоки, золото, вино, овочі ріжні, від Чехів і Угрів серебро і коні, з Руси шкіра (міхи), віск, мед і челядь". Мусїв Святослав наперед знати про те болгарське добро і тому з утіхою прийняв заклик Калокіра, не здогадуючи ся грецьких хитрощів.

Зібравши велике військо, кинув ся він 968 р. на Болгарію, побив болгарське військо під Доростолом на Дунаю (тепер Силістрія) і зайнявши західню Болгарію, осів ся в Переяславцї (тепер село Преслав коло Тульчі).

Та слідом прийшли з Київа вісти, щоб Святослав на ґвалт прибував, бо Печенїги обступили Київ і не дають дихати. Київські бояре докоряли Святославу, що не пильнує своєї держави: „ти, княже, чужої землі шукаєш та пильнуєш, а свою покинув: трохи нас не забрали Печенїги, — і матір твою, і дїтей твоїх". Намовляли його, аби лишився в Київі, але Святослав не схотів. Прогнав Печенїгів в степи і знов почав збирати ся до Болгарії. Але стара Ольга, що досі правила за сина в Київі, чула, що недовго їй ходити по світу, й затримала Святослава, щоб був при її смерти. Дїйсно вмерла скоро, і тепер Святослав посадив свого старшого сина Ярополка в Київі, другого сина Олега в Деревлянській землі, в Овручу; Новгородці, у котрих сидїв за батькових часів сам Святослав, теж добивали ся, щоб і у них він посадив котрогось з своїх синів. Але нї Ярополк, нї Олег не хотіли йти у Новгород; тоді оден з київських бояр, Добриня, брат Святославової улюблениці Малуші, що мала від Святослава сина Володимира, намовив Новгородцїв, аби просили дати їм Володимира, і так стало ся: поїхав у Новгород Володимир з Добринею, що мав правити його іменем, так само як иньші бояре мали правити в Київі і Овручі іменем малого Ярополка та Олега.

Так упорядкувавши, Святослав рушив знову в Болгарію. Літопись оповідає про сей другий похід так як оповідано в Київі: Болгари без Святослава засіли в Переяславцї й не хотіли його приймати. В битві вони почали перемогати, але Святослав підбодрив свою дружину: „Мабуть прийдеть ся нам тут полягти, потягнім же відважно, браття і дружино!" Вояки схаменули ся, били ся відважно, прогнали Болгар і здобули місто. Потім Святослав післав до Греків сказати: хочу іти на вас і взати город ваш, як сей узяв". Греки схотіли його перехитрувати: „ми", кажуть, „не годні против вас стати, візьміть з нас дань на себе і на дружину свою, скажіть тільки, скільки вас єсть, то ми дамо по тому числу на кождого чоловіка". Се ж Греки робили по лукавству свому, каже літописець, а Святослав не догадав ся, сказав, що має війська двадцять тисяч — і то ще причинив, аби більше дани взяти, бо мав тільки десять. Греки ж зібрали сто тисяч війська і пішли на Святослава. Побачивши таку силу, військо Святославове злякало ся, але він опамятав їх: „Уже, каже, нема куди дїти ся нам, хоч не хоч мусимо стати против них, отже не зробім сорому землі Руській, а ляжмо тут кістьми своїми! мертвому нема сорому, а як побіжимо, то буде нам сором! не тікаймо ж, а станьмо кріпко! я піду перед вами—як поляже моя голова, тоді промишляйте самі про себе!" Тоді вояки крикнули; „де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо!" І вдарили ся війська, і обступили Греки Русь, і стала ся битва велика. Подолїв Святослав і побігли Греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозі городи, що й досї стоять пусті. Тоді цїсар візантий-ський дуже злякав ся, зібрав своїх бояр—радить ся з ними, що робити. Радять бояре післати Святославови дарунки, спробувати, на що він охочий. Посилають золото і паволоки з чоловіком розумним, аби приглядав ся, як то Святослав прийме. Прийшли Греки, положили перед Святославом золото і паволоки—той анї подивив ся, каже слугам: „возьміть то собі", і забрали. Приходять Греки до царя, кажуть: „анї подивив ся на нас, казав тільки слугам забрати". Радить оден: „царю, спробуй іще, пішли йому зброї!" Понїс то посол Святославу—як же той не втішить ся, бере до рук, любуєть ся, каже цїсареви дякувати. Оповіли то цїсареви—„е, кажуть бояре, лютий се чоловік мусить бути— про богацтва не дбає, а за зброю хапаєть ся, нема що робити, давай йому дань". І післав цїсар до Святослава: „не йди вже на столицю, возьми дань, яку хочеш". Дали йому дань—а він ще й на убитих сказав давати: „се візьме його рід" каже. Так забравши дань і дари великі, пішов до Переяславця з славою великою.

Се оповідає лїтопись, так як оповідали в Київі. Але в дїйсности ся друга війна болгарська не так щасливо випала для Святослава. Болгарії може йому й не треба було здобувати на ново, бо там полишив своїх людей і військо. Вернувши ся, почав собі підбивати землі полудневі, забалканські, а щоб держати Болгарів в покорі, страшенно лютував, побивав людей без милосердя. Та принаймні Греки оповідають, бо тепер, задумуючи висадити Святослава з Болгарії та захопити її в свої руки,