BooksUkraine.com » Дитячі книги » Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба 📚 - Українською

Читати книгу - "Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба"

153
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба" автора Лаймен Френк Баум. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 41
Перейти на сторінку:
Голова.

— Я теж не можу, — і собі сказав Солом’яник.

— А що це таке — спати? Не чула про таке, — промовила Дров’яна Козла.

— Хай там як, а ми мусимо подбати про хлопця. Він же не залізний, його тіло — з плоті, кісток та крові, — як завжди, глибокодумно мовив Солом’яник. — Пригадую, маленька Дороті була така сама. Ми завжди просиджували цілі ночі й чекали, поки вона виспиться та відпочине.

— Ви вже мені вибачте, — промовив Чіп, — але тут я нічого не вдію. І їсти хочу як звір!

— Тільки цього нам бракувало! — похмуро озвався страхопуд. — Сподіваюся, до гарбузів ти не ласий?

— Ні, тільки до пирогів із гарбузовою начинкою, — розсміявся хлопець. — Друже Джеку, можеш почуватися цілком спокійно.

— Джеку, та ти просто боягуз! — зневажливо кинула Дров’яна Козла.

— Подивився б я на тебе, якби ти знала, що будь-якої миті можеш зіпсуватися! — сердито відрубав Джек.

— Годі, годі! — втрутився Солом’яник. — Друзі, не сварімося! Кожен із нас має якусь слабину, тому не докоряймо одні одним. А що бідолаха голодний, а їсти нічого, вгомонімося і даймо йому поспати. Кажуть, що сон змушує забути навіть про голод.

— Сердечно вам вдячний! — розчулено вигукнув Чіп. — Ваша Величність такі добрі, як і мудрі, й найкраще свідчення цього — ваші слова.

Сказавши так, він розтягнувся на траві, поклав голову на Солом’яника, як на подушку, й одразу ж заснув.

11 розділ
Нікельований Імператор

Чіп прокинувся майже відразу, як зійшло сонце, але Солом'яник уже давно був на ногах і навіть устиг нарвати своїми незграбними пальцями дві повні жмені стиглих ягід із кущів, що росли неподалік.

Хлопець жадібно накинувся на ягоди, смакуючи добрим сніданком. Коли ж із ягодами було покінчено, невеличке товариство знову рушило в дорогу.

За годину вони добралися до вершини гори, звідки вже можна було роздивитися місто моргайликів і розрізнити вдалині високі округлі дахи Імператорського палацу, що гордо здіймалися над скромнішими оселями, розкиданими купками тут і там.

Побачивши, що кінець подорожі не за горами, Солом’яник помітно пожвавішав.

— Який я щасливий! Іще трохи — і я побачу Бляшаного Лісоруба! — радо вигукнув він. — Сподіваюся, мій друг керує своїм народом краще, ніж я своїм!

— А що, Бляшаний Лісоруб — Імператор моргайликів? — запитала Дров’яна Козла.

— Саме так. Коли не стало Лихої Чаклунки Заходу, моргайлики попросили Бляшаного Лісоруба, щоб він став їхнім володарем. У нього найдобріше серце у світі, тож я просто певен, що й правління його розумне й справедливе.

— Я завжди вважав, що імператором зветься той, хто править імперією, — сказав Чіп, — а Край моргайликів — це лише королівство.

— Тільки не кажи цього в присутності Бляшаного Лісоруба! — попередив хлопця Солом’яник. — Такі слова вразять його в саме серце. Він благородна людина й має повне право зватися Імператором, якщо йому так більше подобається.

— Що ж, Імператор, то й Імператор, — стенув плечима Чіп.

Тим часом Дров’яна Козла перейшла на швидку інохідь, і вершникам, які зі всіх сил намагалися втриматися на її спині, було непереливки, тож далі вони майже не розмовляли. Так вони й доїхали до самих палацових сходів.

Прибульців зустрів пристаркуватий моргайлик у сріблястому вбранні й допоміг їм позлазити з Дров’яної Козли на землю.

— Негайно проведи нас до свого повелителя Імператора, — наказав Солом’яник.

Моргайлик якось розгубився, по черзі обвів поглядом усіх подорожніх і врешті сказав:

— Мені дуже прикро, але вам доведеться трохи зачекати. Імператор нікого не приймає.

— Чому ж так? — захвилювався Солом’яник. — Сподіваюся, з ним усе гаразд?

— О, так. Із ним усе гаразд, — запевнив Короля моргайлик. — Просто саме сьогодні Його Величність полірує своє тіло, і зараз його ясновельможність Імператора покривають товстим шаром шліфувальної пасти.

— Ага, зрозумів! — вигукнув Солом’яник, цілком задоволений такою відповіддю. — Мій друг завжди полюбляв шик і блиск, то, мабуть, тепер він дбає про свою зовнішність іще більше, ніж колись.

— Що правда, то правда, — погодився моргайлик і шанобливо вклонився. — Недавно наш могутній Імператор повелів, аби його тіло вкрили нікельованими пластинками.

— Оце так новина! — вигукнув Солом’яник, почувши таку мову. — Якщо йому вистачає терпцю зносити оце полірування, то він, мабуть, дуже блискучий! Ану ведіть нас до нього, я певен, Імператор охоче прийме нас хай у якому стані.

— Стан нашого Імператора завжди пречудовий, — відказав моргайлик. — Та я доповім йому про ваш прихід, і що він мені накаже, те й зроблю.

Сказавши це, він завів усе товариство до розкішної приймальні. Дров’яна Козла незграбно подріботіла за ними, бо й гадки не мала, що верховим тваринам належить залишатися надворі.

Усі були вражені, побачивши палац усередині. Солом’яник і той приголомшено роздивлявся розкішні драпірування зі сріблястої тканини, що були зав’язані вузлами й трималися на крихітних сокирках. На вишуканому столі посеред покою стояла велика срібна масляночка з пречудесним гравіруванням, що зображувало давні пригоди Бляшаного Лісоруба, Дороті, Боязливого Лева і Солом’яника, виконаним золотом по сріблу. На стінах висіли їхні портрети, серед яких вирізнявся портрет Солом’яника, виконаний надзвичайно майстерно, а найбільшою, на всю стіну, була картина, де було зображено, як славнозвісний Чарівник Країни Оз дарує Бляшаному Лісорубові серце.

Поки всі здивовано мовчали та роззиралися, в сусідній залі хтось несподівано вигукнув:

— Добре-добре! Оце так несподіванка!

Тут двері різко розчинилися, до зали ввірвався Бляшаний Лісоруб і так міцно обійняв Солом’яника, що в нього аж усе тіло взялося зморшками.

— Привіт, старий, привіт, любий друже! Привіт, благородний товаришу! — радісно кричав Бляшаний Лісоруб. — Який я радий знову тебе бачити!

Нарешті він відпустив Солом’яника і, тримаючи його за плечі, став уважно роздивлятися намальоване обличчя дорогого його серцю приятеля.

І тільки тут він помітив,

1 ... 16 17 18 ... 41
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба"