Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

В одному такому раю на дивані, що аж кишів від блощиць, валявся в самих підштанках поручник Дуб. Панночка Елла розповідала йому вигадану, як це звичайно в таких випадках буває, трагедію свого життя: її батько був фабрикант, а вона вчителька гімназії в Пешті. І ось через нещасне кохання їй довелося стати на цю стезю. Зовсім поруч від поручника Дуба, на відстані простягнутої руки, на маленькому столику стояла пляшка горобинівки й чарки. Оскільки пляшка була спорожнена лише наполовину, а Елла й поручник Дуб уже й лика не в’язали, то було ясно, що поручникові Дубу треба дуже небагато, щоб упитися. З його слів було видно, що він усе переплутав і вважав Еллу за свого денщика Кунерта. Він так і звертався до неї, погрожуючи за звичкою уявному Кунерту: «Кунерте, Кунерте, ти, бестіє, ти ще мене взнаєш і з поганого боку».

Швейк мусив пройти крізь ті самі процедури, що й інші солдатики, які ходили через чорний хід, але він чемно вирвався з рук якоїсь напівголої дівчини. На її лемент прибігла польська «мадам» і нахабно брехала Швейкові у вічі, що ніякого поручника серед гостей немає.

— Не дуже-то розпускайте губу на мене, вельможна пані, — чемно попрохав Швейк, солодко при цьому усміхаючись. — Бо як мазну вас по пиці, то аж ноги задерете. Якось у нас на Платнержській вулиці змолотили одну мадаму так, що та й не знала, на якому вона світі. Син шукав там свого батька, якогось Вондрачека, торгівця пневматичними шинами. Прізвище тієї «мадам» було Кржованова. Коли її воскресили і в приміщенні швидкої допомоги спитали, як її прізвище, вона сказала щось на букву «X». А як ваше прізвище?

Достойна матрона зчинила страшенний галас, коли Швейк, відштовхнувши її, з поважним виглядом пішов по дерев’яних сходах на другий поверх.

Внизу з’явився сам власник дому розпусти, якийсь збіднілий польський шляхтич. Він побіг за Швейком на сходи й почав його тягти за рукав, горлаючи по-німецьки, що солдатам нагору ходити заборонено, бо там лише для панів офіцерів, а для солдатів — унизу.

— Я прийшов сюди в інтересах цілої армії, шукаю одного пана поручника, без якого армія не може відправитися на фронт, — застеріг його Швейк. А коли присікання господаря набрали агресивного характеру, Швейк скинув його зі сходів униз і почав оглядати верхні кімнати. Всі кімнати були порожні, і лише в самому кінці коридору кімнатка була зайнята. Коли Швейк постукав, натиснув на клямку і трохи прочинив двері, пролунав пискливий голос Елли: «Besetzt!»[524], а слідом за ним низький голос поручника Дуба, який, можливо, бачив себе у своїй кімнаті в таборі, дозволив: «Herein!»[525].

Швейк увійшов, наблизився до дивана і, віддаючи поручникові Дубу аркуш з блокнота, доповів, скоса поглядаючи на розкидану в кутку ліжка уніформу:

— Голошу слухняно, пане лейтенант, ви, згідно з наказом, який я вам передаю, маєте одягнутися і з’явитися до наших казарм у гімназію. Там у нас має відбутися велика військова нарада.

Поручник Дуб витріщив на нього каламутні маленькі очиці, проте усвідомив, що він не такий уже й п’яний, щоб не впізнати Швейка. Йому відразу спало на думку, що Швейка, певне, посилають йому до рапорту, і тому сказав:

— Я зараз з тобою, Швейку, розквитаюся. Ой, побачиш, що буде з тобою...

— Кунерт! — звернувся він до Елли. — Налий мені ще одну!

Він випив і, подерши письмовий наказ, розреготався:

— Це — письмове виправдання? У нас жодні такі довідки не мають значення. Ми — на війні, а не в школі. Отже — тебе — зловили — в борделі? Підійди — до мене — Швейку — ближче, я дам тобі — кілька ляпасів. У якому році — Філіп Македонський[526] — розбив — римлян? То ти — не знаєш? Ти — жеребець!

— Голошу слухняно, пане лейтенанте, — невблаганно продовжував Швейк, — це найсуворіший наказ по бригаді, аби пани офіцери одягалися і йшли на батальйонну нараду. Адже ми вирушаємо, і зараз буде вирішуватися питання, яка рота піде у авангарді, яка у фланговому прикритті, а яка у ар’єргарді. Це зараз вирішуватимуть, і, на мою думку, пане лейтенант, без вас такі справи не можуть обійтися.

Ця дипломатична промова трохи оговтала поручника Дуба. Він скумекав, що знаходиться не в казармах, але з обережності спитав:

— А де це я?

— Ви зводите перебувати в борделі, пане лейтенант. Шляхи Господні неісповідимі!

Поручник Дуб тяжко зітхнув, зліз із дивана і почав шукати свій мундир. Швейк йому допомагав. Коли Дуб нарешті одягнувся, вони вийшли надвір, але Швейк одразу ж повернувся і, не звертаючи уваги на Еллу, яка зовсім хибно зрозуміла його повернення і через те своє нещасливе кохання знову полізла на ліжко, швидко випив нахильці рештки горобинівки і почимчикував за поручником.

На вулиці поручникові Дубу знову вдарило в голову, бо було дуже гаряче. Він безладно почав розводити теревені. Розповідав Швейкові про те, що має вдома поштову марку з Гельголанду і що одразу ж після складання іспитів на атестат зрілості вони пішли грати у більярд і не вклонилися класному наставнику. До кожного речення додавав:

— Сподіваюсь, ви мене добре розумієте.

— Звичайно, я вас цілком розумію, — стверджував Швейк, — ви говорите точнісінько так, як будейовицький бляхар Покорний. Той, коли його люди питали: «Ви купалися цього року в Мальші?» — відповідав: «Не купався, але зате цього року буде багатий врожай слив». А коли його питали: «Ви вже їли цього року гриби?» — він відповідав: «Не їв, але той новий султан марокканський, кажуть, цілком пристойна людина!»

Поручник Дуб зупинився і висловив ще одне своє переконання:

— Марокканський султан? Це померхла зірка, — він утер піт з чола і, дивлячись затуманеними очима на Швейка, забурмотів: — Я навіть взимку так не прів. Ви з цим погоджуєтесь? Розумієте мене?

— Розумію, пане лейтенант. У нас до шинку «Під келихом» ходив один старий панисько, якийсь відставний радник з Крайового комітету. Він так само говорив. Він завжди запевняв, що здивований великою різницею температури влітку і взимку. Йому, мовляв, дуже дивно, як це люди й досі цього не завважили.

На брамі гімназії Швейк покинув поручника Дуба. Той, що називається, сторч і боком піднявся сходами нагору в учительську, де відбувалася військова нарада, і відразу доповів капітанові