Читати книгу - "Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ четвертий,
де Чхальський ліс починає розкривати свої секрети,
а Гладкий Блукальчик дізнається про існування мапи
— Апчхи! — Олянка чхнула, здається, вже всоте й знеможено сіла на пеньок. — Я більше нікуди не піду, — промовила вона і знову голосно чхнула.
— Ну от, одразу видно, що ти нетутешня, — засміявся Гладкий Блукальчик. — Наш ліс одразу ж відчуває чужого і насилає на нього малих чхаників. Вони зовсім непомітні, маленькі — завбільшки з комара, і прозорі. А в руках у кожного чханика тоненька бадилинка, якою він лоскоче в носі у того, хто непроханим прийшов до нашого лісу.
Олянка хотіла заперечити, пояснити, що вона зовсім не чужа і прийшла сюди, аби знайти чарівні ліки від усіляких відомих і невідомих хвороб, але у носі в неї знову засвербіло, і вона щосили чхнула.
— Ну, все! Мені це набридло, — розсердився Буцик і раптом почав кумедно підстрибувати й плескати в долоні.
Олянка зареготала, бо їй здалося, що нямлик танцює якийсь чудернацький танок. Та несподівано дівчинка побачила, що в повітрі навколо неї почали з’являтися дивні створіння. Вони були схожі на крихітних крилатих мавпочок, які весь час гримасували, тихенько хихотіли й передражнювали одна одну.
З усього було видно, що їм страшенно подобається їхня робота. Вони цілим роєм наблизилися до Олянки, але тепер, коли дівчинка бачила чхаників, їй було легко від них ухилятися.
— Зараз я їх прожену, — пообіцяв Гладкий Блукальчик, і всі його три голови одночасно дмухнули в бік летючих нахаб. Здійнявся сильний вітер, і від крилатих мавпочок не лишилося й сліду.
— А довго нам ще йти? — запитала Олянка. — Бо мені здається, що ми весь час блукаємо по колу. Хоч я й чхала без упину, але ось цей пеньок я вже бачу втретє…
— Заспокойся, — смикнув Олянку за рукав нямлик, — невже ти й досі не зрозуміла, що у Чхальсысому лісі все відбувається за своїми законами? Здоровань, що сюди потрапив, обов’язково чхає, а Гладкий Блукальчик, перед тим, як знайти потрібне місце, має спершу щось з’їсти, аби стати ще гладкішим, а потім…
— Поблукати! — здогадалася Олянка.
— Але в нас надто мало часу, аби блукати тут ще півдня. Доведеться навчити Гладкого Блукальчика, як користуватися мапою. Ану, хлопці, нахиляйтеся до мене! — скомандував Буцик, дістав з кишені хусточку, розстелив її на землі і почав швидко малювати на ній якісь значки.
Гладкий Блукальчик слухняно нахилив усі свої три голови над хусточкою.
— А хіба дракони розуміються на мапах? — запитала Олянка, яка добре знала, що це ціла наука, яку її тато й мама вивчали багато років.
— Це особлива мапа, такі є тільки у нямликів, і даємо ми їх не кожному і лише в крайньому випадку. — Буцик знову понишпорив у кишенях і дістав звідти прозорий пакетик із блискучим сріблистим порошком.
Він розкрив пакетик і почав посипати срібним порошком носовичок, укритий загадковими знаками. І на очах враженої Олянки й Гладкого Блукальчика на носовичку з’явилися малесенькі дерева, кущі й трави, стежинки, озера й струмки. Зелені голови дракона нахилилися зовсім низько, він примружився й напружено вглядався у чарівну карту.
Аж раптом та голова, що з’їла Олянчин рюкзак, закричала:
— Та ось же вона — Балакуча Квіточка! Росте під горбочком-грибочком!
— Ось ти й навчився користуватися мапою, — похвалив Гладкого Блукальчика нямлик, — а тепер складай мапу й бери її собі. Наступного разу, коли я до тебе завітаю, ти не блукатимеш по всіх усюдах, а приведеш мене саме туди, куди треба.
Дракон акуратно зібрав у жменю срібний порошок, висипав його назад до пакетика — і все, що було на чарівній мапі, вмить зникло. На землі знову лежав звичайний маленький носовичок. Гладкий Блукальчик поклав посеред носовичка пакетик з чарівним порошком, потім зав’язав кутики хусточки й дбайливо заховав клуночок у дуплі найближчого гіллястого дуба.
Розділ п’ятий,
у якому Балакуча квіточка вдається до неймовірних хитрощів,
а Гладкий Блукальчик утікає
Тепер Гладкий Блукальчик упевнено ступив на стежку, яка привела друзів прямісінько до горбочка-грибочка. Той горбочок і справді нагадував велетенський гриб з великою брунатною шапочкою й міцною білою ніжкою.
— А це і є гриб, — пояснив Олянці Буцик, який, як завжди, прочитав її думки. — У Чхальському лісі гриби ростуть аж до неба, бо їх тут ніхто не збирає. До речі, нагадай мені — треба буде підкинути такого грибка твоїм батькам, коли вони восени підуть до лісу.
— Дякую, напевно, мама й тато зрадіють, бо одним таким грибочком можна нагодувати всіх наших родичів і знайомих. Але тепер мені б хотілося скоріше повернутися. А раптом мама мені не повірила і прийде додому раніше?
— Ну, якщо ти так непокоїшся, починай тихенько підкрадатися до Балакучої Квіточки. Май на увазі, вона дуже полохлива і страшенно не любить, коли її нюхають без дозволу.
— То, може, я попрошу в неї дозволу?
— Роби, як знаєш, але для того, щоб дочекатися її дозволу, тобі доведеться кілька годин вислуховувати усілякі нісенітниці.
— Ми тобі допоможемо, — прошепотіли всі три голови Гладкого Блукальчика. З усього було видно, що йому й досі соромно за те, що він проковтнув Олянчиного рюкзака.
Дівчинка й дракон почали обережно скрадатися, наближаючись до Балакучої Квіточки.
— Ми вже близько, — тихо зауважили драконячі голови, — чуєш, це Балакуча Квіточка розмовляє сама із собою.
Олянка прислухалася, почала розрізняти окремі слова і зрозуміла, що Балакуча Квіточка співає пісню:
Я Квітка Балакуча,
Вродлива і пахуча,
Живу я на горбочку
У Чхальському лісочку.
Я знаю все на світі
Про трави і про квіти,
Про звірів і комашок,
Про жабок і про пташок.
Я знаю всі хвороби,
І віруси, й мікроби!
Чудово я лікую,
Співаю і жартую!
Та не люблю драконів,
Що люблять макарони,
І зараз тут ховаються —
До мене підкрадаються!
Проспівавши останні слова, Балакуча Квітка замовкла. Гладкий Блукальчик розгублено закрутив усіма своїми головами, а тоді обережно висунув одну з-за краю горбочка-грибочка.
Тієї ж миті йому в носа вп’ялася гостра колючка — і він, репетуючи, побіг геть.
Розділ шостий,
де на небі мерехтить
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
