Читати книгу - "Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік"

Втім, сеньйор Пабло мав цілковиту слушність, кажучи, що легенди рідко брешуть, бо ідуть від серця народу. І, мабуть, таки недаремно в сім’ї сеньйора Пабло жила одвічна віра в свого мужнього предка-солдата і незгасно з покоління в покоління передавалася історія про підступність інкського владики. Зрештою, сеньйор Пабло, хоч і невчений по університетах, проте прадавню історію свого славного краю таки знав: чи з переказів старої бабусі-пеонки, чи то з родинних легенд. Зараз йому так і кортіло виплеснути перед сеньйором Крутояром усю свою зневагу до давніх інкських володарів. Якщо вже в ньому, Пабло, тече крапля інкської крові (чим він неабияк пишається!), то хай же сеньйор Крутояр знає, що його пращури були не такими вже й дурними й нездарними людьми, і вся ота історія з завоюванням Перу іспанськими вояками — то не з вини рядових інків. Інки вміли воювати, добре володіли зброєю, вміли зносити ще й які труднощі, долати гірські кряжі, вміли битися своїми бронзовими мечами не згірше іспанців. Але ж гляньте, що воно діялося. Оцей придуркуватий імператор Атауальпа сидить в тюрязі, з нього іспанці качають золото, зневажають і висміюють його разом з його жінками і вельможами, а велетенська інкська армія в цей час десь зовсім неподалік смирно чекає наказів свого володаря. Що ж то за командири були в тій армії? Що то за генерали були в них? Мені бабуся давала книжку про одного з них — про якогось Чалкучіма. У нього під орудою було понад двадцять тисяч солдатів. Отака сила! Чого ж ти сидиш, чого чекаєш? Чого не йдеш на визволення свого імператора? Ні, й не думав рушати з місця.

Чалкучім, Чалкучім…

Тепер пригадалося і Крутоярові. Ось же зовсім недавно в Києві якась книженція йому потрапила до рук, здається, латиського письменника-дослідника. Прізвища автора не міг згадати, але добре пам’ятає, про що в ній ішлося. А саме про цього ж невдаху-командира Чалкучіма. Сказати б, був він боягузом — то ні. А тільки й відваги не вистачило чи, як кажуть, самостійності в рішеннях. Дізнавшись про полонення імператора, стояв собі й далі з могутньою багатотисячною армією і вичікував. І всевагався: виступати чи не виступати? А може, верховний інка розгнівається? Може, верховному їнцї страшно іти на відкритий бій з білими? Крутояр подумки навіть усміхнувся і заходився далі вже з прочитаного розповідати сеньйорові Пабло подробиці боягузливої поведінки інкського командира:

— Ви маєте рацію, сеньйоре Пабло: в імператора були Дуже нерішучі ї, я б навіть сказав, вельми сльозливі генерали. Замість того, щоб взятися за зброю, Чалкучім вирушив в Кахамарку до ув’язненого там володаря, босий, змучений, наляканий, зайшов у його дім, упав перед ним навколішки і гірко розплакався: “Коли б я був тут, цього б не сталося!”.

До них наблизився Ілля Григорович. Начебто щось уже вловив з їхньої цікавої розмови. То докинув і собі слово:

— Вибачте, якщо я дозволю собі втрутитися у ваш велемудрий історичний діалог.

— Велемудро дозволяємо, — з батьківською іронією одказав Крутояр.

— Сьогодні ми всі дуже розумні, - заговорив Ілля Григорович. — Ті генерали були боягузи, інші нерішучі, ще інші — нездари. В усьому, мовляв, винний був панівний клас. А чи ж це справедливо, друзі? Ви на мене не ображайтесь, сеньйоре Пабло, — звернувся Ілля Григорович до старенького капітана, — але ви, як нащадок іспанців-завойовникїв, мали б знайти одне…

Його одразу урвав Крутояр і вніс поправку, сказавши, що сеньйор Пабло має в собі дещицю Індіянської крові, що він, так би мовити, більше переживає за своїх інкських пращурів.

— Прекрасно! — вигукнув запальний Самсонов. — Тоді давайте, не ображаючи ні Іспанців, ні перуанців, будемо говорити щиро. В чому ми можемо звинуватити інкських володарів і їхній генералітет? В млявості? Слабкодухості? Боягузтві навіть? Та це ж несправедливо! Уявіть собі на хвилю: на нашу планету висаджуються пришельцї з якихось інших далеких галактик, дуже схожі на нас, можна сказати, люди, хіба що вдягнені по-іншому і, звісна річ, з могутньою ударною зброєю, проти якої навіть наші ядерні бомби і лазерні пристрої — абсолютний нуль. І ось ця інопланетна банда, вдаючи з себе то друзів, то помічників, то гостей, раптом починає нищити й спопеляти наші міста, б’є по нас з небачених гармат, із страхітливих вогнеметів, з якихось плазмових прожекторів. То що сталося б з нами? Ми б усі заціпеніли. Масовий шок. Цілі держави, можливо, почали б благати милості й пощади у пришельцїв, запобігати їхньої ласки, терпіти їхню наругу. Знаємо ми такі шокові стани, такі загальні психічні стреси.

— В давній історії, звичайно, було немало сумних прикладів, — згодився зі своїм молодим другом професор. — Надто коли вища і технічно розвинутіша цивілізація чинила розбій щодо іншої, слабшої.

— Не обов’язково напад держави на державу. Бувають шоки і стреси страшніші, яким, здається, й пояснення немає. От хоча б тероризм Сталіна, його репресії і беззаконня, — перескочив раптово на зовсім іншу тему молодий географ. — Я б назвав такий стан “паралічем суспільної волї”. Усе в народі враз паралізується. Мільйони людей бачили, що Сталін, порушивши ленінські норми, вдається до грубого насильства, спотворює ідею соціалізму, ганьбить високі ідеали революції, але піднятися на боротьбу проти деспота ніхто не наважувався.

Вся ця довга тирада, ясна річ, була проголошена Іллюшею українською мовою, і Крутояр не перекладав її для сеньйора Пабло. Старий капітан навряд чи й зрозумів би наші давні болі. Професор лише зробив, уже іспанською мовою, загальний висновок:

— Все, що ми говоримо, абсолютна істина. Можна лаяти, як це робить сеньйор Пабло, невдалих і нерішучих володарів інкської імперії, можна зневажливо оцінювати млявість дій інкських командирів. Та слід бути все ж справедливим і об’єктивним. Сеньйор Самсонов, — це говорилося для капітана, — назвав щойно одне цікаве явище: “параліч суспільної волі”. Гадаю, що й ваші нещасні пращури інки піддалися такому паралічу, сеньйоре капітан. Може, ви цього не знаєте з розповідей вашої бабусі, то я вам розповім, що після розгрому в Кахамарці імператорського двору, після полонення самого Атауальпи і всіх його вельмож, слуг, офіцерів, дружин, мільйони людей в інкській державі впали буквально у відчай і якесь