Читати книгу - "Наказати серцю, Богдана Малкіна"

В моє життя ти знову прийшла,

А я немов би наковтався битого скла…

Наші дні…

Ярослав

Якби лишень вона знала, що відчуваю, коли знаходжуся так близько до неї. Коли бачу ці очі, від одного погляду яких колись був готовий падати на коліна. Та і зараз мало що змінилося. Я досі кохаю її, кохаю так, що інколи сам себе ненавиджу за це. Адже мав би давно забути, викреслити із життя, потонути в інших, які залюбки дарують увагу. Але ні, в думках і серці лише клята князівна. Не пригадую й дня за ці два роки, щоб не думав про неї. 

Саме тому й хочу, аби вона відчувала те бите скло в грудях, яке досі ріже й мене. І я бачу, що їй допікають наші розмови з Люсі. Цього Ясенія не може приховати від мене.

Але разом із тим я усвідомлюю, наскільки слабкий, коли вона поряд. Часом здається, що от-от пробачу їй усе та, ніби блазень, впаду їй у ноги. Але відео, яке назавжди врізалося в пам’ять, нагадує, що вона — зрадниця. І воно ж змушує мене робити їй боляче у відповідь.

— Будеш моєю репетиторкою з французької? — запитую в князівни, яка читає якусь товсту книгу, поки Люсі зайнята зйомками. 

— Закохався і вирішив поїхати до Франції? — вдає, що їй байдуже, продовжує читати. Сідаю на стілець поряд та заглядаю у книгу. Щось із психології. 

— Чом би й ні?

— Вона тебе кине, Ярику.

Сміюся, закинувши голову назад. Небо сьогодні надзвичайно блакитне, викликає якісь дивні щемні почуття в грудях, а в думках — нові рядки, які тут же повторюю подумки, аби не забути.

Небо без тебе інакше, холодне

Навіть тепер, коли холодною стала ти…

 Намагаюся заперечити сам собі те, що все через Ясенію. Але відколи ми знову зустрілися, писати стало значно простіше.

— Це ти з чого взяла? — продовжую дивитися  на блакить, виловлюючи у власних думках текст, який крутиться, але все ще розмитий.

— Не важливо, — краєм ока помічаю, що Ясенія більше не дивиться в книжку, а задумливо спостерігає за Клодель, яка в довгій блакитній сукні відкриває рот під музику, поки оператори знімають її з усіх боків.

Я й сам дивлюся на француженку і розумію, що не зміг би бути з нею. Занадто вона картонна. Зовні — гарна, ніби й розумна, але всередині у неї немає нічого цікавого. І ми знайомі лише кілька днів. Втім, це не змінює того, що я хочу уколоти Ясенію ще сильніше. Саме тому також починаю спостерігати за Люсі, закохано при цьому усміхаючись.

— Вона ідеальна, — зітхаю, а Ясенія знову повертається до книги, вдаючи, що їй байдуже. — То що? Допоможеш із французькою?

Дівчина стенає плечем, не відриваючись від тексту.

— Добре, але мої уроки дорогі, Лотиш. Доведеться трохи витратитися.

— Можливо, зробиш знижку по старій дружбі?

— Чорта з два! Платитимеш потрійну вартість. Можемо починати прямо зараз, — вона щось говорить французькою дуже швидко і я стримуюся, щоб не усміхатися. — Це означає: “У тебе гарні великі цицьки. Роздягайся скоріше, бо я більше не можу чекати.” Гадаю, тобі цього вистачить. Принаймні, на сьогодні. З тебе триста доларів.

— Думаєш, вона на це поведеться? — хочеться сміятися, але я тримаюся. Усміхаюся, втім, Ясенія все одно нічого не бачить, вона у своїй книзі.

— Думаю, тобі й говорити нічого не треба. Вона і так на все погодиться. Без зайвих слів. 

Останнє речення промовляє тихо і навіть якось знічено. Хочеться її втішити та розвеселити, але натомість стискую щелепи та відводжу погляд убік, нагадуючи собі, що вона мене зрадила. Гостряк знову коле груди, підштовхує відповідати болем на власний біль. 

— Що ж, так і зроблю. Здається, ти в цьому тямиш більше, ніж я. 

Підводжуся та йду до Люсі, яка уже закінчила свою частину. Тепер ми маємо зніматися вдвох і серед сцен є одна з поцілунком.

_____

З Великоднем, любі мої! Нехай у вас усе буде добре!

Сьогодні 5.05 діє знижка на книгу "Рятівник для міс Катастрофи". Не пропустіть!