Читати книгу - "Лірникові думи, Руданський"

Русалими,

Вийшов, іде к морю,

К далекому іде морю,

На високу гору.

XXVI

А жидова, як те море,

Боввани збиває,

Лиш погляне на корито -

Пейси обриває.

Прийшов рабин їх Кайяфа, [23]

I той зламав руки:

«Ловіть Христа! Беріть Христа

На cтрашнії муки!»

I гадають вони думу,

Як його зловити.

Аж являється Іуда

I став говорити:

«Я вci сховки його знаю,

Не журіться, люди,

I продам його на муки,

Тілько плата буде!»

«Якої ж ти хочеш плати?» -

Стали вci питати

I зачали у Іуди [24]

Христа торгувати.

I на тридцять рублів рівно

Ціну тую збили,

I прокляті проклятому

Сріблом відлічили.

І нечистий злую душу

Ніби маслом маже,

І згорнув Іуда гроші

І рабину каже:

«В четвер, рівно вопівночі,

Будьте ви готові,

А тим часом, добрі люди,

Будьте ми здорові!»

XXVII

Матір божа тогді спала

На горі Оливній,

І над нею сни снувались

І страшні, і дивні.

І прийшов до неї господь,

Став її питати:

«Ой чи спиш ти, чи ти чуєш,

Рідна моя мати?»

«Ой, спала я, милий сину,

Спала, та збудилась,

І о тобі, все о тобі

Річ страшная снилась.

Виділа я, що ти, сину,

У саду молився,

Що опівночі з жидами

Іуда явився.

І зв’язали тобі, сину,

Пречистії руки

І повели до Кайяфи

На страшнії муки.

Тебе збили, ісплювали,

К стовпу прикували

І вінок терновий сплели

І коронували.

І із голови твоєї

Страшно кров спливала,

І плоть твоя пресвятая,

Як кора, спадала.

А потому, на Голгофі, [25]

До хреста прибили

І ребро твоє святеє

Копієм пробили...»

«Все те правда, - господь каже, -

Все те живо буде:

Все те маю я терпіти

За мир і за люди!»

XXVІІІ

Наступає жильний вечір [26]

Сонечко згасає,

І апостолів до себе

Господь зазиває.

І зійшлися всі дванадцять.

Просить господь сісти

І зачав вечерю тайну

З ними разом їсти.

Повечеряв разом з ними,

Зо всіма простився

І пішов від них до саду,

І в саду молився.

І молився... і кровавий

З него піт котився.

Аж опівночі з жидами

Іуда явився.

І невірнії зв'язали

Христу-богу руки,

І повели до Кайафи

На страшнії муки.

Стали бити і плювати,

До стовпа кували

І на голову пречисту

Тернину наклали.

І струями по всім тілі

Кров його спливала,

І плоть його пресвятая,

Як кора, спадала...

Аж приходить і Іуда,

Як глянув на муки -

Грішми в землю, а сам плаче,

Ходить, ломить руки.

Наостаток з того жалю

Прибігає к лісу,

І у лісі на осиці

Віддав душу бісу.

XXIX

А тим часом на Голгофу,

Стали бога вести

І звалили хрест на него

І казали нести.

І іде він, і несе хрест,

Силоньки немає:

Що пройде їднії гони -

Да й із ніг спадає.

І за брамою звалився,

І не може встати.

Аж несе їден убогий

Яйця продавати.

І кладе він їх під браму,

Бога підіймає.

Підіймає і хрест тяжкий

Нести помагає.

От і сама Гологофа,

Вбогий повернувся...

Коли гляне... його кошик

Злотом нагорнувся.

Да і яйця межи злотом

Були - не пропали,

Ще й, на диво,- крашанками

Й писанками стали.

І відтогді стали й люде

Писанки писати.

І в Великдень всіх знайомих

Ними дарувати.

А тим часом на Голгофі

Хрест уґрунтували

І на нему Христа-бога

Страшно розіпняли.

Розіпняли... руки й ноги

Цвяхами прибили

І ребро його святеє

Копієм пробили.

XXX

Тяжко мучиться наш господь,

Тяжко умирає,

І із жалю все замовкло,

Голосу не має.

Тілько горобці погані

Понад хрест літали,

І літали, і скакали,

І «жив-жив» кричали.

Терпів господь милосердний,

Далі став казати:

«Всяку птицю я приймаю,

Буду доглядати.

Горобця лиш не догляну

І не нагодую.

І нечистому на волю

Погань ту дарую».

І узяв їх чорт у руки,

Да і доглядає,

І на Семена [27] мірками

Всіх переміряє.

Міряє їх в очереті

І мірчук збирає,

І дну міру зоставляє,

Дев'ять мір пускає.

І від Семена до весни,

То і діти знають,

Горобці всі табунами

По світі літають.

XXXI

Вмер господь, а божа мати

Над морем сиділа.

Над морем вона сиділа,

Суху рибу їла.

Аж приходить Петро з Павлом:

«Вставай, божа мати,

Іди сина з хреста зняти,

Зняти, поховати».

Як почула божа мати -

Руки ізломила

І сухої половину

Риби опустила.

І ожила та півриба,

І досі ведеться.

І та риба в нас, хрещених,

Камбалою зветься.

І приходить божа мати,

З хреста сина зняла,

Плащаницею покрила,

В гріб камінний вклала.

В гріб уклала і над гробом

Страшно голосила,

Доки стража того гробу

Камнем не закрила.

Стража камінь привалила,

Печать приложила

І край гробу поставала,

Вогонь розложила.

На діяння [28] і в нас про те

Хлопці споминають:

Цілу нічку коло церкви

Вогню не згашають.

XXXIІ

От субота і минає,

Північ наступає,

Стоїть стража коло гробу,

Думоньку гадає...

Лиш минута за опівніч -

Вдруг печатка рветься,

Камінь з гробу підійнявся

І об землю б'ється.

Засіяло кругом гробу,

Стража утікає.

І господь наш і спаситель

З гробу воскресає.

І настав святий Великдень,

Цілая неділя:

Всюди радість, всюди празник

І душі весілля.

І відвідав господь матір,

І усіх як треба,