Читати книгу - "Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник"

В’язень відчув, що стан непорушності проходить. Можна було поворушити пальцями рук і ніг. Потім поволі почали оживати інші частини тіла.

Може, встати? Ні, треба зачекати. Хай могильник від’їде далі. Треба виграти відстань. Не можна ризикувати останньою надією.

Гроза стихала, віддалялася. Алессандро повільно розплющив важкі повіки. Небо закривала мішковина, по ній дрібно стукали краплі дощу.

Підвода торохтіла по кам’янистій дорозі, могильник щось мугикав під ніс, скулившись у передку. Лосс увесь підібрався, очікуючи слушного моменту. Він потроху ворушив руками й ногами, щоб розігнати кров, оцінював ситуацію.

А якщо могильник нападе на нього? Лосс — ослаблий і немічний — не зможе подолати його. Хоча… Могильник — забобонна людина, він, звичайно, перелякається, коли побачить воскреслого мертвяка.

Підвода зупинилася. Могильник зліз із передка, забрязкотів якимось залізяччям. Потім відкинув мішковину й виліз на підводу. “Що він хоче робити? — Алессандро скоса поглянув угору. — Проклятий! Він проб’є мені ломом груди. Ні, цього не буде!”

Лосс застогнав, поворушився, звівся на руках.

— А-а-а! — дико заревів могильник, випускаючи лома з рук. Він похитнувся, втратив рівновагу й каменем упав на землю.

Алессандро не ждав, що буде далі. Він прожогом зірвався з підводи, похапцем озирнувся, глянув на вогні Санта-Пенья і зник у нічній темряві.

Фортуна була прихильною до Алессандро. Вона ніби жаліла його за нелюдські страждання, перенесені в тюрмі. Втікши з пащі могили, Лосс уже не мав майже ніяких особливих пригод. Кілька днів він переховувався в ущелині Кантабрійських гір. Вночі втікач навідувався до халуп, побудованих пастухами на плоскогір’ях. Там часто можна було знайти сухарі, сир, в’ялене м’ясо.

Потім Лоссу пощастило знайти в одній із халуп старе вбрання чабана. Переодягнувшись, Алессандро попрямував гірськими стежинами до моря. Він не боявся агентів. Тепер, у такому вигляді, його не впізнала б навіть Катрен.

За кілька днів Лосс добрався до Більбао й під вигаданим прізвищем поступив на вантажне судно кочегаром. Він запросив мізерну ціну, й хазяїн з радістю прийняв його, не дивлячись на те, що робочих рук вистачало. Судно йшло в Барселону. Що знаходилось у трюмах, Лосс не знав та й не цікавився. Він був твердо впевнений, що тут, біля топки машини, його й чорт із свічкою не знайде.

Минуло кілька тижнів. Судно прибуло в Барселону. Лосс зміцнів, набрався сили. Але він вирішив схитрувати. Прикинувшись хворим, Алессандро штучно підняв собі температуру, як це часто робили каторжани в таборі Вальнера-П’єха. Хазяїн злякався. Він панічно боявся епідемій.

Лосса списали на берег у портову лікарню. Там його тримали тільки одну ніч, бо наступного ранку виявилось, що він здоровий, як бик. Так сказав фельдшер, який оглянув “хворого”.

Алессандро тільки цього й треба було. Він, вийшовши з лікарні, купив собі недорогий темно-сірий костюм і ввечері сів на поїзд Барселона — Мадрид.

Додому їхати не можна було. Ні в якому разі. Лосс знав, що там вартують агенти поліції. Вихід залишався один. Скористатися адресою, яку йому дав у тюрмі Моріс Потр. Катрен зачекає. Прийде час — і він зв’яжеться з нею.

Алессандро легко знайшов будинок із зеленою зіркою. Приємний м’який вогник було видно здалека. Втікачеві раптом здалося, що він стоїть на розпутті, шукаючи вірної дороги в майбутнє. А цей зелений вогник запрошує знедолених до себе, вказує правильний шлях, обіцяє підтримку і радість життя. Треба йти. В серці зростала впевненість, що день вступу в цей будинок буде поворотним днем у житті…

Лоссу відкрив незнайомий чоловік із сивою шевелюрою і пронизливими чорними очима. Він критично оглянув постать Алессандро, жестом запросив його до вітальні.

— Чим зобов’язаний? — коротко запитав він.

Лосс завагався. А що, як він не туди попав? Може, це не той будинок і не слід тут говорити про Моріса?! Як бути?

— Я чув, що вам потрібен помічник, — навмання сказав Алессандро, щоб виграти час.

— Гм… Звідки ви взнали? Мені дійсно не завадило б мати помічника. Але освіченого. У вас яка освіта?

Лосс якось вільніше зітхнув. Його навмання випущена стріла попала в ціль.

— Я залишив передостанній курс університету, — сказав він. — Факультет фізики.

— Он як. Це мені підходить… Чому не закінчили?

— Дружина… Дитя… Ну й інші обставини.

— Хто за вас може поручитися? Де ви працювали?

Лосс не знав, що відповісти. Він глибоко вдихнув повітря і випалив:

— Моріс Потр… може за мене поручитися.

Господар будинку здригнувся, гостро поглянув на Лосса.

— Потр? Звідки ви знаєте Потра?

“Він вважає мене за провокатора”, — подумав Алессандро і вже зовсім рішуче промовив:

— Він сам дав мені цю адресу.

— Зачекайте… зачекайте… Ви Лосс? Із тюрми?

— Так, — підтвердив Алессандро, зрозумівши, що він потрапив куди слід.

— Вам пощастило втекти?

— Так… За планом Моріса. Це було жахливо…

— Потім, потім, — заметушився господар. — Зараз я покличу Потра. Роздягайтесь.

Зустріч двох колишніх в’язнів була радісною