Читати книгу - "Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд"

змінена пересадка нових таких органів у хребетних тварин (див. вище цитовану працю Ліпшютца) пролили, нарешті, опосередковане світло на походження сексуального збудження і при цьому ще й зменшили значення накопичення клітинних статевих продуктів. За допомогою експерименту стало можливим перетворити (Е. Штейн) самця на самку і зворотно самку на самця, причому змінювалася і психосексуальна пове­дінка тварини, відповідно й одночасно із соматичним ста­тевим характером. Але цей визначальний для статі вплив має не та частина зародкової залози, яка виробляє специфічні статеві клітини (сперматозоїди і яйцеклітини), а її інтерстиційна тканина, якій автори надають особливого значення як «залозі статевого дозрівання».

Отож можливо, що подальші дослідження покажуть, що нормальна «залоза статевого дозрівання» має двоста­теву будову, — чим анатомічно обґрунтовується вчення про бісексуальність вищих тварин, і тепер уже ймовірно, що вона — не єдиний орган, який має стосунок до продукції сексуального збудження і статевих ознак. У будь-якому разі, це нове біологічне відкриття примикає до того, що нам уже раніше було відомо про значення щито­подібної залози в сексуальності. Можемо припустити, що з інтерстиційної частини зародкової залози виділяються особливі хімічні речовини, які сприймаються кров’ю та заряджають певну частину центральної нервової системи сексуальною напругою, — як це нам відомо щодо перетворення токсичного подразнення в особливе подразнення органа іншими сторонніми для організму отруйними речовинами. Яким чином виникає сексуальне збудження завдяки подразненню ерогенних зон, за наявності заряджання центральних апаратів, і яка суміш суто токсичних і фізіологічних подразнень виходить при цих процесах — зараз не час будувати навіть гіпотези. Для нас достатньо триматися, як істотного в цьому погляді на сексуальні процеси, припущення, що існують особливі речовини, які походять із сексуального обміну речовин. Адже ця гіпотеза, що здається довільною, підкріплюється поглядом, на який мало звертали уваги, але який дуже на наї заслуговує. Неврози, які можна пояснити лише порушеннями сексуального життя, виказують найбільше клінічної схожості з феноменами інтоксикації й утримання, які виходять при первинному вживанні отруйних речовин (алкалоїдів), що дають насолоду.

Теорія лібідо

З цими гіпотезами про хімічну основу сексуального збудження чудово узгоджуються наші уявлення і наше розуміння психічних проявів сексуального життя. Ми виробили собі поняття про лібідо як про кількісно мінливу силу, що може вимірювати всі процеси та перетворення в царині сексуального збудження. Це лібідо ми відрізняємо від енергії, яку взагалі слід покласти в основу душевних процесів, щодо її особливого походження, і цим також приписуємо їй особливий якісний характер. Відділенням лібідозної психічної енергії від іншої ми висловлюємо наше припущення, що сексуальні процеси організму відрізняються від процесів живлення організму особливим хімізмом. Аналіз перверсій і психоневрозів переконав нас у тому, що сексуальне збудження виникає не лише з так званих статевих частин, а й з усіх органів тіла. У нас, таким чином, виникає уявлення про певну кількість лібідо, представленого психічно, як ми казали, «Я-лібідо» (Ich-libido), продукція якого, збільшення або зменшення, розподіл і зсув, має надати нам можливість пояснити спостережувані психосексуальні феномени.

Але аналітичне дослідження цього «Я-лібідо» стає доступним лише тоді, коли це лібідо знайшло психічне застосування, щоб прив’язатися до сексуальних об’єктів, тобто перетворитися на «об’єкт-лібідо». Ми бачимо тоді, як воно концентрується на об’єктах, фіксується на них або залишає ці об’єкти, переходить із них на інші і з цих позицій спрямовує сексуальну діяльність індивіда, яка веде до задоволення, тобто до часткового, тимчасового згасання лібідо. Психоаналіз так званих неврозів перенесення (істерія, невроз нав’язливості) дає нам можливість переконатися в цьому.

Щодо долі «об’єкт-лібідо» ми можемо також сказати, що, будучи відділеним від об’єктів, воно залишається витати в стані напруги і, нарешті, повертається до «Я», тож воно знову стає «Я-лібідо». «Я-лібідо» на противагу «об’єкту-лібідо» ми називаємо також нарцисичним лібідо, й у нас складається уявлення щодо обох форм лібідо. Нарцисичне лібідо, або «Я-лібідо», здається нам великим резервуаром, з якого надсилаються схильності до об’єктів і в який вони знову повертаються; нарцисична прихильність лібідо до «Я» видається станом, реалізованим у ранньому дитинстві, лише прикритим завдяки пізнім його відросткам, але по суті, що так і залишився незмін­ним за їхньою спиною.

Завдання теорії лібідо невротичних і психотичних недуг мало б полягати в тому, щоб висловити в термінах економії (енергетики) лібідо всі феномени, що ми спостерігали, та процеси, що нами припускаються. Легко збагнути, що доля лібідо буде при цьому мати найбільше значення, особливо в тих випадках, де йдеться про пояснення глибоких психотичних захворювань. Складність полягає в такому випадку в тому, що метод нашого дослідження, психоаналіз, поки що дає нам правильну інформацію лише про перетворення «об’єкт-лібідо», а «Я-лібідо» він не може цілком відокремити від інших діючих в «Я» енергій. Тому подальший розвиток теорії лібідо наразі можливий винятково спекулятивним шляхом. Але якщо, за прикладом К. Г. Юнґа, занадто розширити поняття лібідо, взагалі ототожнюючи його з рушійною психічною силою, то завдяки цьому зникають завоювання всіх психоаналітичних спостережень.

Відділення сексуальних потягів від інших і водночас обмеження поняття лібідо цими першими знаходять потужне підкріплення у викладеному вище припущенні про особливий хімізм сексуальної функції.

Відмінність чоловіка від жінки

Відомо, що лише з настанням статевої зрілості встановлюється різка розбіжність чоловічого та жіночого характерів — протилежність, що найбільше впливає на весь уклад життя людини, ніж будь-що інше. Вроджені чоловічі та жіночі властивості добре помітні вже у дитячому віці; розвиток сексуальних затримок (сорому, відрази, співчуття тощо) настає у дівчинки раніше і зустрічає менше опору, ніж у хлопчика: схильність до сексуального витіснення взагалі здається більшою; там, де проявляються часткові потяги сексуальності, вони вважають за краще обирати пасивну форму. Але аутоеротична активність ерогенних зон однакова в обох статей, і завдяки цій подібності в дитинстві відсутня можливість статевої відмінності так, як вона з’являється після настання статевої зрілості. Беручи до уваги аутоеротичний і мастурбаційний сексуальні прояви, можна було б виголосити постулат, що сексуальність маленьких дівчаток має цілком чоловічий характер. Ба більше, якби ми були в змозі надавати поняттям «чоловічий» і «жіночий» цілком конкретного змісту, то можна було б захищати також і твердження, що «лібідо завжди — і закономірно за своєю природою — чоловіче за своїми властивостями, незалежно від того, зустрічається воно у чоловіка чи жінки і незалежно від свого об’єкта — чоловіка чи жінки»[47].

З того часу, як я ознайомився з точкою зору бісексуаль­ності, вважаю цей момент вирішальним у цьому випадку і переконаний, що, не віддаючи належного бісексуаль­ності, навряд чи можна буде второпати фактично вияв­лені сексуальні прояви чоловіка та жінки.

Керівні зони у чоловіка та жінки

Незалежно від цього, можу додати лише наступне: й у дитини жіночої статі керівна ерогенна зона зосереджена в кліторі, отже, цілком гомологічна чоловічій генітальній зоні біля головки чоловічого органа. Все, що мені вдалося дізнатися про мастурбації у маленьких дівчаток, стосувалося клітора, а не частин зовнішніх геніталій, які мають значення для подальшої генітальної функції. Я й сам сумніваюся, чи може дівчинка під впливом спокуси дійти до чогось іншого, крім мастурбації клітора, хіба лише в зовсім винятковому випадку. Саме у дівчаток часто зустрічаються мимовільні розв’язки сексуальної збудженості, що виражаються в судомних скороченнях клітора, і часті його ерекції дають дівчинці можливість