BooksUkraine.com » Класика » На кожум'яках, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "На кожум'яках, Нечуй-Левицький"

168
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На кожум'яках" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 20
Перейти на сторінку:
нам одк­ла­да­ти.

Завiса па­дає





ДIЯ П'ЯТА



Двiр Ряб­ка; на дво­рi стоїть ха­та з ган­ком; нап­ра­во - бар­кан з бра­мою i хвiрт­кою, на­лi­во, пiд го­ру - сад, об­го­род­же­ний ти­ном. Далеко вид­но го­ри, на го­рах - Анд­рiївська церк­ва, Де­ся­тин­на, Со­фiй­ський со­бор.


Сонце на за­хо­дi.



ВИХIД 1



Химка сама.


Химка (за­мi­тає двiр мiт­лою). Дру­гим лю­дям не­дi­ля, а то­бi не­ма нi праз­ни­ка, нi не­дi­лi в сих ха­зяїнiв. Во­ни ве­сiл­ля справ­ля­ють, а ти ме­ти двiр у не­дi­лю, ще й пiс­ком по­си­пай, ще й зе­ле­ною тра­вою пот­ру­си, бо бач ве­ли­ка па­нi поїде вiн­ча­тись. Знаємо, з яких ви па­нiв. I я бу­ла б та­кою са­мою па­нею, як­би був жи­вий мiй чо­ло­вiк.



ВИХIД 2



Химка й Сидір Свиридович.


Сидір Свиридович. Хим­ко? Пiй­май со­ба­ку та прив'яжи на лан­цюг, щоб ча­сом не ки­ну­лась на ко­го та не обiр­ва­ла якiй-не­будь пан­нi ве­сiльної сук­нi. (Вхо­дить у ха­ту.)


Химка. Хi­ба в ме­не со­ба­чi но­ги, щоб я за со­ба­ка­ми бi­га­ла?



ВИ­ХIД З



Настя, Ольга й Варвара.


Настя вхо­дить в хвiрт­ку i йде до ган­ку.


За нею вхо­дять Ольга й Варвара, уб­ра­нi по-ве­сiльно­му.


Ольга i Варвара (до Нас­тi). Доб­ри­ве­чiр то­бi! Пот­ри­вай лиш! Як ми ра­зом з'їха­лись, не­на­че змо­ви­лись.


Настя (стає се­ред дво­ра). Доб­ро­го здо­ров'ячка, мої до­ро­гi. (Цi­лується з обо­ма.)


Ольга (до Нас­тi). Як же ти гар­но уб­ра­лась! Зов­сiм, як до вiн­ця. Яка гар­на ма­те­рiя! (Ла­пає.) А по чо­му ар­шин?


Настя. Трош­ки до­ро­га ма­те­рiя: по два кар­бо­ван­цi пла­ти­ла.


Варвара (ти­хо). От­же й збре­ха­ла; я вже знаю, що пла­ти­ла по пiв­то­ра кар­бо­ван­цi.


Ольга (до Нас­тi). Для твоєї сук­нi ко­ли б не од­ки­нув­ся Гост­рох­вос­тий од своєї Євфро­си­ни.


Варвара. Я б на йо­го мiс­цi од­ки­ну­лась од неї й без то­го.


Настя. Вже й бе­ре! I де в йо­го тi очi бу­ли? Хi­ба ж у нас не­ма кра­щих пан­нiв. Сам як чор­ноб­ри­вець, а бе­ре со­ву.


Варвара. Вже й бе­ре! Нiс, як кар­люч­ка! (Смiється.)


Ольга. Очi, як ци­бу­ля. (Смiється.)


Настя. Од­на­че чо­го ж ми тут стоїмо? Хо­дi­мо в ха­ту.


Всі три. Хо­дi­мо! Хо­дi­мо! (Йдуть у ха­ту.)



ВИХIД 4



В хвiрт­ку вхо­дять два Митрополичі баси в сiр­ту­ках.


1-й бас. Та цей дом ме­нi по зна­ку. Я тут був з Ки­ри­лом та Та­ра­сом.


2-й бас. Чи доб­ре ж прий­ма­ли?


1-й бас. О, ще й як доб­ре! Ха­зяїн i ха­зяй­ка ду­же люб­лять пiс­нi i тро­хи нас на ру­ках не но­си­ли. Та тут ми гур­том ук­ла­ли в ко­пи ма­ло не двi вiд­рi го­рiл­ки. Он де Гост­рох­вос­тий на­ди­бав со­бi дiв­чи­ну! Ой бра­ти­ку, та тут нас жде ве­ли­ка ви­пив­ка. Спа­си­бi Гост­рох­вос­то­му, що поп­ро­сив нас на ве­сiл­ля. За те ж я йо­му так од­ка­таю апос­то­ла, що церк­ва бу­де дри­жа­ти!


2-й бас. Пiд­дам i я ба­сом жа­ру. Ну вип'ємо ж цього ве­чо­ра!


1-й бас. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От бу­де лах­ва!



ВИ­ХIД 5



Ті самі i Гострохвостий з дво­ма шаферами.


Гострохвостий. (до ба­сiв). Здрас­туй­те! Як жи­ве­те, як дви­гаєтесь!


Баси. Ва­ши­ми мо­лит­ва­ми по­ма­леньку жи­ве­мо! Цей двiр нам трош­ки по зна­ку. Доб­рi лю­ди жи­вуть в цiм дво­рi i, здається, не вбо­гi.


Гострохвостий. О, не вбо­гi.


Шафери. Ав­жеж не вбо­гi. Ряб­ко­ва лав­ка швид­ко пе­рей­де на пер­шу ули­цю на По­до­лi.


Баси (до Гост­рох­вос­то­го). На­бе­ре­те в ки­ше­нi вся­ко­го доб­ра?


Гострохвостий. (гор­до). Ав­жеж на­бе­ре­мо: не в дур­нiв уда­лись.


Всі. От щас­ли­вий чо­ло­вiк. Ба­га­то­му чорт дi­тей ко­ли­ше.


Всі йдуть до ха­ти.


Гострохвостий зос­тається й виг­ля­дає в хвiрт­ку.


Гострохвостий. Ой бо­же мiй! Аж тру­шусь. А що, як по­чує та й при­бi­жить ска­же­на Ска­ви­чи­ха! Ой-ой-ой! Ду­ша моя три­во­житься. (Зiт­хає i йде в са­нок. Йо­му на­зуст­рiч ви­хо­дить Си­дiр Сви­ри­до­вич, об­нi­має йо­го й цi­лується.)



ВИХIД 6



Гострохвостий, Сидір Свиридович, шафери й два баси.


Сидір Свиридович. От те­пер ви вже наш. Вже нас нiх­то не роз­лу­чить. Будьте ж щас­ли­вi в но­вiй жиз­нi. Вас жде Євфро­си­на. Про­шу до ха­ти. Поб­ла­гос­ло­ви­мо вас, та, про ме­не, й до вiн­ця. Здрас­туй­те. (Здо­ров­кається з па­ни­ча­ми. Всi вхо­дять у ха­ту. Си­дiр Сви­ри­до­вич з сi­ней.) Химко! Йди, го­луб­ко, од­чи­няй во­ро­та, та ши­ро­ко-ши­ро­ко.


Химка ви­хо­дить, од­чи­няє во­ро­та.


В во­ро­та заг­ля­да­ють погоничі й міщанки.


Химка вер­тається в ха­ту.


З ха­ти на га­нок ви­хо­дять шафери з об­ра­за­ми й свiч­ка­ми, схо­дять по схiд­цях i ста­ють по обид­ва бо­ки ган­ку; за ни­ми ви­хо­дить один бас i не­се хлiб-сiль, за ба­сом ви­хо­дить другий бас.


Гострохвостий i Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, уб­ра­на в чуд­ний ста­ро­мод­ний чеп­чик, дружки, кілька міщанок i Химка.


Євдокія Корніївна i Міщанки пла­чуть i вти­ра­ють очi хус­точ­ка­ми.



ВИХIД 7



Гострохвостий, Євфросина, Сидір Свиридович, Євдокія Корніївна, шафери, дружки, Митрополичі баси, Міщанки й Химка.


Гострохвостий. (до од­но­го ба­са). Гук­нiть, будьте лас­ка­вi, щоб зво­щи­ки пiд'їха­ли пiд са­мi во­ро­та.


1-й бас (ви­бi­гає за во­ро­та й гу­кає). Гей, зво­щи­ки! Сi­дай­те на коз­ла та по­да­вай­те ко­нi, бо вже мо­ло­дi йдуть. (Вер­тається.)


Євдокія Корніївна (пла­чу­чи). Нiх­то не знає, од­на ма­ти знає, як тяж­ко ви­да­ва­ти за­мiж од­ним од­ну доч­ку. Бу­ла, жи­ла в ха­тi, а завт­ра хто йо­го зна де й дi­лась. Нi до ко­го бу­де й сло­ва про­мо­ви­ти. Так, не­на­че й не бу­ло в ме­не доч­ки.


Сидір Свиридович. Не плач, ста­ра! Не те­пер, то в чет­вер, а все-та­ки дiв­чат не ми­не те ли­хо. Тре­ба ж ко­лись од­да­ти доч­ку.


Гострохвостий. (ти­хо). Не­ма Ска­ви­чи­хи на ве­сiл­лi. Сла­ва ж то­бi, гос­по­ди! Збув­ся я кло­по­ту.


Сидір Свиридович (бе­ре хлiб i сiль). Ще раз бла­гос­лов­ляю вас свя­тим хлi­бом пе­ред вiн­цем. Да­руй же вам, бо­же, щас­тя й здо­ров'я i доб­ра пов­ну ха­ту!



ВИХIД 8



Ті самі й Горпина Корніївна.


Горпина Корніївна (про­жо­гом вбi­гає в во­ро­та, роз­пи­ха­ючи лю­дей, i ки­дається з пла­чем i з кри­ком до ган­ку). Стiй, бра­те! Стiй, не бла­гос­ло­ви!


Гострохвостий. (ти­хо, ла­ма­ючи ру­ки). Бо­же мiй! Не­щас­тя моє! Ска­ви­чи­ха при­бiг­ла i все роз­ка­же! Який шкан­дал! Який шкан­дал!


Горпина Корніївна. Так оце у вас кра­де­не ве­сiл­ля, хо­ва­не вiн­чан­ня! Так оце ви не­дур­но справ­ляєте ве­сiл­ля крадько­ма од своєї сест­ри! Ви ме­не не про­си­ли на ве­сiл­ля, а я пе­ре­чу­ла че­рез лю­дей та й са­ма прий­шла. Ви хо­тi­ли вкрас­ти мо­го зя­тя, же­ни­ха моєї Олен­ки, та не вкра­де­те! Я вам до­ка­жу, що не вкра­де­те!


Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна. Сест­ро! Бо­га ра­ди, не кри­чи! Бо­га ра­ди, не ро­би со­ро­му! Ди­вись, лю­ди див­ляться в во­ро­та.


Горпина Корніївна. Не­хай збi­га­ються з усiх Ко­жум'якiв, не­хай збi­га­ються з усього Києва! Не­хай див­ляться на моє го­ре! Лю­ди доб­рi! Ди­вiться на ме­не, ди­вiться на оцього

1 ... 16 17 18 ... 20
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На кожум'яках, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На кожум'яках, Нечуй-Левицький"