Читати книгу - "Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П."

Розказують, що йшла валка чумаків; дивляться - чоловік летить, високо-високо! Чуть пізнати, що то чоловік - розклав руки і ноги і голос доходить, що кричить: «Води... води!» - пити, значиться, просить. Між чумаками був один, що знався на реча́х, та й каже:

- Оце, браття, мабуть до жінки або до коханки прямцює. Спинити б його, може?

- Спиніть! Спиніть, дядьку! - почала прохать вся валка. Той послухав і виймає ніж складаний із кишені, що кілька літ разом з паскою святився; розклав його та й помалесеньку спускає до землі насторч. А той і собі почав спускатися. Як той довів ніж до самої землі і заткав у землю, цей і сів і насамперед попрохав пити. Напився, попоїв сухарів; тоді його і давай розпитувати чумаки, куди він летить.

- А хто ж,- каже,- його знає! Скільки примічаю, то надісь, додому. Мабуть,- каже,- жінка так приробила, бо сама ледач-нероба, та й сварлива, а я покинув і втік; то їй треба робітника, а вона й послала чорта за мною. Таж і чарівниця коло нас живе недалеко.

- Коли так! - озвавсь той чумак,- то підожди ж! Скидай штани! - і гукнув на хлопців: - До роботи!

...Може хто скривиться на мене, що такі речі виписую! Та що ж робити?! Я пишу не для білоручок, а для науки, то хочу не хочу повинен виставити все, як мені розказували... А вам, пане чительнику, скажу: «Не любо, відвернись, а на діло не кривись» - як люди приповідають. Але ж бо тут і справді таке наступає, що при нім і в корчмі кажуть: «Простіть за слово», то й закінчу, що як той чумак вийняв ніж із землі, штани знялись і полетіли, а чоловік зостався. Так добрі люди не дали наново примандрувать до жінки! Щоб у другий раз не прийшлось полетіти, той чумак каже йому; «Біжи тепер до лісу та пошукай такої деревини, що при корені одно, потім розрослося надвоє - два конорі стало з одного дерева, а далі й ті обидва ізнов зрослися докупи, то під тим зросленим місцем діра зосталась. То крізь ту діру пролізь. А перше обійди дерево кругом. Як зробиш так,- каже,- то чортяка долетить до дерева та й далі не зможе йти за тобою слідом і вернеться та й скаже, що не в силах. От і гулятимеш сміливо, де захочеш!..» Та й ті поїхали, а той пішов до лісу.

Ця деревина повинна зростись або від того, що один конор на другий похилився абощо, а не то, що гуля на одному наросла та й аж до другого приросте, або, що сук до сука простягся - це не то! Тут повинно бути зрощення настояще, що зростається здорове і конор до конора самим тілом приросте.

Чув я ще оповідання про шевця, що замість себе пустив камінь. Це було таким способом, що він уже сподівався, що полетить; той, як виходив надвір, все камінь на голові носив, завбільшки як голова. Одного разу чорт і вхопив той камінь з голови і поніс, а швець зостався.

Не все воно так і трапляється, що чоловіка спинять й не пустять далі; більше - то долітає, куди наставився. Бо хоч будь-хто може його тим ножем зостановити, та не вміючи до кінця довести, мусить пустити, бо того пече коло серця, каже, як вогнем. Хто спинить, дасть пити й їсти, як може той їсти, бо не завсіди може, та й хай летить з богом... З-поміж всіх оповідань, що знаю на цей раз, скажу лиш про одно, що мені одна жінка в Києві вже розказувала. Каже, нібито через Київ один летів і на хрест зачепився на Михайлівському 25 . Повисів трохи, разів зо два крикнув: «Рятуйте!» Та й далі полетів на Полісся. «А Полісся,- додала вона,- сама чарівнича сторона».

Щоб цілком принесло, чи лиш на знак що-небудь,- залежить від того, хто забагає, щоб принесло. Як хто нерозторопний,- як найбільше дівчата,- влопається по вуха і просить баби, лементує, хоч на пам’ятку що нехай принесе, щоб мала по чім хоч згадувати; то чорт і принесе на пам’ятку ногу, чи руку, чи голову, бо в такім разі нестиме при самій землі, не зважаючи, що то по дорозі: ліс - не ліс, скали - не скали, йому все одно: і рознесе по шматку. А що в руках зостанеться, те на знак і принесе. А як попросити - нехай живого принесе, то вхопить його і зразу так вгору піднесе, що й орел вище не вилетить, і помине всі ліси і скали - все помине і принесе цілого, тільки голодом заморить та жадобою, що пити нічого.

Друге, в чім чарівниця може помогти, то любощі: так зробить, що кого схочеш, той і покохає. В цім ділі, кажуть, можна і без чарівниці обійтись, треба тільки зловити лилика́ (кажа́н). Зловивши, взяти в новий горщик, новою покришкою накрити і принести до комашні та й, знявши покришку, покласти в ту комашню горщик з лиликом догори дном, а самому втікати після якнайхутче, щоб не чути, як він пікатиме, бо як почуєш, то оглухнеш. Через кілька днів (у бург[ар] 40 днів), чи що, опісля прийти до того місця. Комашня тим часом заїсть лилика, кажана кажучи, і кісточки обглодає. Між тими кісточками єсть вилка і грабельки - це і взяти. Тоді, як хочеш, щоб хто тебе полюбив, то тими грабельками і пригорни його до себе стиха, як сидітимеш коло його абощо, і він так вчепиться до тебе, що й проходу не дасть - хвостом волочитиметься за тобою. А знов як хочеш, щоб відчепився, то стиха тими вилками відтруть від себе - і відчепиться. Бургари кажуть, що попереду треба того кажана червонцем зарізати, а після вже нести на комашню в корзині. І по-їх, всі кісточки потрібні, і баби-магйосниці продають нишком ті кісточки