Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 17

Чудово, він просто  і пішов. Після того, як лишив мене невинності. Хоча пару хвилин тому він був дуже ніжним як мені здалося.
Я навіть забула про свій страх і відразу, коли мене торкалися інші. Пам'ятаю, коли мені виповнилося двадцять років, я почала спілкуватися з Олегом. Познайомилася з ним на своїй першій роботі. Він був барменом, дуже гарний, старший на два роки. Мені він сподобався і тому я підпустила його ближче до себе. До цього всіх залицянь просто уникала. Але коли дійшло до близькості я просто не змогла. Мені були неприємні дотики. Тоді мені довелося змінити роботу і я вирішила для себе, що не буду заводити більше стосунків. Себе я вважала якоюсь неправильною поламаною. І навряд, що мене би хтось зрозумів. 

Увесь свій вільний час я вивчала все про ресторанний бізнес, багато читала та мріяли вступити до університету, потрібно було тільки підзбирати трохи коштів.
Але з Русланом Андрійовичим я ніби потрапила в інший вимір життя, якого не існує. Я забула про все на світі і прагнула відчути кожний його дотик, слухати його грубий баритон та відверті слова. З ним час ніби зупинився і не існувало нічого і нікого важливішого для мене. Я повністю належала та розчинялася в ньому. З цими думками я поринула в міцний сон.

Вранці мене розбудив стукіт у двері. Після чого, у кімнаті з’явилася жінка середнього віку, дуже доглянута та привітна.

- Доброго ранку, Вероніко Миколаївно. – привіталася зі мною.
-Доброго ранку. – відповідаю їй.
-Сніданок, вже на столі. Я не знала, що ви більше полюбляєте, тому приготувала каву та чай. - звертається до мене з посмішкою.
- Дякую, - роблю паузу, а потім чомусь виривається.
-А Руслан Андрійович уже снідає?
- Ні, він годину назад виїхав з будинку.
Я кивнула, і додала:
- Через 20 хвилин буду на кухні.

В мені бушувала лють. Ну так звісно, хто я йому, щоб він звітував де він і коли повернеться. Веде себе так, як між нами нічого не сталося. Відчуваю себе розбитою, що навіть душ не допомагає збадьоритися.
До сніданку я так і не торкнулася. Випила каву і вона дійсно смачна, що трішки заспокоїло нерви .
Я наче на голках гуляю по просторах садах біля будинку. Все дуже гарно і зі смаком, але взагалі чомусь не радує око. В думках я прокручую, чому він веде себе так нахабно, що сталося в нього в житті, що він став таким холодним.  І зрозуміла, що я про нього нічого не знаю, лише загальновідомі факти, які обговорювалися на роботі. Так і пройшло більше половини дня в моїх нав'язливих думках.
Я не могла знайти собі місця. Злилася на нього, на себе, що так легко піддалася його спокусі. Для нього я ніхто, просто іграшка про яку він забуде, коли я стану йому не цікава. Але досить себе жаліти. Потрібно заставити себе хоч трішки поїсти.

Зайшовши до будинку, мені приходить смс з невідомого номеру:
-«О сьомій годині за тобою приїде мій водій. Будь готова. P.S. Трусики можеш не одягати».

-«Його зухвалість просто виводила з себе. Я більше ніколи не ляжу з ним в одне ліжко». – впевнено подумала я. Але з нетерпінням чекала на зустріч. Сьогодні  я буду неперевершена. Тому решту часу провела чаклуючи над своїм зовнішнім виглядом. 

Своє відображення в дзеркалі мені сподобалося. Я підібрала волосся в легкий пучок, нанесла вечірній макіяж та одягнула сріблясту сукню. Ну і звісно високі підбори. 
Такий образ додавав впевненості у собі. Правду кажуть:
-«Краса потребує коштів і не малих», - додала я від себе.

Сівши у машину, я й гадки не мала куди мене везуть. І страшенно дратувало те, що цілий день я так і не бачила Руслана. 
По приїзду водій відкрив двері та галантно подав руку. Коли я вийшла, то одразу зустріла його.
Він знаходився неподалік, спиною до мене та розмовляв з парою, які стояли поряд. Наближаючись до нього, в мене почало тремтіти все тіло, а серце так швидко билося, що здавалося зараз вистрибне із грудей. І чому я не можу взяти себе в руки? Моє тіло, наче живе окремим життям від здорового глузду.

- Вітаю, - все, що могла сказати, ставши на рівні з ними . Чоловіка я уже бачила, а от з дівчиною незнайома. Вона здалася мені простою, але була дуже вродлива. На Руслана погляд так і не наважилася підняти.

Пройшовши в середину, мені відкрились двері в світ нічного життя. Це був пафосний нічний клуб. Стіни якого були прикрашені стразами  Swarovski, підлога покрита чорною мармуровою плиткою, в якій можна було побачити своє відображення. Шикарний та дуже дорогий інтер'єр. Я була просто в захваті.

Ми розмістилися за столом. Руслан, думаю, що можу уже його так називати після вчорашньої ночі, нахилився до мене та тихо промовив:

-Надовго ми тут не затримаємося. 
Я відвертаюся від нього та зупиняюся поглядом на дівчині, яка уже сіла навпроти мене:
-Вероніка, - привітно посміхається.
-Карина – відповідаю з посмішкою.
Руслан прокашлявся, а потім додав:
-Влад, - показуючи рукою на нього.
-Мій молодший брат, не по крові, а по життю. Ми з ним разом виросли в дитбудинку. Після того нерозлучні. 
Я привітно кивнула та перевела погляд на Карину:
- Тут дуже гарно, вперше бачу такий вишуканий інтер'єр. Дизайнери дуже точно передали стиль Каваллі.
Руслан здивовано не зводить з мене очей й задає питання:
-Звідки така обізнаність в стилях?
- Не пам'ятаю десь читала. Не уточнюючи деталі, відповіла я.
Ми з Кариною одразу знайшли спільну мову, тому я трішки розслабилася.
Розмовлявши на відсторонені теми, я просто намагалася не думати, що поряд знаходиться він. Так я себе заспокоювала.
До тих пір, поки не побачила довгоногу блондинку, яка йшла до нашого столика. Вона була дуже ефектна, напевне якась модель здалось мені.
-Привіт Руслан, а ти чому не попередив мене, що ти в Дубаях?