Читати книгу - "Ловець снів"

— Де вони зараз?

— Води, — пробурмотів Перлі слабким голосом примхливого хворого. Живіт під курткою, що напнулась і аж репалась, роздувся, як гора, і час від часу здригався.

«Ма Джоуд на дев’ятому місяці, Господи благослови і збережи нас», — подумав Курц.

— Во-о-о…

Повіки знову зімкнулися. Курц підняв руку для удару.

— Нехай спить, — сказав Фред.

Курц глянув на нього, піднявши брови.

— Він має на увазі водосховище. А якщо це так, він нам більше не потрібен.

Він показав на сліди нечисленних машин, які пройшли по шосе 32 до них. Чорні колії різко виділялися на свіжому білому снігу.

— Сьогодні там не буде нікого, крім нас, босе. Тільки ми.

— Дякувати Богу, — Курц відкинувся на спинку крісла, вийняв пістолет, подивився на нього й сунув назад у кобуру. — Скажи-но мені, Фредді, дещо.

— Якщо зможу, босе.

— Коли все це скінчиться, як щодо Мексики?

— Те, що треба. Якщо не доведеться пити воду.

Курц зареготав і ляснув Фредді по плечу. Тим часом Арчі Перлмуттер усе глибше занурювався в кому. У самому низу товстої кишки серед багатого звалища переробленої їжі та відмерлих клітин щось уперше розплющило маленькі чорні очі.

3

Вхід на величезну територію навколо Квеббінського водосховища позначали два кам’яні пілони. За ними шосе звужувалося до одноколійної дороги, і в Генрі виникло відчуття, що він зробив повне коло й повернувся туди, звідки розпочав шлях. Це не Массачусетс, а Мейн, і хоча табличка свідчила: «ПРОЇЗД ДО КВЕББІНУ», насправді це все та ж Просіка. Він навіть зловив себе на тому, що поглядає на свинцеве небо, очікуючи побачити танець вогнів. Однак натомість він побачив білоголового орлана, що ширяв мало не над головою. Урешті птах приземлився на нижню гілку сосни і провів їх поглядом.

Даддітс підняв голову від прохолодного скла й повідомив:

- Іий де ііки.

Серце Генрі стрепенулося.

— Овене, ти чув?

— Чув, — кивнув Овен і додав швидкості. Зрадницький мокрий сніг на дорозі був так само небезпечний, як лід, але на північ, до водосховища, вів тільки один слід.

«Ми теж залишимо сліди, — думав Генрі. — Якщо Курц дістанеться сюди, йому й телепатія не знадобиться».

Даддітс застогнав, стиснув живіт і здригнувся всім тілом.

— Енні, мені оано. Даддітсу оано.

Генрі торкнувся лоба Даддітса, і жар, який він відчув, йому не сподобався. Що далі? Можливо, напади. У такому ослабленому стані будь-який сильний напад може вбити Даддітса, і бачить Бог, для нього це стане порятунком. Найкращим виходом. І все одно думати про це так боляче… Генрі Девлін, потенційний самогубець. А замість нього пітьма забирає його друзів. Одного за одним.

— Тримайся, Даддсе. Усе вже майже скінчилося.

Але сам він не сумнівався, що найгірше попереду.

Очі Даддітса знову розплющилися.

- Іий — атьяг .

— Що? — перепитав Овен. — Не зрозумів.

— Він каже, Сірий застряг, — пояснив Генрі, продовжуючи гладити лоб Даддітса. Згадував його волосся. Прекрасну золотаву чуприну. Його плач завдавав їм нестерпного болю, врізався в мозок, як тупе лезо, але скільки щастя дарував його сміх: варто лише почути сміх Даддітса Кейвелла, і ви, хоча б ненадовго, знову починали вірити старим казочкам: що жити добре, що в житті хлопців і чоловіків, дівчат і жінок є якась мета. Що існує не тільки пітьма, а й світло.

— Чому він просто не жбурне клятого пса у водосховище? — запитав Овен, і голос його здригнувся від утоми. — Навіщо йому пертися до цієї самої опори № 12? Тому що росіянка туди ходила?

— Гадаю, він просто не впевнений у водосховищі, — припустив Генрі. — Ось водонапірна Вежа могла б стати гарним рішенням, але акведук — навіть краще. Ця кишка розтяглася на шістдесят п’ять миль, а опора № 12 — глотка. Даддітсе, ми зможемо його зловити?

Даддітс глянув на нього виснаженими очима й похитав головою. Овен спересердя навіть ударив себе кулаком у стегно. Даддітс облизав губи і прохрипів два слова.

Овен розчув їх, але не зрозумів.

— Що? Що він сказав?

— «Тільки Джонсі».

- І що це означає? Що тільки Джонсі?

— Гадаю, тільки Джонсі може його зупинити.

«Хаммер» знову пішов юзом, і Генрі схопився за сидіння. Холодна долоня накрила його пальці. Даддітс уп’явся в нього поглядом, повним розпачу. Він намагався щось сказати, але замість цього знову вибухнув кашлем — страшні, вологі, надривні звуки. Частина крові, що вилетіла з нього, була помітно світлішою, майже рожевою, і пузирилася. Легенева — вирішив Генрі. Але, здригаючись від кашлю, Даддітс не відпустив руку Генрі.

— Подумай це мені, — попросив Генрі. — Можеш подумати мені, Даддітсе?

Кілька секунд нічого не відбувалося: Даддітс стискав руку Генрі крижаними пальцями і дивився йому прямо в очі. Потім Даддітс і захисного кольору обшивка «Хамві» кудись зникли разом із запахом крадькома викурених сигарет. Замість цього виник телефон-автомат, старомодний, з отворами різного розміру, один для четвертаків, один для десятицентовиків, один для п’ятицентовиків. Гомін людських голосів і до болю знайоме цокання. Він раптом зрозумів, що це стукіт шашок об дошку. Він дивиться на телефон у крамниці Ґосселіна, той самий, з якого вони дзвонили до Даддітса після смерті Річі Гренадо. Власне, дзвонив Джонсі, тому що тільки в нього був власний номер, на який можна було надіслати рахунок. Решта зібралися навколо, навіть не знявши курток — у крамниці страшенно холодно. Незважаючи на те що тут навколо дерева і дров не бракує, старий Ґосселін швидше вдавиться, ніж підкине в грубку зайве поліно, довбаний жмикрут. Над апаратом — дві таблички. Одна свідчить «БУДЬ ЛАСКА, НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ ПО ТЕЛЕФОНУ БІЛЬШ НІЖ 5 ХВИЛИН». Друга…

Пролунав удар, скрегіт. Даддітса жбурнуло на спинку крісла Генрі, а самого Генрі — на приладову дошку. Їхні руки роз’єднались. Овен злетів з дороги в кювет. Попереду губилися в дедалі густішому снігу сліди «субару», які вже майже зникли під свіжим білим покривом.

— Генрі! Ти як, цілий?

— Так. Даддсе? Живий?

Даддітс кивнув, але забита щока чорніла з приголомшливою швидкістю. «Ваша лейкемія працює на вас».

Овен увімнув першу швидкість і почав потихеньку вибиратися з кювету. «Хамві» стояв під небезпечним кутом, градусів у тридцять, але тільки-но Овен запустив двигун, легко вирівнявся.

— Пристебни ремінь. Тільки спочатку його.

— Він намагався сказати мені, що…

— Плювати мені, що він намагався тобі сказати. Цього разу поталанило, а наступного — ми можемо перевернутися. Пристебни його і сам пристебнись.

Генрі підкорився, думаючи про другу табличку над телефоном. Що там було написано? Щось