Читати книгу - "Чорний Загін"

Весло знаходиться на самій півночі Форсберга. Трохи далі, в лісах лежить Земля Курганів, де чотири століття тому були похоронені Леді та її коханець, Домінатор. Наполегливі експерименти некромантів з Весла воскресили Леді та Десятьох Поневолених з їхнього міцного, безпробудного сну. Тепер їхні одержимі почуттям провини потомки воювали проти Леді.

На перший погляд Південний Форсберг залишався мирним. Селяни зустріли нас не дуже привітно, хоча наші гроші брали охоче.

-- Це тому, що вони ще не бачили щоб солдати Леді платили, -- твердив Ворон. – Поневолені просто хапають все, що їм заманеться.

Капітан невдоволено буркнув. Ми самі чинили б так само, якби не отримали чітких інструкцій Ловця Душ. Він наказав, щоб ми поводилися як джентльмени. Дав Капітану тугий гаманець. Капітан був не проти. Немає сенсу наживати собі ворогів без потреби.

Наша подорож тривала два місяці. Ми залишили позаду тисячу кілометрів і були виснажені. Капітан вирішив зробити привал на межі зони бойових дій. Можливо в нього з’явилися певні сумніви щодо служби у Леді.

В усякому разі, немає сенсу шукати пригод на свою сраку. Особливо, якщо платять так само, воюємо ми чи ні.

Капітан направив нас у ліс. Поки ми ставали табором, він розмовляв з Вороном. Я спостерігав за ними.

Цікаво. Між ними виникла певна приязнь. Я не розумів цього, тому що не знав достатньо добре жодного з них. Ворон був новою загадкою, Капітан – старою. За всі роки, що я знав Капітана, я не довідався про нього майже нічого. Час від часу якісь обривки, на основі яких я будував свої теорії.

Він народився в одному з міст-самоцвітів. Був професійним військовим. Щось перевернуло його особисте життя. Можливо жінка. Він покинув службу і свої титули та став волоцюгою. Зрештою приєднався до нашої банди ренегатів.

У кожного з нас своє минуле. Підозрюю, ми напускаємо туману про нього не тому, що втікаємо від пережитого, а тому, що сподіваємося виставити себе в більш романтичному світлі, закочуючи очі та тонко натякаючи на прекрасних дам, які назавжди залишилися недосяжними. Ті з нас, чиї історії я розкопав, втікають від правосуддя, а не трагічного кохання.

Однак Капітан і Ворон, очевидно, знайшли один в одному споріднені душі.

Ми розбили табір. Виставили варту. Вмостилися відпочивати. Хоча навколо вирувало життя, жодна з протидіючих сторін ще не зауважила нас.

Мовчун використовував свої здібності, щоб підстрахувати наших чатових. Він викрив шпигунів, що ховалися позаду наших вартових і попередив Одноокого. Той доповів про це Капітанові.

Капітан відігнав мене, Одноокого, Гобліна та ще кількох побратимів від пенька на якому ми різалися в карти і розклав на ньому мапу.

-- Де вони?

-- Двоє тут. Ще двоє тут. Один тут.

-- Скочте хтось і передайте вартовим нехай щезнуть. Ми вислизнемо непомітно. Гоблін! Де Гоблін? Передайте Гобліну щоб викликав ілюзію.

Капітан вирішив не вв’язуватися в сутичку. Похвальне рішення, як на мене.

-- Де Ворон? – запитав він через кілька хвилин.

-- Здається, він вирішив зайнятися шпигунами, -- сказав я.

-- Що? Він геть йобнувся? – його обличчя потемніло. – А тобі чого, курва, треба?

Гоблін запищав як щур, якому наступили на хвіст. Він пищить і не за таких обставин. Від спалаху гніву Капітана він зацвірінькав як пташеня.

-- Ви викликали мене.

Капітан намотував круги, гарчав і супився. Якби в нього були здібності Гобліна чи Одноокого, з його вух йшов би дим.

Я підморгнув Гобліну, той оскалився, як велика ропуха. Цей незграбний військовий танець попереджав нас, щоб ми не дражнили його. Капітан перебирав карти. Кидав похмурі погляди. Тоді повернувся до мене.

-- Мене це не подобається. Ти його напоумив?

-- Дідька лисого, -- я не намагаюся творити історію Загону. Я тільки увічнюю її.

Тут з’явився Ворон. Кинув труп Капітанові до ніг і простягнув низку кровавих трофеїв.

-- Що це в біса?

-- Великі пальці. В цих краях їх збирають як сувеніри.

Капітан позеленів на обличчі.

-- А труп навіщо?

-- Засунемо його ноги у вогонь і так залишимо. Вони не стануть марнувати часу, гадаючи як ми їх виявили.

Одноокий, Гоблін та Мовчун кинули чари на Загін. Ми вислизнули, як риба крізь пальці незграбного рибалки. Ворожий батальйон, що намагався захопити нас зненацька, не зауважив навіть нашої тіні. Ми вирушили прямісінько на північ, де Капітан планував зустрітися з Кульгавим.

Ввечері того ж дня, Одноокий затягнув похідну пісню. Гоблін почав пронизливо протестувати. Одноокий вишкірив зуби і заспівав ще голосніше.

-- Він міняє слова! – заверещав Гоблін.

Всі усміхалися в передчутті забави. Одноокий і Гоблін ворогують вже цілу вічність. Сварку завжди починає Одноокий. Гоблін інколи буває вразливим, як свіжий опік. Їхні суперечки доволі часто веселять нас.

Цим разом Гоблін не повівся і цілковито зігнорував Одноокого. Коротун образився і заревів ще голосніше. Ми сподівалися на феєрверки, а вийшов пшик. Розчарований Одноокий почав дутися.

Через певний час Гоблін сказав мені:

-- Будь на сторожі, Док. Ми в чужих краях. Будь-що може трапитися.

Він тихо засміявся.

Великий ґедзь всівся на клуб коня Одноокого. Той заіржав і став дибки. Заспаний Одноокий вивалився з сідла. Всі зареготали. Зморщений маг встав з пилюки, проклинаючи все на світі, та обтріпався поношеним, старим капелюхом. Вільною рукою він ляснув коня, потрапивши прямо в чоло. Застогнав від болю і почав хукати на пальці.

В нагороду його обсвистали. Гоблін самовдоволено посміхнувся.

Невдовзі Одноокий знову дрімав. На таке здатен кожен, хто проїхав достатньо виснажливих кілометрів верхи. В нього на плечі вмостився птах. Він фиркнув і замахнувся рукою… Птах залишив велику, смердючу фіолетову купу.