Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

Який же неприємний! Чого причепився?

- Але я нічого поганого не зробила, - видихнула втомлено-жалісно.

«Я змучена, я оперувала весь день, я хочу їсти, я хочу спати, я хочу додому!"» - так мені шкода себе стало, що сльози самі покотилися по щоках.

- Звідки ти знаєш, як допомогти пораненим? - нахиливши голову на бік, не звертаючи уваги на мої сльози, допитувався гад в чорному, все ще міцно тримаючи мене за комір одягу.

Знизала плечима. Яким проникливим виявився цей принц. Закрила очі, не в змозі дивитися в чорні вир його очей.

- Навіщо видавала себе за чоловіка? – перепитав він трохи спокійніше.

- Боялася, - ледве прошепотіла і зовсім повисла на руці, ноги вже не тримали.

- Подивися на мене, - іншим, якимось зловісним тоном промовив принц, і я, навіть не наважившись чинити опір, відразу глянула йому в очі.

І знову, мою голову, як і минулого разу, заволокло туманом, біль почав наростати в скронях, поступово перебираючись у потиличну частину, а потім і зовсім охоплюючи всю черепну коробку.

Так само раптово він і зник. Здається, моргнула, і нічого вже нема.

Чорний дракон нарешті мене відпустив. Але вираз його обличчя мені зовсім не сподобався.

– Зв'язати її! – коротко кинув він, а мене пересмикнуло.

Вся зіщулилася, коли до мене кинулися воїни, поспішаючи виконати наказ.

- Ваша високість! - пробасив командир благаючим тоном і поклонився. - Помилуйте! Як вона зможе втекти? Ледве на ногах стоїть. Ми завдячуємо їй порятунком наших солдатів. Якби не це дівчисько, половина з них зараз була б мертвою.

Чорний злісно рипнув зубами, але видно прислухався доводів розуму.

- Стежте за нею в обидва! – хвилину повагавшись, наказав наостанок і пішов до найближчого багаття.

«Злий чудовисько» – подумала йому вслід і з таким полегшенням видихнула, впавши на п'яту точку, що викликала усмішку у командувача. Спати поповзла до вогнища.

- Тобі краще буде в наметі, - з винним виглядом промовив Стір, коли я зібралася лягти на звичному місці.

І я покірно поплелась усередину. З цього моменту моє перебування тут, гадаю, може дуже ускладнитися. Ну, що ж, тим швидше треба втекти.

Вляглася біля самого входу, як звичайно постеливши під себе курточку. За той час, що я в цьому світі, вона перетворилася з гарної темно-синьої на брудно сіру з бурими розводами. Не знаю, чи можна буде взагалі повернути їй первозданний вигляд.

Швидко заснути мені не дав сечовий міхур, кинувши непотрібні спроби з ним боротися, довелося покидати тепле містечко. Натягнувши курточку, намагаючись не шуміти, вирушила справляти потребу в найближчі кущики і мало не натрапила на вартового. Довелося обминати його великою дугою, щоб не помітив. Бо ще вирішать, що я збігаю, крик підніме.

Вибравшись на потрібну відстань від табору, тільки-но впоралася зі своєю справою і повернула назад, як почула приглушені голоси.

Розмовляли принц, його хрипкі обертони ні з якими не сплутаєш, і командувач цієї групи.

Вловивши уривки розмови, напружилася. Мова явно йшла про мене. Іншого дівчиська в загоні не було.

- Щось із нею не так, - говорив принц.

«Ось, підозрілий, зараза! Чим я йому так не подобаюся?»

- Вона трохи дивна, але може це через втрату пам'яті? – відповів співрозмовник.

А мені на душі потеплішало. Не всі такі злі, як цей у чорному.

- Як це дівчисько могло втратити пам'ять? – помітив скептично Дракон. - Хто вона така, щоб на неї витрачати таку дорогу магію?

- А може, не магія? Може, впала, вдарилася головою? – припустив командир.

- Ти сам у це віриш? – єхидно простяг Дракон.

Як же він мене злив. Скрупульозний, гидкий, не вірить.

- Я не зміг її прочитати, - несподівано додав принц, а я напружилася. - У неї в голові немов і немає думок зовсім.

- Може, й справді немає, - реготав здоровань. - Бувають дівчата зовсім без зачатків розуму.

- Ні, - простяг чоловік у чорному. - Очі розумом світяться, і погляд дуже гострий. Та й безмозка, навряд чи, змогла б так уміло поводитися з пораненими. Дуже вона мене турбує. Може виявитися засланою, тоді краще швидше її позбутися.

Знову стало страшно. Завтра ж втечу.

- Вбити завжди встигнемо. А що коли дівчинка справді потрапила в біду?

- Буде трохи шкода, - байдуже кинув принц.

Холодний мерзотник!

- Асгард, - несподівано назвав на ім'я Чорного дракона командувач. – Давай не поспішатимемо. Кілька днів по стежимо?

- Ти став надто м'який, - посміхнувся той. - Одруження не пішло тобі на користь.

- Бажаю вашій високості, так само як я, зустріти своє кохання і…

Але принц не дав йому договорити.

- Дуґле, все це нісенітниця, кохання придумали поети та піснярі, а такий заіржавілий романтик, як ти, у все це вірить.

Далі я не стала слухати. Головне, що вони не збираються мене вбивати найближчими днями. А про решту сама подбаю.

Пробираючись назад до намету, задумалася, що мав на увазі принц, коли сказав, що не зміг мене прочитати? Він що, телепат який чи менталіст? Думки читає? А думаю то я рідною мовою, яке щастя, що Дракон її не знає. Чарівні зілля, ментальні впливи, магія дракона, що ще на мене чекає в цьому світі?

На ранок встала зовсім розбита, абияк вмилася залишеною в тазі водою і вирушила перевіряти пацієнтів. На мій величезний подив, процес одужання йшов неймовірно швидко, рани виглядали так, ніби пройшов як мінімум тиждень. Напевно, у цьому світі регенерація тканин відбувається набагато швидше, ніж у нашому. Та й солдати молоді, сильні. Ошелешено спостерігала, що рани досить добре затягуються і без антибіотиків. Але розслаблятися рано, тому промила всім поранення настоєм ромашки і перебинтувала чистими ганчірками. Після обходу в мене з'явилася купа брудних від сухої крові ганчірок. Що з нею робити? Завмерла в задумі. Простіше спалити і справу з кінцем, а раптом знову знадобляться? Не рвати ж одяг по новому. Втомлено потерла очі, і потяглася їх прати. Заодно буде час наодинці з собою все добре обміркувати.