Читати книгу - "Меллорі"

а до того ж мала кілька переваг. Вона була розташована неподалік Вест-Енду. Усі її вікна були заґратовані, а масивні вхідні двері зроблені з дуба. Решту кімнат над гаражами різні комерційні фірми використовували як свої контори. Щодня о шостій вечора їхні службовці полишали будівлю і не з'являлися до дев'ятої години наступного ранку. Тож у всьому домі не було нікого, хто міг би шпигувати за Коррідоном, і ночами його квартира стояла усамітнена та неприступна, наче фортеця.

Цього вечора Коррідон повернувся додому раніше, ніж звичайно. Він повечеряв у пабі на Шеперд-маркет, пройшовся через Пікаділлі до Гайд-парк-корнер і дістався своєї квартири за кілька секунд до дев'ятої. Вже відчинивши двері та входячи до будинку, Коррідон почув, як Біґ-Бен почав відбивати годину, та зупинився, щоби полічити кількість ударів. Подзвін Біґ-Бена завжди викликав у нього відчуття ностальгії та нагадував про ті воєнні роки у Франції, коли він, сховавшись у якомусь потаємному прихистку, щовечора слухав дев'ятигодинний випуск новин і пересвідчувався, що Біґ-Бен ще й досі на своєму місці та буде там завтра, аби пробити годину, сповіщаючи точний час[26].

Коли вщухло відлуння останнього удару, Коррідон увійшов досередини, замкнув вхідні двері на замок і на засув, увімкнув світло та піднявся крутими сходами, що вели просто до вітальні. У кімнаті тхнуло вогкістю та засобом для полірування «Ронак», а холодна чистота обстановки незмінно нагадувала йому передпокій якогось благочинного закладу для нужденних.

Перш ніж зняти свого плаща, Коррідон спорожнив кишені та знайшов конверта, якого дав йому Ренлі. Він запхав його до кишені та геть про нього забув. Аби розправити той конверт, струсив його, затиснувши між кінчиками пальців, а тоді взяв із собою до спальні, увімкнув світло та присів на ліжко. Коррідон стомився. Він мало спав минулої ночі, тож зараз позіхав, думаючи про те, що встиг зробити за цей день, і відчував утіху від того, як добре усе склалося. А тоді впав на ліжко навзнак, випростав ноги та закурив цигарку. Сімсот п'ятдесят фунтів, це ж треба! Він заніс отримані паки однофунтових банкнот до банку, поклав їх на свій рахунок і вишкірився у посмішці, коли касир здивовано на нього глипнув. Потім він подався до одного ошатного будинку в Кенсінґтоні та побалакав з пластичним хірургом, який свого часу так багато зробив для Коррідона, коли той лежав у шпиталі, видужуючи від гестапівських частувань. Він розповів хірургові про Еффі.

— Доку, мені байдуже, скільки це коштуватиме, просто зробіть це для неї.

І доктор записав Еффі на прийом.

Ніяковіючи від думки про вдячність дівчини, Коррідон зателефонував Еффі, розповів, що залагодив справу з хірургом, а тоді хутко, поки вона не почала йому дякувати, поклав слухавку.

Згодом він мав зустріч із одним чоловіком у Вайтчепелі та ще з одним — на Белем-Гай-стріт, і два невеликі пакуночки, які він привіз з Америки, ретельно зашивши їх у поли тренчкота, перейшли з рук у руки. Тоді Коррідон автобусом дістався Вест-Енду, повечеряв і повернувся до квартири. Коррідон був задоволений тим, як минув його день. Зараз він лежав на ліжку, дивлячись у стелю, і його огортало відчуття добробуту.

У кімнаті було тихо; жодний звук не долинав до нього ззовні. Було щось заспокійливе у товстих залізних ґратах на вікнах. Коррідон анітрохи не почувався самотнім, лише надійно відгородженим від світу, від усілякого втручання ззовні. Лежачи отак, він розслабився та думав про Жанну Персіньї, якою бачив її тоді, коли вона стояла перед каміном у квартирі Крю, тримаючи руки у кишенях штанів, з обличчям, позбавленим будь-якого виразу. Коррідон запитував себе, що вона робить у цю мить. Завтра він зустрінеться з нею у клубі «Аметист» і скаже їй, що не збирається братися до тієї роботи. Він уявляв собі її реакцію. В її очах спалахнуть зневага та гнів. Ренлі дивитиметься на нього здивовано й зніяковіло, як людина, що заскочила друга за якимось негідним учинком. Ян схопиться за свого маузера. Коррідонові губи сіпнулися у посмішці. Він скаже їм, аби позивалися. І не матимуть вони на те жодної ради.

Згадавши про конверт, якого йому дав Ренлі, Коррідон узяв його, відкрив і витягнув звідти кілька аркушів паперу. А тоді без цікавості почав читати охайні друковані слова. Меллорі для нього нічого не важив, і він читав складений Ренлі опис лише тому, що хотів відпочити й не мав нічого іншого до читання.

Браян Меллорі.

Народився: 4-го лютого 1916 року

Опис:

Зріст: 6 футів і 1 дюйм.

Вага: 182 фунти[27].

Волосся: темно-брунатне.

Очі: карі.

Зовнішність: приваблива.

Густо засмаглий.

Прикметні риси: голос тихий внаслідок поранення, що його він дістав під час утечі з табору для військовополонених. Розмовляє пошепки, неспроможний кричати чи підвищувати голос, однак завдяки вправлянням досяг того, що його мову чують, вимовляє слова надзвичайно чітко.

Особливості поведінки: коли сердиться, має звичку терти правим кулаком долоню лівої руки. Коли задоволений — ляскає в долоні та жваво потирає руки. Цигарку незмінно тримає між вказівним і великим пальцями. Має звичку запалювати сірники, кресаючи ними об ніготь великого пальця. Пишається своїм умінням зберігати незворушний вираз обличчя: вкрай нечасто сміється чи посміхається.

Коррідон щось нетерпляче пробурмотів, а тоді пропустив сторінку та заходився читати далі навмання.

Родинні стосунки: як нам відомо, єдиним його родичем є тітка — міс Гільда Меллорі, що мешкає в містечку Вендовер, у долині. Тітка виховувала Меллорі з чотирирічного віку після смерті його матері. З батьком Меллорі часто сперечався і рідко зустрічався. Пропри це, батько зробив його своїм спадкоємцем і після смерті залишив йому значну суму грошей.

Коррідон позіхнув. Йому було нецікаво, і хоча опис, залишений йому Ренлі, містив у собі значний обсяг подібних відомостей, Коррідон не завдав собі клопоту читати далі. Зжужмавши аркуші паперу у тверду та пружну кульку, він пожбурив її у порожній камін.

«Ще хвильку-другу — і треба буде встати, роздягтися та вкладатися в ліжко», — сказав він сам до себе і, вдоволено зітхнувши, заплющив очі. Спливали хвилини, а Коррідон усе так само лежав, легенько дихаючи, жорсткі риси його обличчя пом'якшали, а розум полинув у мандри поміж світом сну та світом явним.

2

Коррідону снилося, що на краю його ліжка, склавши свої витончені білі руки в пелені, сидить Марія Гауптманн. Її обличчя розтрощене та закривавлене, яким він бачив його тоді, коли вона лежала, застрелена, коло його ніг. Здавалося, ніби вона намагається щось йому сказати, однак у неї не