Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 16

- Де Раїса! - гаркнула я, зупиняючи процесію, що вже зібралася пройти повз мене в маніпуляційну.

Відповіддю мені було мовчання, вірніше, ті, до кого я звернулася з питанням, перебували в прострації, з обожненням дивлячись на красеня «головного інспектора».

Та, що діється з ними? Гаразд Тонька, але на сувору санітарку це було зовсім не схоже.

- Олено Анатоліївно, - покликала її офіційно.

- А, - відгукнулася жінка, нарешті звернувши на мене увагу, але погляд залишався розфокусованим.

- Де Рая поділася? - запитала її спокійніше.

Санпрацівника нашого я поважаю, людина вона дивовижної порядності. До пенсії працювала акушеркою, не одному поколінню нашого міста допомогла на світ з'явитися, а зараз ось доводиться підлоги драїти.

Не цінує наша держава людей похилого віку, доводиться їм бідним, замість того, щоб відпочивати на схилі років і насолоджуватися життям, працювати, щоб хоч якось протягнути. І це в кращому разі, а найчастіше живуть за межею бідності.

- Раю? – перепитала та розгублено. - Тут десь була.

Вона обвела здивованим поглядом навколишній простір, наче бачила все вперше.

- Олено Анатоліївно, - звернулася до неї знову, бачачи, що людина начебто приходить до тями. - Будьте, будь ласка, на посту. Я знайду Райку і пройду з обходом по палатах.

- Добре, Світлано Андріївно, - одразу кивнула санітарка і поспішила на місце.

Я задоволено подивилася їй услід, радіючи з того, що хоч хтось звільнився з-під згубного впливу іноземного красеня.

Весь цей час той уважно мене слухав, ніби вивчав, наче якесь дивне звірятко.

- А вам час додому! – вирішила зупинити я екскурсію відділенням, а то живі експонати почали вже з палат виглядати.

Причому, на вихідні залишилися лише лежачі, решту відпустили додому. Сила чарівності Ванькиного друга, здається, здатна і вмираючих з ліжка підняти.

- Швидко по палатах! - гаркнула я, коли чергові двері прочинилися і з них висунулась цікава жіноча фізіономія.

Тут же всі заворушилися, і побрели назад.

- А як вас звуть? - запитала раптом, Тонька, що ожила разом з усіма іншими.

Вона так віддано заглядала інтуристові в очі, що я мимоволі зневажливо чмихнула.

Гість на неї навіть не глянув, продовжуючи свердлити мене дивним поглядом.

- Асгард! - відповів він на її запитання, але до дівчини навіть не обернувся.

- Яке гарне та незвичайне ім'я, - заспівала ця коза. – А мене звуть Антоніна!

«Антоніна! - перекривила я подумки. – Тонька ти!»

Дівчина просто зі шкіри лізла, щоб сподобатися товаришеві. Тож гидко було на це навіть дивитися.

Тільки той, здається, цього не помічав, що в моїх очах додавало плюсів щодо нього.

Обійшовши мене по колу, він вирішив продовжити екскурсію.

– Вам туди не можна! - загородила я вхід в маніпуляційну власними грудьми, розставивши руки в сторони.

Нехай вона була не настільки значних розмірів, як у Тоньки, що крутилася радом, але увагу інтуриста привернула.

- Я хотів би подивитися, що там, - ввічливо і навіть дещо ласкаво промовив гість, не зводячи очей з вирізу на моєму халаті.

Фраза його пролунала дещо подвійно. Судячи з погляду, подивитися він хотів зовсім не те, що було за дверима.

- Там кабінет для процедур, там все стерильно, а на вас хмари мікробів, - заявила я, застібаючи верхній ґудзичок.

- Світлана, ми ж одним оком глянемо, - заступився за друга Ванька.

- Нема чого там дивитися, - стояла на своєму, сама дивуючись власною впертістю.

Адже нічого такого не буде, якщо екскурсія і туди зазирне, але чомусь хотілося у всьому суперечити інтуристу.

- Все, Лялька закусила вудила, краще її не доводити, - промовив шепотом братик, нахилившись до товариша.

- Точно! – рішуче підтвердила слова родича.

- Ти дуже красива! - несподівано видав гість, збивши мене з пантелику.

Повисла незграбна пауза. Всі погляди звернулися до мене. Навіть трохи розгубилася.

Добре ж він, однією фразою зміг вибити ґрунт з-під ніг.

- Ми підемо! - усміхнувся Ванькін друг, а в мене серце заколотилося схвильовано.

«До чого гарний, чортяка! І користується цим».

Поки я збиралася з думками, чоловіки вирушили на вихід. Тонька заляпотіла з ними. Цікаво, вона згадає, що знаходиться взагалі на роботі чи так і буде слідом тягатися?

Образ фігуристої медсестрички прямо-таки завмер перед очима, викликаючи злість.

Різко крутнувшись, проганяючи від себе неприємні видіння, вирушила працювати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно