Читати книгу - "Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна"

нямлик прикидається хворим,

а Олянка використовує слушну нагоду

Олянка почула вдоволений сміх Балакучої Квіточки й зрозуміла, що, скоріш за все, понюхати хитру рослину буде не так і просто.

— А ти як думала! — підтвердив її здогад Буцик, що саме підійшов до дівчинки й співчутливо проводжав поглядом Гладкого Блукальчика, який знявся в небо і на всі три горлянки стогнав, зойкав і сварився:

— Зажди, підступне базікало! — кричала одна драконова голова.

— Ой-ой-ой! — стогнала та голова, у яку влучила колючка.

— Бідолашний я дракон, — скаржилася третя голова, — ніхто мене не любить, ніхто не поважає! Піду геть з цього лісу. Начхати мені на нього!

Вимовивши ці слова, Гладкий Блукальчик і справді почав чхати.

— Ось бачиш, яким обережним треба бути у Чхальському лісі, — зауважив Буцик, — не варто було Блукальчикові лаяти Балакучу Квіточку і Чхальський ліс. Але за кілька годин він заспокоїться і знову засне.

— І йому знову присняться макарони з кетчупом і сиром? — запитала Олянка.

— Ні, цього разу йому, мабуть, присниться твій червоний рюкзачок і льодяники, — усміхнувся Буцик.

Потім нямлик приклав палець до губів і поманив Олянку за собою.

Коли вони знову підійшли до горбочка-грибочка, Буцик голосно сказав:

— Перепрошую, чи тут мешкає славетна Балакуча Квіточка?

— Так, це я, — почувся знайомий голос.

— Чи дозволите ви наблизитися до себе скромному нямликові на ім’я Буцик? — так само ввічливо запитав Буцик.

— Авжеж, любий юначе, підходьте, я розповім вам багато цікавого. А може, ви любите пісні?

— Ні-ні! — швидко заперечив нямлик. — У мене зовсім немає слуху.

— Головне, щоб у вас був нюх, — заспокоїла нямлика Балакуча Квіточка, бо саме вам я дозволю себе понюхати. Звичайно, після того, як ви вислухаєте мою цікаву й повчальну історію. Так от…

— Пробачте, а це правда, що вас треба нюхати лише тоді, коли на небі з’явиться перша зірка? — запитав нямлик. — Це часом не вона замерехтіла он там на видноколі?

— Що ви собі дозволяєте! Хіба можна мене перебивати?! На перший раз я вам пробачу, але начувайтеся, у мене в запасі є не лише захопливі історії. Я маю й гострі колючки, якими обороняюся від усіляких нахаб. Так от…

Проте нямликові не судилося почути розповідь Балакучої Квіточки. Бо в цю мить, скориставшись ситуацією, Олянка підскочила до квітки, нахилилася до неї і, замружившись, щосили втягла носом повітря. Спершу дівчинка не відчула жодного запаху, адже у неї був нежить.

Та враз увесь світ навколо Олянки сповнився чудових пахощів. Запах був ніжний і солодкий, терпкий і гострий, він нагадував пахощі усіх квітів, які Олянка нюхала і в садку у бабусі, і в лісі, і в лузі над річкою, і у величезній оранжереї в ботанічному садку.

— Гей, отямся! — закричав нямлик і потяг Олянку за собою. Наостанок дівчинка лише встигла поглянути на Балакучу Квіточку.

Виявилося, що хвалькувата рослина була зовсім невеличка, схожа… так, так, вона була схожа на маленький білий пролісок, потягнувшись за яким у весняному лісі, Олянка промочила ноги й застудилася.

— Ти готова? — нямлик усміхнувся, клацнув пальцями, і їх підхопив теплий райдужний вихор.

— Доню, ти справді видужала, — почула дівчинка мамин голос і відчула її руку на чолі, — температури зовсім немає.

— Так, мамо, я прийняла найкращі ліки від ангіни.

— Головне — вірити, що ти одужаєш, — до Олянчиного ліжка підійшов тато і лагідно погладив дочку по голові.

У відповідь Олянка тільки усміхнулася. Раптом до неї долинув знайомий запах — на тумбочці біля ліжка лежало кілька насінин.

«Певно, поки Балакуча Квіточка вихвалялася, Буцик устиг підібрати її насіння, — здогадалася Олянка. — Як чудово! Тепер, коли ці насінинки проростуть, я обов’язково вилікую Маринку від страшної хвороби, що зветься «ненажерка»…»