Читати книгу - "Принц Ґаллії"

— Пречиста Діва Памплонська!… Ні, це неймовірно!

— А проте це факт, — сказав Філіп. — Ми взяли його на гарячому, коли він ввійшов до спальні кузини Жоани і схопився за кинджал.

— Ось, — промовив Ернан, вказуючи пальцем на тумбу біля канапи. — Це той самий кинджал. Як я й передбачав, з вензелем віконта Іверо на рукояті.

Марґарита встала з крісла і підійшла до тумби.

— Так, — здивовано промовила вона. — Це один з Рікардових кинджалів… А це що таке? — Вона взяла до рук важкий залізний прут, завдовжки фута півтора і не менше за півдюйма діаметром.

— Його ми також вилучили в дона Фернандо, — відповів Ернан.

— До зубів озброївся, падлюка! — з глибокою відразою додав Симон. — І все для того, щоб убити беззахисну жінку.

Марґарита упустила прут на підлогу і у відчаї поглянула на Фернандо:

— Але навіщо, кузене? Навіщо ви хотіли вбити Жоану? Що вона вам зробила?

— Самі спитайте в цієї сучки! — злобно відповів Фернандо. — Тепер вона вам все розповість — і про мене, і про свого брата. А я не скажу нічого. Будьте ви прокляті!

Марґарита скрушно зітхнула і, похнюпившись, повернулася на своє місце.

— Треба розпитати Жоану, — сказала вона. — Їй напевно щось відомо.

— Якраз цим зараз і займається Бланка, — відповів Філіп. — Кузен де Уельва відмовляється будь-що говорити, мовляв, кузина Жоана однаково все знає, а сам він не збирається рити собі могилу. Мабуть, боїться зізнатися в тому, про що Жоані невідомо.

— Правда, спочатку його високість з переляку зробив одну вельми цікаву заяву, — озвався Ернан.

— Яку?

— Ось дослівно: „Це Александр! Це він намовив мене вбити їх.“

— Їх? — перепитала Марґарита. — Кого ще, крім Жоани?

— Дон Фернандо відмовився давати роз’яснення. Щойно я спитав: „Навіщо?“ — він як води в рот набрав. Та особисто для мене в цьому немає ніякої загадки. Коли ви ввійшли, пані, я саме пояснював друзям, що кинджал призначався пані Жоані, а прут — віконтові Іверо.

— О, Боже!

— Так, принцесо. Дон Фернандо збирався вбити ґрафівну, а всю провину за це перекласти на вашого кузена Рікарда.

— Але як?

— Елементарно. Гадаю, що план був такий: спочатку дон Фернандо вбиває пані Жоану і залишає в її тілі кинджал, що належить віконтові, а його самого щосили б’є прутком по голові — або в потилицю, або в скроню. Потім вимазує кров’ю який-небудь предмет у спальні — кут стола, поруччя крісла, одвірок дверей, чи ще щось на зразок цього, — і спокійнісінько йде геть, прихопивши з собою прут. А вранці, виявивши в спальні ґрафівни два тіла, всі подумали б, що це пан віконт убив пані Жоану, але в останній момент вона відштовхнула його, чи, може, він сам втратив рівновагу — так чи інакше він впав, ударився об щось головою і також помер. Так би мовити, його спіткала кара Божа на місці злочину.

— Пречиста Діва Памплонська! — повторила Марґарита. — Але ж…

— Ви хочете сказати, що тоді виникло б законне питання: що спонукало Рікарда Іверо піти на вбивство пані Жоани? Зловмисники передбачили і це. У тому пакеті, де буцімто… До речі, Симоне. Пакет у тебе?

Симон ствердно кивнув, видобув з-за вилоги камзола грубенький пакет і мовчки передав його Ернанові.

— Ось тут, — повідомив своїм слухачам Шатоф’єр, — по ідеї, мають бути боргові розписки віконта, викуплені ґрафом Біскайським у лихварів. Насправді ж цей пакет містить папери, покликані пояснити мотиви, що спонукали Рікарда Іверо до вбивства ґрафівни Жоани. Подивимося тепер, яка багата фантазія в наших зловмисників. — З цими словами він витрусив вміст пакету собі на коліна. Раптом обличчя його видовжилося від безмежного подиву. — Побий мене грім! Це справді боргові розписки!

Фернандо також був украй приголомшений:

— Що?! Мої розписки!… Як же так?

Ернан пильно подивився на нього:

— Ага! Отже, ви не чекали їх побачити? Ну!

Фернандо промовчав. Погляд його зацьковано бігав по кімнаті.

— То це ваші розписки? — допитувався Шатоф’єр. — Це ви їх скупили? Не ґраф Біскайський?

— Що сталося, пане? — поцікавилася Марґарита. — Ви щось наплутали?

— Та ні. Мабуть, що ні. Мабуть, це сам дон Фернандо щось наплутав — взяв не той пакет чи… Ах, ти ж біс! — голосно вигукнув він і схопився на ноги. — Невже?… Перепрошую, пані. Філіпе, Симоне, наглядайте за доном Фернандо. Ґастоне, за мною… Я сказав — за мною! Швидше!

Як очманілі, вони вибігли з кімнати, мало не збивши з ніг Бланку, що саме входила до покоїв. Вона провела їх здивованим поглядом, потім повернулася до Філіпа з Марґаритою.

— Що це з ними?

— Здається, — відповів Філіп, — вони побігли ловити твого… ґрафа Біскайського. Як я розумію, Александр підсунув Фернандо здоровенну свиню — вірніше, пакет з борговими розписками.

— Га?!

— Оце саме. — Філіп кинув швидкий погляд на кастильського принца. — Виявляється, це Фернандо викупив у лихварів всі векселі кузена Іверо.

— Так я й думала. В Александра не знайшлося б таких грошей, а до послуг Фернандо скарбниця ґрафства Уельви і всі скарби єзуїтів. — Бланка підійшла до наварської принцеси і поклала руку їй на плече. — Мені дуже прикро, кузино. У мене просто немає слів…

Марґарита обхопила руками її талію і притислася до неї лицем. Плечі її затремтіли.

Бланка погладила її по голові.

— Я уявляю, як тобі боляче, люба. Загалом, Рікард був непогана людина, не те що мій брат Фернандо — його мерзенна витівка мене вкрай засмутила, проте не скажу, що я дуже здивована. Я завжди знала, що він покидьок.

— Атож, гарна в мене сестричка, — осміхнувся Фернандо, спідлоба дивлячись на неї. — Нічого сказати…

— От і не кажи нічого, раз сказати тобі нічого, — спокійно промовила Бланка, відсторонившись від Марґарити. Вона сіла у вільне крісло між Філіпом та Симоном і продовжувала: — І дякуй Господові, Фернандо,