BooksUkraine.com » Детективи » Смерть за алфавітом, Єжи Едігей 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

148
1
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Смерть за алфавітом" автора Єжи Едігей. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 46
Перейти на сторінку:
class="p1">— Гаразд, не гаразд... Певно, дівчина багато пережила, але мусила б і наперед подумати...

— Не припускаєте, що то Нізьолек чи Гробельний провчили Адам’яка? Адам’яка в селі називали ґвалтівником?

— Та він же й сам вихвалявся перед нашими хлопцями, що працюють у Забєгові.

— Його знали у вашому селі?

— Він тут народився. Дівоче прізвище його матері — Пачеська. Це дочка старого Пачеського, що помер п’ять чи шість літ тому. Вона мешкала з чоловіком і дітьми в батька. І лише років з десять, коли почала торгувати овочами, їхня сім’я перебралася до міста, бо їй так було зручніше. Та й старий Пачеський сварився з зятем, усе нахвалявся вигнати з дому.

— Я хотіла б поговорити з Ганкою. Але щоб ніхто не знав.

— Це можна. Пошлю когось до Нізьолека, хай принесе анкету про контрактацію. Це такі бланки для статистики. Давно вже повинен був принести. Скажу, з повіту приїхав інструктор і збирає анкети.

— Я не хочу розмовляти з паном Нізьолеком.

— Не турбуйтесь, — посміхнувся староста, — я його добре знаю. З дому зараз не вийде. Змучений, орав цілий день, та ще й поратися треба в господарстві. Я впевнений, що він сам не прийде, пришле анкету з дочкою. Зараз я вийду на вулицю й злапаю когось, хто йде на той куток.

За кілька хвилин Ян Копіт повернувся і сповістив, що вже послав когось до Нізьолека. Документ зараз принесуть, але спершу мусять його заповнити. Про всяк випадок, Барбара Слівінська приготувалася зіграти роль повітового інспектора, однак до того не дійшло. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як у дверях з’явилась дівчина. Одягнена більш ніж простенько. Низька, коренаста, міцно збудована. Кругловида, кирпата, русява, гладенько зачесана.

«Дійсно, — подумала Барбара, — Копіт казав правду, що дівчина не має великого вибору. Але на що клюнули ті хлопці?»

— Добрий вечір. Тато просив оддати це вам. — Ганка тримала в руці згорток паперу.

— Дякую, панно Ганко. Тут пані інструктор хотіла з вами поговорити. — Солтис вийшов з кімнати, зачинивши по собі двері.

— Зі мною? — здивувалася дівчина. — Про що?

— Я — офіцер міліції, — Слівінська вдруге показала службову посвідку. — Сідайте, будь ласка.

Ганка зблідла, та за хвилину на її смаглявому обличчі проступив густий рум’янок.

— Хіба ви, панно Ганко, не здогадуєтеся, про що я хотіла б поговорити?

— Дайте мені спокій. Я нічого не знаю. Все це — дурні плітки, — ледь не заплакала Ганка.

— Прошу вас, заспокойтесь, — лагідно мовила Слівінська. — Мені достеменно відомо, що це, на жаль, не плітки. Я тут не для того, щоб розслідувати вашу справу. Ви й самі, напевно, чудово знаєте, що без вашої скарги на ґвалтівників не можна порушити кримінальної справи. Мене цікавить інше. Адам’яка вже немає. Хотіла б з вами поговорити не як міліціонер, а як жінка з жінкою, чи навіть скорше як старша подруга.

— Добре, що лобуряку зарізали його власним ножем. Я ще повинна його жаліти?

— Ви знали його раніше?

— Він же з нашого села. До школи з ним ходила, в один клас.

— Мені доручили справу про смерть Адам’яка і ще трьох осіб. Кожна, навіть маленька деталь, може виявитись дуже важливою.

— Я його не вбивала.

— В цьому я переконана. Однак, звідки вам відомо, що Адам’яка вбили його ж власним ножем?

— Бо... — дівчина затнулась.

— Зрозуміло, — посміхнулася Слівінська, — тим ножем тоді, в лісі, погрожували вам?

Нізьолекова мовчала.

— Довіртесь мені. Хоч на хвилинку. Чи знаєте ви, що міліції все відомо про зґвалтування? Тож напрошується логічний висновок: Адам’яка вбито саме через це. Хтось, — може, батько, а може, Вітольд Гробельний — помстився за скоєну вам кривду.

— Ні татко, ні Вітек його не вбивали. Були в Ковальові. Цілий день.

— Однак буде ліпше, якщо все це ми обговоримо тихенько, без нікому не потрібного галасу, без нагадування про те, що вам довелося пережити. Так же ж?

— Певно, що так, — згодилася дівчина.

— Ну, то що це був за ніж?

— Адам’як його нам показував.

— У лісі?

— Ні... До того. Як пили вино в парку. Хвалився, що купив його в якогось німця з ФРН. За двісті злотих.

— Який то був ніж?

— Коли натиснути кнопку, з колодочки вискакує довге вузьке лезо.

— І ні в кого з хлопців більше такого не було?

— Ні в кого. Палюх хотів перекупити ніж у Вінцентія.

— Ну, й порозумілись?

— Ні, Адам’як не хотів продавати.

— Той ніж ви бачили тільки тоді?

— Ні, — зашарілася дівчина, — пізніше, в лісі, Адам’як погрожував, що коли зараз же не роздягнусь, то різоне мене по обличчі. А далі ви вже знаєте...

— Ну, що сталось, то сталось. Панно Ганко, поясніть мені, як ви погодилися йти з тими хлопцями ввечері лісом?

— Їх же було четверо. З одним би не пішла. Боялася б. Усіх добре знала. З одним працювали. А з Вінцентієм бігали разом до школи. Яка я була дурна...

— Адам’як загинув 25 червня. Звідки вам відомо, що батько й Гробельний були тоді в Ковальові? Адже запам’ятати те, що було тиждень тому, важко, а вже минуло біля двох місяців.

— Другого дня, а це була середа, 26 червня, я й сама подумала, чи то не татко його зарізав. Тому й пам’ятаю, що у вівторок цілий день ми працювали на буряках — тато, Вітек, я і дві сусідки, — копали й зносили буряки до підвалу. А коли стемніло, до нас прийшов солтис, пан Копіт, і всі чоловіки взялися ремонтувати трактор. Солтис повинен це пам’ятати.

Барбара Слівінська подякувала Ганці за інформацію і вдруге запевнила, що про цю розмову ніхто ніколи не дізнається. Ян Копіт підтвердив алібі обох чоловіків. Справді, батько та Гробельний працювали на буряках, а пізніше прийшов солтис, якого вважали за найкращого в селі механіка, й усі троє до півночі лагодили зіпсований трактор Нізьолека.

Тієї ж ночі міліція влаштувала обшук в усіх членів банди Адам’яка. Шукати довелось недовго. В піджаку Тадеуша Янушевського знайшли пружиновий ніж з викидним лезом. Вигляд його збігався з описом Ганки Нізьолек.

Тадеуша Янушевського затримали, а ножа відіслали до Катовіць на експертизу. У щілинах колодочки знайшли сліди людської крові. Її група збігалася з групою

1 ... 16 17 18 ... 46
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть за алфавітом, Єжи Едігей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"
Євгенія
Євгенія 16 грудня 2023 23:41

Просто нереальний детектив 🔥