Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

Мої очі розплющені на максимум. Голова розуміє кепсько. Я досі не розумію – чи каже чоловік серйозно. Яка дільниця?

– Що? - Це все, на що я зараз здатна. Налякана до крику.

- Ти подряпала мою машину. Зіпсувала чуже майно.

З роздратуванням у голосі пояснює Ведмідь.

"Кричи, що це не ти! Що ти сидиш як божевільна?! Рятуй свою дупу! Ти уявляєш, що з нами буде, коли батькові з дільниці подзвонять?" Внутрішній голос буквально волає.

- Н-не потрібно в дільницю, - голос починає тремтіти. Я чую в ньому страх і благання.

- А що потрібно? Нехай з'ясовують твою особу, дзвонять батькам. Хтось повинен відповідати за твої дурниці.

І в цей момент з мене починає вилітати все, чого я взагалі не усвідомлюю.

- Я з бабусею живу, - схлипую, на очі накочують сльози, - у неї пенсія маленька. Знаєте, скільки їй відкладати потрібно, щоб на фарбування такої машини накопичити?

У цей момент очі Ведмедя звужуються. А я вже не соромлюся, починаю плакати. Сльози струмком біжать з очей. При цьому ще схлипую і тремчу всім тілом. Господи, мені треба було йти на актрису. Ось він мій хист. У всій красі.

- Чому з бабусею живеш? - Мені здається чи його голос пом'якшав?

Я дуже сподіваюся, що батько та бабуся пробачать мені за всю нісенітницю, що буде далі. Бабуся в мене взагалі мешкає в іншому місті. Вона в мене жвава. На свій вік не виглядає. Зараз ходить на заняття йогою. А ввечері до якогось клубу за інтересами. Наскільки я знаю, у неї там є залицяльники. Коротше, бабуся живе в мене повним життям і знати не знає, що її внучка брехати вміє як дихати.

– Ситуація у нас складна. Бабуся мене до себе забрала і поставила на ноги. Виростила. Я хотіла на роботу влаштуватися і подарунок їй на день народження купити. А тут ти...

Знову схлипую.

- Гидоту про мене наговорив. Тепер мене ніхто на роботу не візьме.

- А ти я дивлюсь місце роботи по клацанню пальців змінюєш, - підіймаю на нього погляд. Дивлюсь з-під чола. Він знову?

- Я вже казала, що на яхті виявилася випадково! - Вибухаю, хоча в моєму положенні потрібно тихенько мишкою пищати.

- Я ось зрозуміти не можу, ти правда наївна така чи свою роль добре відіграєш? - Ведмідь зводить брови до перенісся. Дивиться на мене грізним поглядом. Я ж знову схлипую. Потрібно зараз зробити все, щоб він мене відпустив. Тому що грошей на фарбування його машини я не маю. Сама я таку роботу не вмію робити. Отже, треба зробити все, щоб пожалів мене. Давити на жалість.

- У бабусі незабаром ювілей. Я хотіла покликати її подруг. Стіл накрити. Подарувати теплу шаль та масажер для ніг.

Продовжую вішати йому локшину на вуха.

- Що подарувати? - Ведмідь хмуриться. Я ж ляскаю очима.

- Масажер. Ванночка така невелика. У неї наливаєш гарячу воду, Після опускаєш ноги й вмикаєш сам масажер. Він дуже добре масажує та розслаблює ноги. У бабусі вони дуже втомлюються протягом дня.

Господи, не дай мені в киплячий казан за все це потрапити. Я зараз розводжу Ведмедя так, ніби цей масажер втюхати йому збираюся. Але вони справді існують. Я собі такий придивилася після чергового тренування з танців, ноги просто відвалювалися. Але коли я цінник побачила на подібний гаджет, відразу свою губу засукала назад. За таку ціну можна винаймати житло на місяць!

Ведмідь кілька секунд мовчки сканує моє обличчя своїм уважним поглядом, а потім раптом заводить свою машину.

- Почекай, а куди... що...

- У дільницю не повезу, не сіпайся, - видає у відповідь, і машина рушає з місця. Якщо чесно, це мало мене втішає. Я всю цю історію про бабусю придумала для того, щоб він мене відпустив. А не щоб віз у невідомому напрямку.

- А куди повезеш? - Ведмідь вичавлює газ, і я відразу хапаюся пальцями за ремінь безпеки. Пристібаюсь. Куди він так жене?

- У тебе з вбрання щось пристойне є? - Кидає на мене швидкий погляд.

- Якщо ти й надалі продовжиш мене ображати...

Відразу встаю в позу. Ну, скільки можна?!

- Я з іншою метою цікавлюсь.

- Що у твоєму розумінні пристойне? - Цікавлюся, підтиснувши губи. Уся ця розмова мені мало подобається.

- Коктейльна сукня, довжина нижче коліна. Без відвертих вирізів. Спокійний колір. Чорний. Темно-бордовий.

Я навіть зависаю на кілька секунд.

- Є, - згідно киваю. Я маю кілька суконь, які мені купував батько. Вони так і висять у моїй шафі з бирками. Бо таке в універ не вдягнеш. На дискотеку також. Я взагалі їх назвала похоронними.

- Пристойні туфлі під сукню? - Ведмідь продовжує мене дратувати своїми питаннями.

- І навіть сумочка є, - огризаюся у відповідь, - не настільки я ущербна.

Михайло знову кидає погляд у мій бік. Наче щось обмірковує.

- Мені потрібна супутниця на кілька вечорів. Скромний макіяж. Гарна зачіска.

- Співчуваю твоїй супутниці, я тут до чого? - Знову огризаюся. Я настільки ще в стресі від того, що відбувається, що до мене ще не доходить весь жах того, на що прямо натякає Ведмідь.

- Будеш моєю супутницею. Я зазвичай замовляю дівчину в агенції. Перевірену. Але коли ти потрапила на гроші, відпрацюєш їх хоча б так. Хоч якийсь сенс з тебе буде.

Я відразу повертаю голову в його бік. Мій рот відчинений, як і очі.

- Що означає відпрацюю? - У голові зараз купа непристойних думок.

- Вечір має пройти спокійно та з позитивним закінченням. Ти просто красива програма. Більше мовчиш, скромно посміхаєшся. Говориш тільки, якщо до тебе звертаються.

- І це все?

- А ти хочеш, щоб я продовжив на ніч? - Машина зупиняється на світлофорі, і Ведмідь повертається до мене. Дивиться таким поглядом, що мої щоки червоніють.

- Саме цього я й не хочу, - ціджу у відповідь.

- Отже, на цьому все. Справишся? Чи будемо все-таки дзвонити бабусі?

- Справлюся, - випалюю у відповідь. А сама ще гадки не маю на що я погоджуюсь. Господи, ну і чому я постійно встряю у всякі авантюри?