Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

трималася, розкошувала й не хотіла зупинятися. Відчуваючи небезпеку, істота все ж не могла нею перейматися, не могла ні про що думати, окрім манливого, п’янкого потоку поживи, що її тримав, забираючи всю її увагу. Її поглинуло те саме бездумне зосередження, що й нічного метелика, який б’ється у скло, намагаючись дістатися вбивчого полум’я.

Глитай-нетля принесла себе в жертву, поховала себе під лавиною енергії.

У неї надувся живіт, тріснула хітинова оболонка. Її наповнила лавина ментальних випарів. Величезна моторошна істота раз смикнулась, а тоді її живіт і череп вибухнули з мокрим сплеском.

Тварюка відразу ж упала та швидко здохла, випустивши два струмені гною з понівеченої шкіри. Нутрощі й мозкова речовина вирвалися з величезних ран, стікаючи неперетравленою ментальною брагою. Мертве створіння — жалюгідне й понищене, спазматично смикаючись, — простягнулось на безтямному тілі Андрея.

Айзек радісно заревів, не в змозі повірити, що їм вдалося. Про Андрея на мить забули.

Дерхан і Яґарек швидко розвернулися й побачили мертву нетлю.

— Так! — у захваті вигукнула Дерхан, а Яґарек видав безслівний скрик мисливця, який спромігся взяти здобич.

Вартові на хвилину спинилися. Вони не бачили, що трапилось, і раптові тріумфальні крики їх стривожили.

Друга нетля повзала по тілу мертвої родички, лизала й прицмокувала. Кризовий двигун не спинявся; Андрей все ще в агонії корчився під дощем, неспроможний зрозуміти, що ж відбувається. Глитай-нетля дерлася до безперервного потоку приманки.

Прилетіла й третя, розбризкуючи крилами дощову воду та розмахуючи ними в шаленому ритмі. На мить потвора зупинилась, відчувши в повітрі смак мертвої товаришки, але пахощам неймовірних об’єднаних хвиль Ткача і Ради вона протистояти не могла. Істота проповзла по слизьких рештках нутрощів загиблої посестри.

Інша нетля встигла першою. Вона знайшла вихідну трубку шолома й просунула рот у лійку, присмоктуючись язиком, мов якоюсь вампіричною пуповиною.

Вона ковтала і смоктала — голодна й несамовита, п’яна й охоплена жадобою.

Нетля потрапила в пастку. Не могла протистояти й тоді, коли пожива своєю потужністю почала пропалювати діру в шлунку. Вона вищала й блювала, а метапросторові грудочки мозкових хвиль піднімалися назад по стравоходу й змішувалися з потоком, який вона все ще заковтувала, мов нектар. Вони збивалися разом у неї в горлі й душили її, аж зрештою м’яка шкіра шиї роздулась і розірвалася.

Тварюка почала стікати кров’ю й померла від розриву трахеї, не припиняючи пити з шолома, що лише прискорило смерть. Скупчення енергії було занадто сильним — воно знищило істоту настільки ж швидко й безповоротно, як її власне нерозбавлене молоко знищило б людину. Свідомість глитай-нетлі вибухнула і сплющилась, мов велетенський кривавий пухир.

Вона впала. Язик повільно втягнувся, мов старий шланг.

Айзек знову заревів, коли третя нетля відкинула з дороги труп свого сестробрата, що все ще сіпався, й почала годуватися.

Вартові уже майже подолали останній рівень даху перед платформою. Несподівано вбивчий Яґарек рухався у смертельному танку. Його батіг сік навсібіч; вартові шпортались і падали, ховалися від очей супротивника, пригиналися за димарями.

Дерхан знову вистрілила просто в лице вартовому, що саме з’явився перед нею, однак порох у цівці пістоля не загорівся як слід. Жінка вилаялась і простягнула руку зі зброєю вперед, не зводячи дула з офіцера. Той подався вперед, а порох нарешті вибухнув; куля просвистіла в нападника над головою. Він пригнувсь і підсковзнувся на гладенькому даху, впавши на коліно.

Айзек прицілився і, коли боєць силкувався встати, влучив кулею йому в потилицю. Чоловік упав, вдарившись головою об шифер. Айзек потягнувся до порохівниці, тоді передумав. Зрозумів, що часу перезаряджати зброю не було, що на нього прямувала остання група офіцерів. Вони чекали, коли він стрілятиме.

— Назад, Ді! — вигукнув Айзек і відійшов од краю.

Ударом батога Яґарек збив з ніг одного з вартових, але мусив відступати, коли наблизились інші. Дерхан, Яґарек і Айзек відійшли від краю платформи, у відчаї шукаючи зброю.

Айзек наштовхнувся на сегментовану кінцівку мертвої нетлі. За ним третя нетля, напиваючись, видавала тихі стогони жадоби. Вони злились у єдиний тваринний звук радості чи горя.

Повернувшись на цей звук, Айзек опинився під вологим градом плоті. Розірвані нутрощі розляпались по всьому даху, від чого він став ще слизькішим.

Так сконала третя нетля.

Айзек дивився на темну постать завбільшки, як ведмідь, міцну й барвисту. Вона розпласталася радіальним вибухом кінцівок і частин тіла; зі спорожнілої грудної клітини крапало. Ткач нахилився до неї, мов дитина, й обережно потицяв викладений екзоскелет.

Андрей все ще рухався, хоча його спазматичні ривки були марними. Нетлі випили не його, а масивний потік штучної свідомості, що лився із шолома. Його розум все ще працював, переляканий, збентежений і замкнений у жахливій петлі зворотного зв’язку кризового двигуна. Він уповільнювався, тіло відмовляло під величезним навантаженням. Рот завзято позіхав, намагаючись позбутися густої смердючої слини.

Просто над ним до фонтану енергії зробила пірует остання нетля. Крила не рухались, натомість вона їх вигнула під таким кутом, щоб контролювати падіння — неначе якусь вбивчу зброю скинули з неба на кривавий безлад. Істота, з хижацькою пристрастю стискаючи руки й відростки, наближалася до джерела бенкету.

Лейтенант вартових піднявся на кількадесят сантиметрів над краєм платформи. Здригнувшись, він вигукнув щось до своїх людей — «...ний Ткач!» — а тоді, не замислюючись, стрельнув в Айзека. Той відскочив убік, радісно охнувши, коли зрозумів, що неушкоджений. Він схопив з купи інструментів під ногами гайковий ключ і жбурнув ним у дзеркальний шолом.

У повітрі довкола щось коливалося. Айзек напружився, нутром відчуваючи: щось не так. Він тривожно роззирнувся.

Дерхан відступала від краю даху з виразом невимовного жаху на обличчі. В погляді — первісний страх. Яґарек тримався за голову лівою рукою, з якої непевно звисав кинджал. Права рука з батогом не рухалася.

Ткач підвів очі й щось пробурмотів.

У грудях Андрея був невеликий круглий отвір, там, де його поцілила куля офіцера. З нього з лінивим ритмом виливалася кров, скрапуючи на живіт і просочуючи брудний одяг. Обличчя побіліло, очі заплющилися.

Айзек закричав і кинувся до нього, узяв старого за руку.

Послідовність Андреєвих мозкових хвиль порушилася. Двигуни, що поєднували виділення Ткача і Ради, непевно посмикувалися від раптового зменшення потоку даних із шаблону, що вони використовували.

Андрей тримався за життя. Це був уже старий чоловік, тіло якого здавало від гнітючої ваги виснажливої смертельної хвороби і свідомість якого заціпеніла від загуслих ментальних викидів. Але навіть попри кулю, що влучила йому під серце й проткнула легеню, минуло майже десять секунд, перш ніж він