Читати книгу - "Мор - Утопія, Томас Мор"

ченців-дармоїдів! Додай всіх багатіїв, особливо ж власників великих маєтків, яких звичайно звуть людьми шляхетного й знатного походження; докинь до них їхніх прислужників, усю цю зграю дармоїдів у лівреях; насамкінець, долучи здорових і міцних жебраків, які ледарюють, прикриваючись хворобою, і тоді-то переконаєшся, що набагато менше, ніж ти думав, тих, чиєю працею створюється все те, чим користуються смертні.

Поміркуй також над тим, як мало є працюючих, зайнятих ремеслом, справді необхідним. Адже там, де єдиним мірилом усього є гроші, неминуче має виникнути багато занять, зовсім непотрібних і зайвих, які служать одному - розкоші й розпусті. А якби оцю велику юрбу людей, що тепер працюють, розподілити між стількома нечисленними заняттями (бо небагато треба для задоволення природних потреб людини), то при надлишку товарів, який повинен за таких умов з'явитися, ціни, певна річ, стали б нижчими від тих, при яких ремісники можуть заробити лише на свій прожиток. Якби усіх зайнятих тепер непотрібними ремеслами і всю юрбу дармоїдів, що хиріють від неробства та гультяйства (а кожний з них споживає стільки товарів, вироблюваних працею інших людей, скільки треба двом виробникам цих товарів), якби, кажу, залучити всіх їх до корисної праці, то ти легко зрозумієш, як мало часу потрібно було б для виготовлення в достатній кількості й навіть з лишком того, чого вимагають розумні потреби і вигоди (додай сюди також насолоди, але природні й помірні).

А що це можливо, доводить стан речей в Утопії. Там у цілому місті і в прилеглій до нього окрузі із усієї кількості чоловіків та жінок, працездатних за віком і здоров'ям, закон звільняє від праці ледве п'ятсот чоловік. До них належать сифогранти, але й вони, хоч за законом не зобов'язані фізично працювати, не уникають праці, щоб своїм прикладом заохотити до неї інших. Такою ж пільгою користуються ті юнаки, яких народ, за порадою духовенства і на основі таємного голосування сифогрантів, назавжди звільняє від праці, щоб вони грунтовніше могли займатись наукою. Але якщо хто-небудь з них не виправдає покладеної на нього надії, то його переводять у ремісники. І, навпаки, часто буває, що у згадані вільні години якийсь ремісник так завзято присвячує себе науці і завдяки своїй наполегливості домагається таких успіхів, що його звільняють від ремісництва й висувають до розряду вчених.

Із цього прошарку вчених вибирають послів, священиків, траніборів і, нарешті, самого правителя, якого утопійці своєю давньою мовою звуть барзаном, а новою - адемом. 107 Оскільки решта населення, замість байдикувати, зайнята корисними ремеслами, то легко обчислити, скільки гарних речей можна виготовити за короткий час.

Крім вищезгаданих особливостей, слід відзначити ще ту перевагу, що в більшості необхідних ремесел утопійці затрачають менше праці, ніж інші народи. Для прикладу візьмімо будівництво. В усіх країнах будова й відновлення будинків вимагає постійної праці багатьох людей, бо дім, побудований батьком, недбайливий спадкоємець доводить поступово до руїни. І як наслідок, те, що можна було б зберегти з найменшими витратами в непошкодженому стані, його наступник мусить відбудовувати за великі гроші. Мало того, часто буває таке, що будинок коштував комусь величезних витрат, а теперішній нерозважливий власник над цим не замислюється. Коли ж будинок від занедбаності протягом короткого часу розвалиться, він будує собі іншу оселю з не меншими витратами в іншому місці. А в утопійців, де все добре обдумано й упорядковано, дуже рідко трапляється, щоб для спорудження будинку треба було вибирати нову ділянку; там не тільки негайно усувають помічені пошкодження, а й запобігають їх виникненню в майбутньому. Через те при дуже малій затраті праці будинки зберігаються на довгий час, і будівельники інколи ледве знаходять собі роботу, хіба що їм накажуть удома стругати дошки або тесати й шліфувати чотирикутні камінні блоки, щоб у разі потреби можна було швидко спорудити будинок.

Тепер подивись, як мало клопоту утопійці мають з виготовленням собі одягу. По-перше, на роботі вони недбайливо обгорнені шкурами та хутрами, які служать їм протягом семи років. Коли виходять на вулицю, то вдягають зверху довгий плащ, що прикриває згаданий грубий одяг. Колір цього плаща на всьому острові однаковий, до того ж це природний колір вовни. Тому утопійці набагато менше потребують сукна, ніж деінде, та й воно там значно дешевше, ніж в інших країнах. Виготовлення полотна з льону вимагає менше праці, й тому воно там у широкому вжитку. Головна увага звертається на те, щоб полотно було біле, а вовняне сукно виготовлене чисто; тонкості тканини не надають значення. Внаслідок цього, коли в інших країнах одній людині мало чотирьох або п'ятьох вовняних плащів різного кольору і стількох же шовкових сорочок, а деяким, розніженим, мало навіть десятьох, то в Утопії кожний задовольняється одним вбранням, яке носить переважно два роки. Для утопійця відпадає потреба домагатися більшої кількості одягу, бо, маючи більше, він все одно не захистився б краще від холоду й не став би анітрохи чепурнішим.

Отже, у зв'язку з тим, що всі утопійці зайняті корисними ремеслами і для їхнього виконання досить невеликої затрати праці, в них спостерігається загальний достаток. Інколи вони посилають велику кількість людей за місто для лагодження пошкоджених громадських доріг. Дуже часто, коли й такого роду роботи не потрібні, вони привселюдно оголошують зменшення годин праці, бо власті вважають за недоцільне завантажувати громадян усупереч їхній волі зайвою роботою. Адже головна мета суспільного ладу цієї країни ось у чому: наскільки це дозволяють суспільні потреби, позбавити громадян тілесного рабства, вивільнивши їм якнайбільше часу для духовної свободи й освіти. У цьому, на думку утопійців, полягає щастя в житті.

  Про взаємовідносини між громадянами

 

 

А втім, уже, здається, настав час з'ясувати, як спілкуються громадяни один з одним, які взаємовідносини у всього народу і як розподіляють утопійці своє майно. Населення міста складається з сімей, переважно пов'язаних між собою узами спорідненості. Коли дорослі дівчата виходять заміж, то перебираються в дім чоловіка, а сини та внуки залишаються у своїй сім'ї й підлягають найстарішому з її членів, якщо тільки він не вижив з розуму від старості. Тоді його місце займає найближчий йому за віком. Щоб у місті не було населення замало або щоб воно не збільшилось надмірно, застосовуються відповідні запобіжні заходи. Так, населення кожного міста, без його околиць, повинно налічувати шість тисяч сімей, а кожна сім'я не може мати менше як десять і не більше як шістнадцять дорослих. Кількість малолітніх дітей