Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

банку

Зміна активів

Зміна зобов’язань і чистої вартості

∆ФА (автокредит) = +30$

∆ФЗ (банківський рахунок) = +30$

Зверніть увагу, що всі ці бухгалтерські облікові записи відображаються в балансі економічної одиниці та в балансі щонайменше однієї іншої економічної одиниці: домогосподарство позичило 30 доларів, а банк надав кредит на 30 доларів; домогосподарство купило автомобіль за 100 доларів, а продавець, позбувшись автомобіля вартістю 100 доларів, збільшив свій банківський депозит на 100 доларів тощо. Домогосподарства, банки та нефінансові компанії разом утворюють те, що ми називаємо приватним сектором. Якщо спробувати порахувати загальний вплив покупки автомобіля на приватний сектор, підсумувавши всі зміни у вказаних балансах, ми отримаємо такий агрегований баланс:

Агрегований баланс приватного сектору

Зміна активів

Зміна зобов’язань і чистої вартості

∆ФА (банківський рахунок) = −$70 + 100$

∆ФЗ (банківський рахунок) = +30$

∆ФЗ (автокредит) = +30$

∆РА (автомобіль) = +100$ −100$

∆ФА (автокредит) = +30$

Таким чином, загальний вплив має такий вигляд:

Агрегований баланс приватного сектору

Зміна активів

Зміна зобов’язань і чистої вартості

∆ФА (банківський рахунок) = +30$

∆ФЗ (банківський рахунок) = +30$

∆ФА (автокредит) = +30$

∆ФЗ (автокредит) = +30$

Таким чином, приватний сектор винен сам собі 60 доларів. Якщо ми консолідуємо інші операції, що відбуваються у приватному секторі, на практиці це нічого не змінить: «Я винен тобі, а ти винен мені. Тож спишімо борги одне одного». У результаті «внутрішнє» фінансове багатство приватного сектору зводиться до нуля. Залишається тільки реальний актив — автомобіль.

Облік операцій уряду

А якщо автомобіль купить уряд, а не домогосподарство? Щоб спростити ситуацію, уявімо, що держава фінансує свою покупку, сплачуючи виробникові автомобіля готівкою.

Державний баланс

Зміна активів

Зміна зобов’язань і чистої вартості

∆РА (автомобіль) = +100$

∆ФЗ (готівка) = +100$

У приватному секторі виробник отримує гроші (∆FA: +$100) і продає машину в обмін (∆RA: −$100):

Баланс нефінансового підприємства

Зміна активів

Зміна зобов’язань і чистої вартості

∆ФА (готівка) = +100$

∆РА (автомобіль) = −100$

У цьому випадку приватний сектор накопичив фінансові вимоги до уряду у формі готівки. Це означає, що вони не є «внутрішніми» для приватного сектору або, іншими словами, проти них немає відповідних зобов’язань приватного сектору. Якщо об’єднати уряд і приватний сектор, щоб оцінити економіку в агрегованому вигляді, її баланс виглядатиме так:

Консолідований баланс економіки (державний та приватний сектори)

Зміна активів

Зміна зобов’язань і чистої вартості

∆ФА (готівка) = +100$

∆ФЗ (готівка) = +100$

∆РА (автомобіль) = −$100 +100$

Знову ж таки, у результаті економіка заборговує сама собі 100 доларів, а її агрегований фінансовий баланс дорівнює нулю. Однак важливо, що баланс приватного сектору позитивний (він отримує готівку), а державний — негативний (готівка — це його зобов’язання). Ми називаємо позитивний фінансовий баланс приватного сектору «зовнішнім багатством», тому що це фінансова вимога до економічної одиниці (уряду) за межами приватного сектору.

Так само, якщо б ми додали зовнішній сектор, наш внутрішній приватний сектор міг би мати чисту фінансову вимогу до іноземців, що вважалася б позитивним зовнішнім багатством. І навіть вітчизняний уряд міг би мати «зовнішнє багатство» у формі вимог до іноземців. А відтак вітчизняна економіка мала б чисті фінансові активи — вимоги до іноземних громадян.

1.6. Нещодавні секторальні баланси Сполучених Штатів:«економіка Золотоволоски» та Велика фінансова криза

У цьому параграфі ми звернемося до прикладу з реального життя і застосуємо до нього знання, які вже маємо. Розгляньмо американську «економіку Золотоволоски» середини 90-х років ХХ століття. Наша мета — з’ясувати коріння фінансової кризи 2007–2008 років. Для цього ми застосуємо концепцію секторальних балансів. Нагадаємо: президент Білл Клінтон очолив Сполучені Штати в січні 1993 року, коли країна вийшла з тривалого періоду з млявим економічним зростанням. Економіка США раптом почала впевнено зростати, рівень безробіття впав до показника 1960-х років. Дивовижно, що інфляція залишалась на низькому рівні. Саме тому цей період назвали «економікою Золотоволоски»: вона була не надто «перегріта» і не надто «охолоджена» — якраз золота середина. Однак наприкінці 1990-х відбувся спад економіки. Згодом, у 2000-х роках, економіка Сполучених Штатів почала відновлюватися вже під керівництвом президента Джорджа Буша-молодшого: знову почали проявлятися деякі особливості «економіки Золотоволоски». Таке стійке та рівне зростання в економіці здобуло назву «велика помірність». Однак і цей період обернувся падінням, але вже набагато брутальнішим за попереднє. У США його назвали «Великою рецесією», а в інших країнах — «Великою фінансовою кризою». Щоб з’ясувати, що ж пішло не так, застосуймо підхід секторальних балансів.

Наголосимо, що для інтерпретації причин Великої рецесії ми використовуємо тотожність секторальних балансів72, а також деякі реальні дані. Суперечки, як завжди, точаться навколо інтерпретацій, тоді як тотожність й дані не ставляться під сумнів. Але тотожність і дані не можуть бути ключем до розуміння причин обвалу економіки.

Починаючи з 1998 року, дехто з нас, хто розробляв концепцію MMT, попереджав про те, що «економіка Золотоволоски» спричинила нестійкість структури секторальних балансів в економіці Сполучених Штатів. Ми наголошували, що в економіці утворилися фінансові бульбашки, спричинені непосильними витратами приватного сектору через дефіцит: тобто, починаючи з 1996 року, його витрати перевищували дохід. Тепер ми знаємо, що забігли наперед: приватний сектор продовжував витрачати більше за дохід аж до 2006 року. Потім економіка зазнала краху, ставши жертвою непоміркованості. Наприкінці 90-х років було складно передбачити, як далеко піде фінансовий сектор у нарощуванні боргу приватного сектору. Він підтримував боргову бульбашку, не гребуючи різними видами фінансового шахрайства з боку кредиторів, поки в 2008 році сам не зазнав краху, хоч про неминучі проблеми ми попереджали ще десять років тому (див. працю Вінна Ґодлі та Л. Ренделла Рея «Чи може Золотоволоска вижити?», аналітична записка № 1999/4, квітень 1999 року, Економічний інститут ім. Леві, http://www.levyinstitute.org/pubs/pn99_4.pdf).

Отже, погляньмо, який урок можна винести з «економіки Золотоволоски» і чи це допоможе нам зрозуміти Велику фінансову кризу 2007–2008 років. Наприкінці 90-х років ХХ століття «економіка Золотоволоски» справді опинилася в рецесії, закінчивши еру профіциту державного бюджету за часів Клінтона. Але згодом завдяки президентові Бушу державний дефіцит виріс до 5 % від ВВП, що допомогло економіці відновитися.