Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Поховавши покійну кицюню під кущем бузку на подвір'ї, Аркадій нарешті визнав, що ситуація з даром, що прокинувся в немовляти, трішечки виходить з-під контролю. Щоправда, питання: «Що з цим робити?» — лишалося непростим. Так, у цьому світі існували артефакти, що працювали як обмежувачі магії, і якийсь такий, звичайно, можна було б повісити на Клавіка. Тільки всі вони діяли на власне магічне поле чарівника, до якого застосовувалися, таким чином, що викликали негативні наслідки для дару. Тому зазвичай використовувалися на магах-злочинцях, відрахованих з академій недоучках або чародіях, що вже впадали в старечий маразм, які через недоумства ставали небезпечними для тих, хто навколо.

Але у випадку з Клавіком ситуація була зовсім іншою. Дар просто прокинувся надто рано, до того, як дитяча свідомість здатна була його сприйняти, і тим більше — контролювати. Мало того, розвивався якось підозріло жваво. При цьому хлопчику ще потрібно було вирости і почати навчання, щоб стати видатним чарівником. А потенціал, судячи з усього, вже був таким, що видатним магом Клавік у майбутньому не стане тільки в тому випадку, якщо виросте тугим на розум роздовбаєм... що навряд: сама я була не дурна, та й оригінальна Маргарита хоч не видавалася генійкою, але безнадійною кретинкою її теж назвати було складно. Плюс, я все ж таки сподівалася, що мізки синок візьме від батька — там їх очевидно було вдосталь.

Тому ось так брати і прямо в дитинстві на корені псувати дитині дар, обламуючи йому в майбутньому перспективи, було останньою справою. А отже, Аркадію доведеться поламати голову над якоюсь альтернативою. Що ускладнювалося ще й відсутністю у його розпорядженні колишньої магічної лабораторії, що залишилася у славному минулому верховного королівського мага. Хоча хто знає, може, і в тій, що була на новій роботі, йому вдасться щось збагнути.

А поки що залишалося тільки сподіватися на те, що талановита дитина трохи стримає запал.

Я ж тим часом, заварюючи нову порцію відвару з насіння кропу, щоб полегшити Клавіку коліки, думала про своє, про кухонно-шпигунське. А саме – планувала вилазку до борделю на Вишневій алеї. Ситуація складалася таким чином, що або я зроблю це сьогодні, або вже через кілька днів — завтра треба було зайнятися походом за продуктами, щоб набити холодильник, а післязавтра наставав той самий день, коли в дитячій лікарні Клавіку призначили щеплення. Причому щеплення, як я знала від Діни, не найприємніше, і переносили його діти важко. Тож найімовірніше, що три наступні дні я сидітиму над дитиною з температурною, і мені стане аж ніяк не до шпигунських ігор.

На жаль, домашніх справ теж сьогодні було безліч. Поки закінчила з дитячим пранням — уже пропустила той самий намічений час обідньої перерви, коли на вулицях повно народу. А до того часу, як усе розгребу і доберуся до місця, й поготів звечоріє. Але на жаль, цікавість просто не дозволяла мені відкласти похід ще на довше — і так багато часу ніяк руки не доходили. Тому я вирішила все ж піти сьогодні. Зрештою, не може бути такого, щоб маніяк раптом зустрівся саме мені!

Попивши чайку перед виходом, я залишила Діні погодованого Клавіка разом із порцією зцідженого молочка, і вирушила в дорогу. Їхати було не на інший кінець міста, тож до місця призначення дісталася досить швидко. На жаль, коли я, намагаючись не червоніти, постукала в добротні двері будинку розпусти, на мене чекав неприємний сюрприз!

— Вибач, Емма сьогодні не працює, — повідомила руда ельфійка, груди якої вивалювалися з корсета так сильно, що мені здавалося, звідти ось-ось випаде сосок. — Але вона жінок не обслуговує, це тобі до Анни, наприклад, або до Лідії…

— Ні, ви не так зрозуміли, я до неї не… по роботі, — змучено зітхнула я, вже будучи навіть трошки морально готовою до таких припущень. — Мені з нею треба дещо обговорити. Скажіть, а днів за п'ять вона буде?

— Мабуть, — замислившись, проказала куртизанка. — Якщо знову позаплановий вихідний не візьме.

— Зрозуміло, дякую.

— Та нема за що, — кинула жінка і, зачекавши поки я розвернуся, зачинила двері.

Ну ось, виходить, даремно каталася! Ще й вибралася не в найбезпечніший час — он уже сонце скоро сяде. До літа, звичайно, недовго, і дні стануть довшими, але поки маємо що маємо.

Тяжко вдихнувши вечірнє весняне повітря з яскраво вираженим запахом розчарування та квітучою вишнею, я неспішно пішла в бік трамвайної зупинки. Аж раптом, підскочивши, шмигнула в найближчий провулок, через який злодійкувато визирнула з широко розплющеними очима. Тому що прямо по курсу, за кілька метрів попереду, побачила на розі не когось там, а власного чоловіка! І, роздивившись його краще, зрозуміла, що мені не здалося.

Сам він мене, схоже, не помітив. Мабуть тому, що дивився в інший бік…

Туди, звідки до нього наближалася сама зірка кордебалета — Емма власною персоною!

Просто дивом скрип зубів не видав мого розташування чоловікові разом з цією шваброю. Надто коли куртизанка, обдарувавши Аркадія спокусливим поглядом, шмигнула в одну з вузьких вуличок, і той, не довго думаючи, пішов за нею.

Відчувши, як підскочила жага крові, я кулею помчала до повороту, за яким зникла ця солодка парочка. Саме вчасно, щоб зазирнувши до нього, побачити, як спина чоловіка пірнула в один із маленьких провулків між старими будинками. Тих самих, де практично не було вікон, і лише зрідка зустрічалися сходи, що ведуть до дверей похмурих підвальчиків.

Порахувавши до п'яти, я повільно видихнула повітря та прокралася до повороту. За яким, судячи з перешіптування, вони й облаштувалися. Ну, почекайте мені! Зараз почнете лизатися — як вискочу, як влаштую істерику! Одній швабрі спочатку покажу, що не дарма в молодших класах на кікбоксинг два місяці ходила, і як їй писок дофарбую — накручені патли вирву. А другому!