Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Сідаю на старе ліжко просочене запахом диму та алкоголю. Намагаюся все вкласти в голові, тільки звивини настільки п'яний збігом обставин, що я на мить забуваю про зраду.

Навіть найкрутіший сценарист не зміг би придумати такий сюжет. Ніколи і нізащо. Так із життям може грати лише доля. З одного боку вбиваючи кіл у серце, тим самим зробивши ексклюзивний випадок.

«Думки геть!» — Наказую сам собі. Не час радіти. Лише діяти. Нарешті стати самим собою, щоб досягти бажаного.

Я хочу. Вже давно хочу, і так буде. Плювати на все. Вона присвоєна за борги. Заплатить і нехай валить.

Далі буде простіше.

Залишаю кімнату, зупиняюся в коридорі, востаннє окинувши її гидливим поглядом.

Піздець як хочеться нажертися. Ще більше – махати кулаками та… додому. Вперше за довгий час я хочу додому.

Серце накачене ейфорією та гнівом. Апатією і водночас блаженством. Здавалося так не може бути, але є. Я як кінчений психопат хочу і сміятися та плакати. Незважаючи на несамовитий біль, хвору радість і розуміння, що мене грубо "трахнули". 

Це і є твоя витончена помста, Стасю?

Спускаюся на перший поверх, кидаю кілька купюр переляканому адміністратору за зіпсоване майно. Той щось бубонить у відповідь, але я не слухаю.

Сідаю в машину і наказую їхати. Навіть якщо вони спіймають Стаса, а вони не спіймають, у своєму рішенні я впевнений на дев'яносто відсотків, від плану я не збираюся відходити.

Дорогою намагаюся заснути, адже їхати понад дві години. Але голова не може відпустити думки, і я так і весь час розмірковую. Роблю ставки — що вона обрала, хоч упевнений — навіть не торкнулася їжі.

Та-а-а-аня... Вона завжди така була. Ніжна, тендітна на вигляд і кремінь усередині. Надійна опора чоловіка, хранителька сімейного вогнища.

— Тільки зрадив тебе! — шиплю крізь зуби. І нехай вона не почує, але мені стане легше. — Він знав, що я не завдаю тобі шкоди і віддав за борги! Як річ.

Додому приїжджаємо на світанку. Вибравшись із салону кілька хвилин дивлюся на вікна другого поверху. І набираю номер телефону.

— Звільни свій розклад, я за годину буду в тебе! 

— Доброго ранку, Андрію Юрійовичу. Чим зобов'язаний? — Сонний голос мого співрозмовника діє на нерви паливом.

— Прийду тоді дізнаєшся! — Ціжу крізь зуби і закінчую виклик.

Поки не передумав, наказую пацанам готувати іншу машину, а хатній робітниці будити гостю і простежити, щоб краплі води в рот не взяла.

Сам приймаю душ і міняю одяг. З дзеркала на мене дивиться бородатий бандит, одягнений як на поминки. Так воно і є. Кілька годин тому я поховав свою дружбу разом із лимоном чесно зароблених зелених.