Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Почувши ще один ляпас, приблизно через три хвилини після першого, я все ж сіпнулася і чомусь схопила Сема за руку. Виявилося, мене не заспокоїли його слова, і я боялася, що один із ударів міг припасти на Джесс.

Коли я збиралася встати, щоб перевірити тих двох, знову почулися голосні слова подруги.

— Прошу тебе, йди.

Її голос був іншим. Вона плакала?

— Джессі, — цього разу Джеймс заговорив набагато, набагато м'якше.

— Іди, — скрикнула моя подруга і через секунду він таки вилетів з намету.

Джеймс був не те що злий, а прямо-таки розлючений: стислі кулаки, гуляючі жовна і лють в очах.

— Ну що, трясця йому, задоволені? — змахнувши руками, загорлав він і попрямував до нас. — Наголосувалася, Еріко? — Джеймс зупинився біля неї.

Джейк відразу підхопився і відштовхнув його від своєї дівчини.

— Не смій підвищувати на неї голос.

— Джейкобе, — Еріка взяла його за руку і потягла на себе.

Відчувши дотик, він відступив до неї, але не відійшов убік, так і закриваючи собою.

Джеймс розгублено окинув нас поглядом, а потім коцнув ногою пісок і проричав:

— Ну що ж, ми не помирилися.

Взявши мініхолодильник, він спритно закинув його на плече і мовчки пішов у бік свого табору.

І як він тільки примудрявся? Цей задира зіпсував нам уже два вечори.

— Думаю, його краще не залишати одного, — подав голос Сем, повертаючи мою увагу до себе.

Як по команді хлопці почали підніматися та прощатися. Джон щось шепотів Вікі на вухо, через що вона мило усміхалася і ховала очі від інших. Джейкоб, звісно ж, цілувався з Ерікою, не соромлячись нас.

А я... Сем лише подав мені руку, щоб допомогти встати. І чому у мене опік, а не перелом? Тоді, можливо, Сем носив би мене на руках. Але яке ж було моє здивування, коли він не відпустив долоню після того, як я встала. В голові навіть думка не встигла осісти, що складніше вже не може бути, як Сем раптом зробив крок до мене, надто близько схилився і мало не торкаючись мочки вуха губами, прошепотів:

— Солодких снів, Мері.

Це був той самий чарівливий шепіт, як і вдень, коли я дивилася на його татуювання. Ось тільки Сем так виразно промовив моє ім'я, що по шкірі відразу ж пробіг табун мурашок.

«Дідько, який же він гарячий», — подумала я, але, слава богу, не озвучила вголос.

Перш ніж відпустити руку, Сем торкнувся моєї щоки і всміхнувся. Я була настільки спантеличена, що мій гострий язик вирішив відмовчуватися осторонь, а раніше підконтрольна міміка зовсім вибилася із рук, показуючи на обличчі все те, що відбувалося в душі.