Читати книгу - "Ловець снів"

Що ж було написано на другій табличці?

4

Овену довелося зменшити швидкість до двадцяти. Його дратувало, що доводиться ось так плентатись, але мокрий сніг уже валив так, що видимість упала майже до нуля.

Якраз перед тим, як сліди «субару» зникли остаточно, вони натрапили на саму машину — вона застрягла носом у промитій водою канаві, що перетинала дорогу; дверцята з пасажирського боку відчинені, задні колеса в повітрі.

Овен натис на аварійне гальмо, вихопив «ґлок» і відчинив дверцята.

— Залишайся тут, Генрі, — звелів він і вистрибнув з «Хамві». Підбіг до «субару», низько нахилився. Генрі відстебнув пасок і розвернувся до Даддітса, той, важко дихаючи, розпластався на сидінні. Тільки ремінь утримував його в сидячому положенні. Одна його щока була восково-жовтою, на другій темнів величезний синець. З носа знову йшла кров, ватні тампони були наскрізь просякнуті й сочилися червоним.

— Даддсе, вибач, — прошепотів він. — Ну й паскудство.

Даддітс кивнув і підняв руки. Він зміг протримати їх так усього кілька секунд, але для Генрі значення його жесту було очевидним. Генрі відчинив дверцята і вийшов якраз коли підбіг Овен, його «ґлок» тепер був засунутий за ремінь. Сніг ішов так густо, а окремі лапаті сніжинки були такими великими, що стало навіть важко дихати.

— Я ж казав залишатися на місці, — невдоволено кинув Овен.

— Я хотів пересісти до нього.

— Навіщо?

Генрі відповів спокійно, хоча голос злегка тремтів:

— Тому що він помирає. Він помирає, але, гадаю, хоче ще дещо мені сказати.

5

Овен подивився в дзеркало заднього огляду, побачив Генрі, що обіймає Даддітса за плечі, побачив, що ремені обох застебнуті, і закріпив свій.

— Тримай його міцніше, — порадив він. — Трясти буде пекельно.

Він здав назад на сто футів[224], увімкнув першу швидкість і рушив уперед, цілячись у вільний простір між кинутим «субару» і правим узбіччям. Там тріщина наче була трохи вужчою.

Трясло справді пекельно. Овена ремінь утримував надійно, але тіло Даддітса безсило підскакувало в руках Генрі, лиса голова билась об його груди. Потім вони перетнули тріщину і покотили далі по Іст-стрит. Овену ще вдавалося розгледіти примарні обриси слідів на побілілий стрічці дороги. Сірий ішов пішки, а вони їхали. Устигнути б тільки його наздогнати, перш ніж покидьок зануриться в ліс…

Але вони не встигли.

6

Останнім нелюдським зусиллям Даддітс підвів голову, і Генрі сповнився жахом, побачивши, що очі Даддітса теж наливаються кров’ю.

Цок. Цок-цок . Сухі смішки, коли комусь удається зробити потрійний хід. У полі зору знову почав вимальовуватися телефон. І таблички над ним.

— Не треба, Даддітсе, — прошепотів Генрі. — Не намагайся. Бережи сили.

Але для чого? Для чого, як не для цього?

Табличка праворуч: «БУДЬ ЛАСКА, НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ ПО ТЕЛЕФОНУ БІЛЬШ НІЖ 5 ХВИЛИН». Запах тютюну, запах палаючих полін у грубці, старого огіркового розсолу. Руки друга з боків. І табличка ліворуч: «НЕГАЙНО ЗАТЕЛЕФОНУЙ ДЖОНСІ».

— Даддітсе… — Його голос полинув у темряві. Привіт, темряво, моя стара подруго. — Даддітсе, я не знаю як .

Востаннє до нього долинув голос Даддітса, дуже втомлений, але спокійний:

«Швидше, Генрі… я протримаюся зовсім недовго… тобі потрібно поговорити з ним».

Генрі піднімає телефонну трубку, у голову приходить абсурдна думка (але хіба не вся ситуація абсурдна?): він не має дрібних монет, навіть нещасного десятицентовика. Підносить слухавку до вуха.

Лунає безпристрасний, діловитий голос Роберти Кейвелл:

— Массачусетська лікарня, з ким вас з’єднати?

7

Сірий волік тіло Джонсі стежкою, яка йшла вздовж східного берега водосховища, від кінця Іст-стрит, послизаючись, падаючи, хапаючись за гілки і знову підводячись. Коліна Джонсі були геть розбиті, джинси порвались і просочилися кров’ю. Легені горіли, серце калатало, як паровий казан. Але його турбувало одне: стегно Джонсі, поламане під час наїзду. Місце перелому перетворилося на розпечену пульсуючу кулю, що вистрілює болем униз, аж до коліна, і вгору по хребту, до середини спини. Від ваги собаки було ще гірше.

Він усе ще спав, зате істота всередині й не думала засинати, і тільки сила волі Сірого не давала їй вирватися. Якоїсь миті, коли він уставав після чергового падіння, стегно перестало згинатись остаточно, і Сірого довелося довго бити по ньому затягнутим у рукавичку кулаком Джонсі, щоб воно знову ожило. Скільки ще залишилося? Скільки ще пробиватися крізь клятий задушливий і сліпучий сніг, невпинний сніг? І що там затіює Джонсі? Сірий не смів ані на мить дати волю ненажерливому голоду байрума, який не мав навіть зародків розуму. Тому не можна було навіть підійти до замкнених дверей і прислухатися.

Попереду крізь сніг промальовувався примарний силует. Сірий зупинився, задихаючись, придивився до нього, а потім побрів далі, тримаючи собаку за лапи і тягнучи праву ногу Джонсі.

Він побачив прибиту до стовбура дерева табличку: «РИБАЛИТИ З ОПОРИ СУВОРО ЗАБОРОНЕНО». За деревом, через п’ятдесят футів від стежки, починалися кам’яні сходинки. Шість… ні, вісім. Нагорі кам’яна будівля стояла на підмурку, який переходив у сніжно-сіре ніщо, де розкинулося водосховище: почути плюскіт води об камінь Джонсі не завадило навіть гарячкове, натужне калатання серця.

Він дістався.

Притримуючи собаку, Сірий з останніх сил Джонсі сил став підніматися засніженими сходинками.

8

Коли вони минули кам’яні пілони на під’їзді до водосховища, Курц мовив:

— Пригальмуй, Фредді. Біля узбіччя.

Фредді без зайвих питань виконав наказ.

— Зброя з тобою, хлопче?

Фредді підняв автоматичну гвинтівку. Стара добра «М-16», перевірена й надійна. Курц кивнув.

— Додаткова?

— «Магнум-44», босе.

У самого Курца була «дев’ятка», вона йому найбільше подобалась у ближньому бою. А зараз він хотів, щоб усе завершилося ближнім боєм. Йому кортіло побачити, якого кольору мозок в Овена Андергілла.

— Фредді?

— Так, босе?

— Щоб ти знав: це моє останнє завдання, і я не міг сподіватися на кращого партнера.

Простягши руку, він стиснув плече Фредді. Поруч із ним хропів Перлмуттер, повернувши своє обличчя Ма Джоуд до стелі. Хвилин за п’ять до того, як вони