Читати книгу - "Свобода"

друг вугілля, нищить гори, аби зберегти їх». З точки зору фактів, стаття була не такою вже й неправдивою, але «Таймс», вочевидь, не обманювалася стосовно єретичного погляду Волтера на видобуток вугілля шляхом ЗВГ. Південноамериканська частина Парку співуна в статті навіть не згадувалась, і найяскравіші терміни Волтера (нова парадигма, зелена економіка, меліорація, заснована на науці) були поховані десь ближче до кінця статті, набагато нижче слів Джойслін Цорн, яка процитувала його слова «Ця земля (нецензурна лайка) належить мені!», а також — спогадів Койла Матіса: «Він назвав мене дурним просто в обличчя». Стаття, окрім того що виставляла Волтера як дуже неприємну особу, натякала на те, що «Фонд блакитного співуна» працював рука об руку з вугільною промисловістю, а компанія «Ел-бі-ай», яка отримала контракт від Міністерства оборони, дозволяла проводити широкомасштабні ЗВГ на території свого, начебто недоторканого заповідника, викликала ненависть усіх борців за збереження навколишнього середовища, виселила «сіль землі» — землеробів із домівок, — де споконвічно жили їхні предки, і була заснована і фінансувалася олігархом Біном Гейвеном, дуже не публічною людиною, який, за потурання адміністрації президента Буша, знищував інші райони Західної Вірджинії, розміщуючи там газові свердловини.

— Непогано, непогано, — відгукнувся Він Гейвен, коли Волтер подзвонив йому в неділю в його будинок у Г’юстоні. — Парк співуна залишиться у нас, ніхто не зможе його відібрати. Ви з дівчиною добре попрацювали. Щодо решти, то гадаю, тепер ви розумієте, чому я ніколи не виступаю перед журналістами. Після їхніх статей ситуація лише погіршується і ніколи не поліпшується.

— З Кейпервілом я розмовляв протягом двох годин, — обурювався Волтер. — Я справді вважав, що в головних питаннях він на моєму боці.

— Ну, всі ці питання викладені в його статті, — зазначив Він Гейвен, — хоча їх не дуже й помітно. Але не переймайтеся через це.

— Але я переймаюсь! Тобто так, у нас залишається парк, і для співуна це просто чудово. Але все це мало слугувати зразком! А тепер усі вважатимуть це зразком того, як не треба робити!

— Все минеться. Щойно ми видобудемо вугілля й почнемо меліорацію, люди побачать, що ви мали рацію. А цей Кейпервіл на той момент отримуватиме замовлення лише на некрологи.

— Але на це підуть роки!

— У вас є інші плани? Річ саме у цьому? Ви хвилюєтесь через своє резюме?

— Ні, Віне, просто мене розлютили ЗМІ. Птахи нікому не цікаві, всіх цікавлять лише інтереси людини.

— І саме так і буде, аж поки контроль над ЗМІ не перейде до лапок птахів, — пожартував Він. — Ми побачимося у Вітменсвіллі наступного місяця? Я сказав Джиму Елдеру, що виступатиму на відкритті заводу з виробництва бронежилетів, за умови, що мені не доведеться позувати для фото. Я міг би підкинути вас туди на своєму літаку.

— Дякую, але ми летимо комерційним рейсом, — відмовився Волтер. — Збережіть трохи пального, не робіть гак.

— Не забувайте: я заробляю на життя тим, що торгую пальним.

— Так, ха-ха, дуже дотепно.

Було приємно отримати батьківське схвалення Віна, але було б іще приємніше, коли б Він не виглядав так неприродно у ролі батька. Найгіршим у статті «Таймс» — коли не враховувати сором від того, що він виглядав мерзотником у газеті, яку читали й поважали всі його знайомі, — було те, що Волтер підозрював: усе написане там про фонд — правда. Він завжди панічно боявся публічного знищення в ЗМІ, а тепер, коли це знищення відбувалося, йому слід було більш прискіпливо розібратися з причинами такого страху.

— Я чула твоє інтерв’ю, — сказала йому Лаліта. — Воно просто блискуче. Єдина причина, з якої вони не можуть визнати нашу правоту, полягає в тому, що тоді їм доведеться відкликати всі свої статті проти ЗВГ.

— Взагалі, саме це їм зараз доводиться робити стосовно теми Буша й Іраку.

— Що ж, ти виконав свій обов’язок. А тепер ми з тобою маємо отримати невеличку нагороду. Ти повідомив пану Гейвену, що ми запускаємо проект «Вільне місце»?

— Я був страшенно, радий тому, що мене не звільнили, — зізнався Волтер. — І подумав, що зараз не дуже вдалий момент повідомляти йому, що я маю намір витратити весь незалежний фонд на те, що принесе мені ще гірші відгуки в пресі.

— О, любий, — зітхнула Лаліта, обійнявши його й притулившись головою до його грудей. — Ніхто не розуміє, які гарні вчинки ти робиш. Лише я це розумію. Лише я...

— Може, ти й маєш рацію, — погодився Волтер.

Він хотів би, аби вона просто певний час потримала його в обіймах, але в її тілі була інша думка щодо цього, і його власне тіло погоджувалось із нею. Тепер вони проводили ночі на її занадто вузькому ліжку, оскільки його кімнати все ще зберігали занадто багато слідів Петті, і його дружина не давала йому жодних інструкцій щодо того, що з ними робити, а він сам прибрати їх не міг. Його не дивувало, що Петті досі не зв’язалася з ним, і все одно у нього складалося враження, що то вона навмисно, на зло. Для людини, яка, за її власним визнанням, не робила нічого, окрім помилок, вона кидала страхітливу тінь, коли робила щось (байдуже, що саме) там, у великому світі. Волтер відчував себе боягузом, ховаючись від неї у кімнаті Лаліти, але що ще йому залишалось? Його облягли з усіх боків.

На свій день народження, поки Лаліта показувала Конні приміщення контори, він повів Джоуї на кухню і зізнався, що й досі не знає, який напрямок дій порекомендувати.

— Чесно кажучи, не думаю, що тобі варто здатися владі, — заявив Волтер. — Але я не довіряю власним мотивам у цьому питанні. Останнім часом я, схоже, втратив усі моральні орієнтири. Ситуація з твоєю матір’ю, а також — із «Нью-Йорк таймс»... ти бачив статтю?

— Еге ж, — відповів Джоуї. Він стояв, запхавши руки в кишені, і все ще був одягнутий, як типовий студент-республіканець: синій блейзер і м’які туфлі з натуральної шкіри.. І наскільки Волтеру було відомо, Джоуї все ще залишався республіканцем.

— Я справив не дуже добре враження, чи не так?

— Так. Але, гадаю, більшість читачів помітили, що стаття не дуже об’єктивна.

І Волтер, не ставлячи більше запитань, із великою вдячністю прийняв заспокоєння від власного сина. Він відчував себе дуже незначною людиною.

— Отже, наступного тижня я