Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Його дихання обпікає шкіру, він знову небезпечно близько до мене. Я не дихаю, та з викликом продовжую дивитися в його потемнілі від похоті очі.

— Ти не все зняла – низький голос б'є по і так розхитаних нервах.

– Ти також – впевнено відповідаю, не уявляю звідки беру сміливість провокувати його ще більше.

Доманський повільно видихає повітря, та піднявши голову до стелі починає сміятися. Я ж казала, ти пожалієш.

— Ти ніколи не здаєшся? Так Еміліє? – весело запитує, стиснувши губи в лінію.

— Я ж Сіховська, можливо у нашій сім'ї є усиновлені, але я не здаюсь. Тому тобі варто змиритись з тим, що мною не покомандуєш – дарую йому найщирішу посмішку.

— Схоже крім тебе, усі усиновлені– Павло відходить на крок назад, та починає повільно мене розглядати. Його погляд я відчуваю фізично, ніби він торкається там де дивляться його очі.

— Подобаюсь? – закусую нижню губу, поки очікую відповідь. Хоча я й так знаю її.

— Ти красива, визнаю. Та от тільки, мені подобається знати, що у моєму ліжку буде донька мого ворога, поки її татко дуріє від злості – він посміхається, а мені по дівочому стає образливо. Значить он як?

— Це тільки на три ночі, про які ніхто не дізнається – вирішую вколоти у відповідь. Усмішка з його лиця одразу ж зникає, а замість неї з'являється гнів.

— Та про які ти не забудеш – тихо промовляє.

За секунду він скорочує між нами відстань, все тіло одразу ж починає тремтіти. Його руки притискають мене до розпеченого тіла. Та одним рухом, ми переміщаємося на ліжко. Павло нависає зверху, та уважно мене розглядає. Від його погляду у мене мурашки появляються, дихати стає все важче. Ця близькість заводить мене у дивний дурман, адже у голові з'являються спогади нашого поцілунку.

Та поцілувавши першою, я автоматично програю, а цього точно не буде. Він нахиляється нижче, між нашими губами декілька міліметрів. Здається у повітрі літають іскри.

— Побудь завтра вдома. Міло, у мене зранку зустріч із Левицьким, послухай мене прошу – у нього очі, як у кота із Шрека. Я декілька секунд обдумувала його пропозицію.

— Але тільки завтра – пальчиком тикаю йому в груди, та не залишаюсь без задоволення провести по них, до самого низу. Відчуваю як м'язи від моїх рухів напружились, я ж бачу що подобаюсь тобі містере Доманський.

Його губи накривають поцілунками мою шию, це було настільки неочікувано, що я не змогла стримати тихого стогону, який вирвався з мого горла. Він спускається все нижче до моїх грудей, а мене мов електричним струмом б'ють. Павло то покусував то заціловував мій сосок, у голові зникли всі думки. Я розуміла що ми переходимо межу, але, чорт забирай це так приємно.

Все тіло здригнулось, коли його пальці через тканину доторкнулись до мого клітора. У низу нило та палало від бажання, моє тіло бажало його рук, навіть після образливих слів. Воно хотіло його, тільки його.

— Ти прекрасна Міло – його хрипкий голос, посилював усі відчуття в середині мене.

Я відчувала як всередині мене наростає сильний вибух, він от - от відбудеться. Мої стогони ставали все гучнішими, а його рухи швидшими.

— Паш – ледь чутно промовляю, та пальчиками стискаю його плечі, залишаючи сліди.

Відкидаю голову назад, коли хвилі оргазму накривають мене. У голові з'являється сильний туман, тіло тремтить від пережитої насолоди. У низу все ще пульсує, та приємно ниє. Він переміг, але зараз я про це ні крапельки не жалію.

— Подивись на мене – не маючи сил сперечатися, я просто підкоряюсь та відкриваю свої очі. Паша задоволено посміхається, але це більше мене не злить.

— Хороше зайченя – хто? навіть через затуманений розум, я розумію що він придумав мені прізвисько.

— Воно моє зубки, та вміє швидко тікати – не своїм голосом промовляю, від чого на його обличчі з'явилась ще щиріша посмішка.

— Від мене не втече – Паша знову мене ніжно цілує, та нас перериває мелодія дзвінка. Він дивитися хто це, та важко видихає. Надіюсь це через те, що він не хоче відірватись від мене, а не те що його злить той хто дзвонить.

— Це надовго. Спи. Завтра продовжимо на цьому ж місці – Паша встає та йде геть, прихопивши із собою штани. А я досі не можу повірити, що я так просто дозволила йому до себе доторкнутись.

Написала Таї, що у мене знову піднялась температура, тому завтра мене не буде. Перевірила коли чи сестра онлайн, але вона вже давно вийшла, одразу ж як я написала. Посміхаюсь, злиться, але слухає. Зручніше лягаю на подушку, та за декілька хвилин засинаю.

Лід по трошки тане, чи це все ілюзія? Як вам розділ?) Якщо сподобався накидайте зірочок та вподобаннь)) Мені буде дуже приємно якщо ви напишете свою думку в коментарях)) До нових зустрічей у наступному розділі ;)