Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Деякі речі ніколи не змінюються.

***

Співробітники почали прибувати один за одним. Здебільшого це були представники країн — постійних членів РОЗ.

Усі поводилися підкреслено ввічливо, але звичні взаємні підозри й недовіра нікуди не зникли. Технічні спеціалісти трималися осторонь і, здавалося, постійно перевіряли кишені на предмет зникнення чогось цінного; розвідники були надзвичайно активними й поводилися дуже доброзичливо, але мали такий вигляд, ніби щосекунди думали: де поцупити б щось, що погано лежить?

Як і передбачав Вадімов, їм більше до вподоби було шпигувати один за одним, ніж вести розвідувальні дії проти Трисоляриса.

За два дні відбулися перші загальні збори новоствореної розвідувальної служби, незважаючи на те що ще не всі співробітники прибули до штаб-квартири. Директор Вейд отримав трьох заступників: представників Великої Британії, Франції й Китаю.

Першим із них узяв слово китаєць Ю Веймін. Чен Сінь і гадки не мала, в якому з відомств у Китаї він міг працювати на подібній роботі. Чоловік мав складно впізнаване обличчя, яке можна було запам’ятати лише після численних нарад за його участі. На щастя, в нього не було звички, притаманної китайським чиновникам, — розводити пусті теревені за найменшої нагоди, хоча він і повторив набір банальностей про завдання, які стоять перед АСР. Але, принаймні, лаконічно.

Він наголосив, що сприймає статус присутніх як посланців відповідних країн, тож спокійно ставиться до факту багатоначальності. АСР не вимагатиме й не розраховує на їхню надмірну лояльність до цієї інституції та ставлення її інтересів вище за національні. Проте, оскільки завданням АСР є велика справа захисту людської цивілізації загалом, він сподівається, що кожен зможе досягнути правильного балансу між цими інтересами. А враховуючи той факт, що саме АСР доведеться зустрітися віч-на-віч із інопланетними загарбниками, ми повинні стати найбільш згуртованими з-поміж новостворених агентств.

Чен Сінь зауважила, що коли його заступник розпочав свою промову, Вейд від’їхав назад у кріслі, злегка відштовхнувшись ногою від ніжки конференц-столу, ніби йому було нецікаво і він узагалі не хотів тут бути. Згодом, коли хтось пропонував йому взяти слово, він неодмінно відмовлявся, відмахуючись рукою.

Лише після того як виступили всі охочі, він заговорив. Вказавши на гору коробок із оргтехнікою та канцелярським приладдям, розставлених уздовж стін у конференц-залі, сказав:

— Я сподіваюся, ви впораєтеся з цим завданням самотужки. — Схоже, він мав на увазі організаційні питання початку роботи агентства. — Прошу не гаяти на це мого часу чи їхнього, — він вказав на Вадімова та його людей. — Дякую! Нехай залишаться представники технічної групи й усі ті, хто має досвід у аерокосмічній галузі. Решта можуть бути вільними.

Сидіти залишилися трохи більше десяти людей, і в конференц-залі одразу стало тихіше. Щойно за останнім розвідником зачинилися старі дубові двері, Вейд виплюнув одну фразу, немов кулю:

— Пані та панове, АСР має завдання відправити розвідувальний зонд назустріч трисоляріанському флоту.

Усі шоковано переглядалися. Чен Сінь була здивована не менше за інших. Звісно, вона сподівалася якнайшвидше відкараскатися від адміністративної рутини, аби розпочати реальну роботу й реалізацію технічних завдань, але зовсім не очікувала аж такої швидкості та цілеспрямованості. Наразі АСР була лише нещодавно створеною організацією й не мала жодного національного чи регіонального відділення, тож умови для оголошення старту перших реальних проєктів здавалися не надто вдалими. Але найбільше Чен Сінь шокувало розуміння того, що ідея, запропонована Вейдом, — нездійсненна як суто з технічної точки зору, так і внаслідок багатьох інших чинників.

— Є конкретні вимоги до характеристик розвідувального зонда? — запитав Вадімов. Здавалося, він був єдиним, хто сприйняв слова Вейда спокійно.

— Я обговорював це питання в приватному спілкуванні з представниками країн — постійних членів, але не виносив на публічне обговорення на засіданні РОЗ. З почутого я зрозумів, що думки представників сходяться на одному показнику, щодо якого неможливі компроміси: швидкість зонда має дорівнювати 1% швидкості світла. Розуміння інших чинників та їх значень різниться, проте ці деталі можна узгодити вже у форматі обговорення на офіційних зустрічах.

Слово взяв консультант із НАСА:

— Якщо я все правильно зрозумів, то ми розглядаємо тільки завдання прискорення зонда без подальшого сповільнення. За таких умов він за два-три століття досягне хмари Оорта, де повинен буде провести розвідку й дослідження трисоляріанського флоту, який якраз має розпочати сповільнення. Я вважаю, що нам слід відтермінувати запуск такого проєкту.

— З відомих усім причин технологічний прогрес людства зараз передбачити неможливо, — сказав Вейд. — Якщо людство приречене пересуватися в космосі не набагато швидше за равликів, то нам варто дати старт проєкту якомога швидше.

Чен Сінь подумала, що такий поспіх можна пояснити й політичними чинниками. Перші намагання людства налагодити безпосередній контакт із позаземною цивілізацією можуть мати вирішальне значення для подальшого існування й значущості АСР.

— Але при доступній на сьогодні швидкості космічних польотів знадобиться від 20 до 30 тисяч років, аби дістатися до хмари Оорта. Навіть якщо ми відправимо зонд прямо зараз, то за чотириста років, коли трисоляріанський флот уже дістанеться до Землі, він, можна сказати, ледь встигне вилетіти за поріг.

— Саме тому одна сота швидкості світла — це показник, якого ми маємо досягти.

— Ми говоримо про збільшення швидкості польоту в космосі більш ніж у сто разів! Наразі швидкість робочого тіла, що викидається з сопла двигуна, на кілька порядків менша від заданої. Згідно із законом збереження імпульсу, якщо космічний апарат має розігнатися до одного відсотка швидкості світла, робоче тіло повинне спочатку перевищити цю швидкість. Окрім цього, аби час прискорення лишався в прийнятних для нас межах, швидкість випромінювання робочого тіла має бути значно більшою, ніж заданий показник швидкості зонда, що на сьогодні абсолютно неможливо. Ми не очікуємо проривів у розвитку цих технологій у короткостроковій перспективі, тож реалізація подібного проєкту неможлива з фундаментальних причин.

Вейд із усієї сили вгатив кулаком по столу:

— Не забувайте, які ресурси ми тепер маємо в розпорядженні! Раніше космічні польоти здебільшого були забаганками маргіналів, однак нині розвиток цієї галузі — питання виживання. Тож тепер обсяг ресурсів, які ми можемо запросити, не йде в жодне порівняння з днем учорашнім! Ми, наприклад, зараз можемо концентровано спрямувати всі ресурси на цю дрібницю — вирішення проблеми із законом збереження імпульсу. Навалимося всі гуртом і використаємо грубу силу, аби розігнати зонд до однієї сотої швидкості світла!

Вадімов підвів очі й інстинктивно роззирнувся довкола. Вейд чудово зрозумів, у чому річ.

— Не хвилюйтеся — тут немає репортерів чи випадкових людей.

Вадімов, посміхаючись, похитав головою:

— Не хочу здатися неввічливим, але сподіватися, що всіма грошима світу можна змінити фізичні закони, — дурний жарт. Усі сміятимуться з нас. Обговорювати це тут, усередині — одна справа; але боронь Боже виносити таке на публіку чи на засідання РОЗ.

— Для мене не відкриття, що ви всі потішатиметеся наді мною.

Усі мовчали, вочевидь бажаючи, щоб ця зустріч закін­чилася якомога швидше. Вейд обвів поглядом конференц-залу й раптом випалив:

— Е ні, не всі. Вона не сміється з мене. — Він здійняв руку й вказав на Чен Сінь. — Чен, а яка твоя думка