Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

— Ну, так вважали не всі, й, безперечно, не псих, який його вбив. Але мені він подобався, — сказала вона. — Коли балотувався на президента, він обіцяв людям, що багато що змінить. Напевно, в це повірила менш ніж половина виборців, бо більшість політиків брешуть з тієї ж причини, з якої мавпа гойдається на хвості, — просто тому, що в них це добре виходить. Та щойно його обрали, він почав втілювати свої плани в життя, як і обіцяв. У країні, яка називається Куба, стався конфлікт, і Кеннеді повівся відважно, як… ну, скажімо так, тобі було б приємно воювати разом з ним. Коли дехто побачив, як серйозно він налаштований, ці мудаки найняли того психа, щоб він його застрелив.

— Оз-вальт.

Вона кивнула, навіть не виправивши його. Врешті-решт, виправляти було нічого. Оз-вальт. Оз. Усе сходилося, чи не так?

— А коли загинув Кеннеді, влада перейшла до Джонсона?

— Угу.

— А він яким себе показав?

— Коли я покинула той світ, ще було рано казати щось напевне, але він був радше з тих, хто грає за правилами. «Нікого не чіпай, і тебе не чіпатимуть». Розумієш?

— Так, справді, — сказав стрілець. — Сюзанно, здається, ми прийшли. — Роланд зупинив Таксі Хо Фат. Він стояв, стискаючи ручки візка, і дивився на Ле Кас Рой Рюс.

Два

Тут Королівський шлях закінчувався й починалося широке бруковане подвір’я, яке, напевно, колись охороняли люди Багряного Короля — не менш старанно, ніж «м’ясоїди» королеви Єлизавети несли варту в Букінгемському палаці. На бруківці темно-червоною фарбою було виведено око, що з роками лише на дещицю потьмяніло. На рівні землі можна було лише здогадуватися, що то за малюнок, проте з горішніх поверхів замку, на Сюзаннину думку, це око привертало до себе погляди всіх, хто дивився на північний захід.

«Мабуть, таке саме око, чорти б його взяли, намальоване тут з усіх сторін світу», — подумала вона.

Над зовнішнім подвір’ям висів розтягнутий між двох порожніх сторожових веж транспарант, на вигляд свіжий. На ньому трафаретом (також червоною, білою і синьою фарбами) було написано:

ЛАСКАВО ПРОСИМО, РОЛАНДЕ Й СЮЗАННО!

(І ЮК ТЕЖ!)

ВІДРИВАЙТЕСЯ У ВІЛЬНОМУ СВІТІ!

Замок за внутрішнім подвір’ям (і ріка, що виявилася замковим ровом) справді було зведено з темно-червоних кам’яних блоків, що з роками потемніли, майже почорніли. Вежі й вежечки у горішній частині замку розширювалися догори, наче заперечуючи закон земного тяжіння. Сам замок у цьому кричущому обрамленні був без жодних прикрас (за винятком того самого витрішкуватого ока, вирізьбленого на замковому камені арки над головним входом). Два повітряні містки обвалилися на подвір’я, засипавши його уламками каміння, але лишалося ще шість. Вони перетиналися на різних рівнях, нагадуючи Сюзанні перехрестя в тих місцях, де збігалося й розбігалося багато автострад. Що ж до будинків, то двері й вікна у них були на диво вузькі. З підвіконь і повітряних містків витріщалися на новоприбулих вгодовані чорні граки.

Сюзанна спустилася з рикші з Роландовим револьвером за поясом, готова будь-якої миті витягти його. Стала поряд зі стрільцем, і разом вони дивилися на головну браму зі свого боку рову. Відчинену. На інший берег річки вела дуга кам’яного мосту. Під ним через кам’яне горло завширшки сорок футів виливалася вода. Вона пахла чимось різким і неприємним, а там, де обтікала численні чорні ікла-скелі, піна була не біла, а жовта.

— Що робитимемо тепер? — запитала вона.

— Для початку послухаємо он тих хлопців, — Роланд кивнув на головний вхід до замку на дальньому боці брукованого подвір’я. Двері було прочинено, і через них саме виходили двоє чоловіків, звичайних собі чоловіків, а не довготелесих велетнів з кімнати сміху, якими Сюзанна уявляла тутешніх мешканців. Коли вони були вже на середині подвір’я, з дверей вискочив третій і побіг наздоганяти перших двох. Скидалося на те, що жоден з них не озброєний. А коли перші двоє наблизилися до мосту, Сюзанна зачудовано побачила, що вони близнюки. І той, що їх наздоганяв, мав однаковісінький з ними вигляд: білий, доволі високий, з довгим чорним волоссям. Отже, трійня: два плюс один на щастя. Вдягнені вони були в джинси й довгі куртки, на які Сюзанна одразу ж до глибини душі позаздрила. Двоє попереду тягли великі плетені кошики за обтягнені шкірою ручки.

— Їм би окуляри й бороди — виглядали б точнісінько як Стівен Кінг, яким він був тоді, коли ми з Едді зустрілися з ним вперше, — тихо сказав Роланд.

— Справді? Правду кажеш?

— Так. Пам’ятаєш, що я тобі казав?

— Мовчати, говоритимеш ти.

— А перемозі передує спокуса. Про це теж пам’ятай.

— Добре. Роланде, ти їх боїшся?

— Я думаю, тих трьох боятися не варто. Але будь готова стріляти.

— По-моєму, вони не озброєні. — Хоча, звісно, були ще ті плетені з верболозу кошики. У них могло лежати що завгодно.

— Все одно, будь готова.

— Розраховуй на це, — кивнула вона.

Три

Навіть крізь гуркіт ріки під мостом вони чули рівне «цок-цок» підборів трьох незнайомців. Двоє з кошиками пройшли півмосту й зупинилися на його найвищій точці. Тут вони позбулися своїх вантажів, поставивши їх рядком. Третій зупинився на замковому березі рову і стояв, добропристойно склавши руки перед собою. Сюзанна відчула пахощі смаженого м’яса, яке, поза сумнівом, лежало в одному з кошиків. І то була не «довга свинина». Смажена яловичина й курка змішувалися в один райський, як їй здалося, аромат. Її рот наповнився слиною.

— Хайл, Роланде з Гілеаду, — проголосив чорнявий чоловік, що стояв праворуч від них. — Хайл, Сюзанно з Нью-Йорка! Хайл, Юк з Серединного світу! Довгих днів і приємних ночей!

— Одний бридкий, а ті двоє ще гірші, — прокоментував його напарник.

— Не зважайте на нього, — сказав двійник Стівена Кінга, котрий був справа.

— «Не зважайте на нього», — перекривив інший, скривившись у такій навмисне потворній гримасі, що це було навіть кумедно.

— І вам того самого, тільки вдвічі більше, — відповів Роланд чемнішому з них двох. Виставив ногу і схилився у формальному поклоні. Сюзанна присіла в реверансі, як його робили в Кальї, піднявши уявні спідниці. Юк сидів біля Роландової лівої ноги й лише дивився на двох однакових чоловіків на мосту.

— Ми уффії, — сказав чоловік праворуч. — Знаєш, хто такі уффії, Роланде?

— Так, — кивнув він і повернув голову до Сюзанни, щоб пояснити. — Це давнє слово…