Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 17

Вийшовши з прохолодного приміщення місцевої лікарні і спускаючись по сходах, що злегка покосилися, принц несподівано відчув чужу присутність. Обернувшись, встиг вловити лише розмитий рух неподалік.

- Тут хтось є, - тихо промовив Іванові. - Виведи дівчину!

Той швидко зорієнтувався і, схопивши невгамовну медсестру, що все ще йшла за ними, під локітки, і спробував повернути її назад до будівлі. Але дівчина виявилася сильнішою, ніж той розраховував. Вирвавшись із захоплення, вона підбігла до принца і притулилася до нього всім тілом.

- Вже йдете? - промимрила очевидне.

Його високість, як людина благородної крові, відштовхнути дівчину не зміг. Тому просто пильно подивився їй у вічі.

З бідолахою тут же трапилися дивні метаморфози.

Вона відчепилась від принца і повільно почалапала назад до дверей лікарні. Біля самого входу, обернулася, сором'язливо посміхнулась і зникла у темряві коридору.

- Дааааа, - простягнув Ванька, вкотре захоплюючись магією Дракона.

У цей момент принц завмер, начебто до чогось прислухаючись, потім глянув на приятеля і сказав:

- Нам треба піднятися туди, - показуючи жестом нагору.

- На дах? - перепитав Іван і після того, як Асгард кивнув йому, рішуче продовжив: - Ідіть за мною!

І рвонув назад до приміщення лікарні. Бігом вони дісталися сходами до самого верху. Вихід на дах виявився закритим на значних розмірів амбарний замок.

Ванька покрутився, шукаючи, чим можна зламати його, але так нічого і не виявив.

Принц нетерпляче смикнув двері, і вона, на подив обох чоловіків, несподівано відвалилася. Замок так і залишився цілим, не витримали петлі, на яких все трималося.

Наступної хвилини його високість уже піднімалася вгору залізними сходами на дах. Ванька по п'ятах слідував за ним.

Вибравшись назовні, вони майже одночасно помітили на одній із труб, що стирчали на даху дивне створення. Воно виглядало настільки далеким від цього світу, що сумнівів не залишалося - істота прийшла звідкись ззовні.

Принц одним практично непомітним рухом, вийняв з-за пояса невеликий кинджал і рушив до чудовиська, кинувши на ходу:

- Залишайся тут!

Ванька завмер, проковтнувши в'язку слину. Тварина виглядала моторошно. Людська постать, суцільно вкрита чорною шерстю, величезні, непропорційно довгі руки, що закінчувалися пазурами. Голова більше схожа на вовчу, ніж людську.

Підходити до такого чудовиська Іванові зовсім не хотілося.

Дракон повільно наблизився до тварюки, та підвела голову. Наступної секунди принц стрибнув і схопив її за шерсть на загривку. Істота рвонулася, тільки кинджал принца був швидше. Один помах і на бетонний сірий дах посипався чорний пил, що був секунду тому вухом тварюки.

На подив застиглого за кілька кроків Ваньки, принц випустив брикаючесь чудовисько із захоплення, і воно поспішно дало драпа.

- Навіщо ви це відпустили? - підскочив він до Дракона, який на той момент збирав у кишеню чорний пил.

- Нам треба за ним простежити, - коротко відповів той.

- Але воно ж може загрожувати Свєтці, - обурився хлопчина, дивлячись на те місце, де пару хвилин тому сиділа істота.

- Ця тварюка не чіпатиме твою сестру, - промовив впевнено Дракон.– Вона орієнтована на сутність дочки лікаря, а Світлана зовсім інша.

- Тобто, – уточнив Ванька. - Ця істота полює на дівчат із душею, як у справжньої Алани.

- Можна й так би мовити, - підтвердив той.

- Але ж воно може вбити інших людей?! - простягнув Іван, прикро, що його високість зовсім не має гуманності, притаманної їхньому світові.

- Вони вже не люди, - байдуже кинув принц і подався на вихід.

Ванька важко зітхнув, дивлячись услід. Незважаючи на все захоплення, яке викликав у нього Дракон, деякі сторони його натури залишалися для хлопця загадкою.

- А чому ви ту істоту не вбили? - спитав Ванька, наздогнавши його високість майже на виході.

- Простежимо за ним, - коротко відповів принц.

- Навіщо? - допитувався хлопчик. - Він же за Лялькою прийшов, чи не краще його вбити? Тоді ніхто більше не постраждає.

- Поранений, він залишає за собою слід, - вирішив пояснити Асгард. - Встигне він дістатися наступної жертви чи ні, час його в цьому світі обмежений. Ця тварюка - цілком магічна істота, а твій порожній світ висмоктує з нього магію. Скоро він побіжить до свого хазяїна, і нас приведе за собою.

- Аааа, - Іван навіть зупинився, переставши слідувати за його високістю, почухав у потилиці, видав: - А господар виходить теж маг?

Принц кивнув, схвально глянувши на молодого товариша.

- Нам треба поспішати, - додав, не зменшуючи кроку. - До відкриття порталу залишилось кілька днів.

- Ага, - погодився Іван, наздоганяючи приятеля. - Тільки, що зі Свєткою робитимемо? Вона - міцний горішок, я її знаю, може так упертись.

Він зробив багатозначну паузу, зі співчуттям дивлячись на Дракона.

- Винесу її силою! - навіть не моргнувши оком відповів той.

- Тоді я вам не заздрю. Свєтка такого не пробачить, — підсумував Іван, пробурчавши собі під ніс, але  принц його не почув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно