Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

— Гаразд, — поступається на диво легко. — Якщо ти проти…

Виникає пауза. Я мовчу, не поспішаю йти. Він теж мовчить і не поспішає мене виганяти. Прикипаю поглядом до його очей. Як не дивно, відчуваю спокій, затишок, ніби ми давні знайомі, і посидіти мовчки, зчитуючи емоції в очах одне одного — це абсолютно нормально.

— Гаразд, — повторює він. — Я тільки дещо зроблю — і відчеплюся від тебе зі своїми заманливими й щедрими пропозиціями.

— Ага, — погоджуюся, не роздумуючи.

— Ага, — вторить він.

Після чого зненацька нахиляється, я не встигаю й збагнути, що відбувається, як його губи торкаються моїх, а язик нахабно штовхається у мій відкритий від подиву рот.