Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

— Балоуне, Балоуне, коли б ми про це заявили, тебе б розстріляли за боягузтво, — сказав Швейк.

Собаки немов показилися: гавкання чулося з усіх боків, навіть з півдня, за річкою Ропою. Вони гавкали в Кросенці і в кількох інших навколишніх селах, бо Швейк горлав у нічній тиші:

— Куси, куси, куси! — згадавши, як він кричав на них, коли ще торгував собаками.

Собаки не могли вгамуватися, і фельдфебель-рахівник Ванек сказав Швейкові;

— Не горлайте на них, Швейку, бо розгавкається вся Галичина.

— Щось подібне, — відповів Швейк, — трапилося на маневрах у Таборській окрузі. Ми прийшли вночі до одного села, а пси зчинили страшний гвалт. Вся околиця там густо заселена, і собачий гавкіт ішов від села до села, далі й далі. Собаки в тому селі, де ми стояли табором, були вже зовсім замовкли, але, почувши здалека, десь аж з-під Пелгржимова, собачий гавкіт, знову підняли такий гвалт, що за хвилину гавкали підряд усі округи: Таборська, Пелгржимовська, Будейовицька, Гумполецька, Тршебонська та Їглавська. Наш капітан — дуже нервовий дідок — не міг зносити собачого гавкоту, не спав цілу ніч, весь час вискакував надвір і питав патруля: «Хто гавкає? Чому гавкає?»

Солдати покірно доповідали, що це гавкають собаки. Це його так збудоражило, що, коли ми повернулися з маневрів, він тим, хто був тоді в патрулі, вліпив казармений арешт.

Після цього випадку він завжди вибирав «собачу команду» і посилав її вперед. Команда мала попереджати населення села, де ми збиралися ночувати, що жодна собака вночі не сміє гавкнути, бо інакше буде вбита. Я теж був у такій команді. Коли ми прийшли до одного села у Мілевській окрузі, я все переплутав і заявив старості села, що кожний власник собаки, яка вночі забреше, буде розстріляний із стратегічних міркувань. Староста злякався, зараз же запріг коні й поїхав до головного штабу просити від усього села помилування; його туди взагалі не пустили, а вартові мало його не застрелили. Староста повернувся додому, і, поки ми прийшли до села, всім собакам, за його порадою зав’язали ганчірками морди, аж три з них сказилися.

Всі погодились із Швейком, що вночі собаки бояться вогника запаленої цигарки, і ввійшли в село. На нещастя, ніхто з них не курив, так що Швейкова порада не мала позитивних наслідків. Проте, як виявилось, собаки брехали з радощів, вони з приємністю згадували війська, які проходили через село і завжди залишали їм щось під’їсти.

Вони ще здалека почули наближення тих створінь, лісля яких залишаються кості й кінське падло.

І ось раптом Швейка оточили чотири гавкуни. Вони радісно кидались на нього, задерши догори хвости.

Швейк гладив їх, ляскав по спині і розмовляв з ними у пітьмі, як з дітьми.

— Так ось ми вже й тут, ми прийшли спатоньки до вас, люлі-люлі, їстоньки, ам-ам! Дамо вам кісточок, шкориночок, а вранці знову підемо далі на ворога.

В селі по хатах почали засвічувати світло, а коли квартир’єри почали калатати в двері першої хати, щоб довідатися, де живе староста, зсередини озвався верескливий жіночий голос і чи то по-польському, чи то по-українському повідомив, що чоловік на війні, діти хворі на віспу, що москалі все забрали, а її чоловік, вирушаючи в похід, наказував їй нікому вночі дверей не відчиняти. Лише коли посилили атаку на двері, запевняючи, що вони квартир’єри, чиясь невідома рука відчинила їм,

Увійшовши до хати, вони виявили, що саме тут живе староста, і той марно намагався переконати Швейка, буцімто не він відповідав верескливим жіночим голосом, виправдовувався, — він, мовляв, спав на сіні, а його жінка, коли її хтось раптово збудить зі сну, сама не знає, що говорить. А щодо нічлігу для цілої роти, то це навряд — село таке маленьке, жодний солдат у ньому не вміститься. Взагалі нема де спати. І купити тут теж нічого не можна, бо москалі все забрали.

Якщо пани добродії не погордують, то він заведе їх до Кросенки, там хутори великі. Це звідсіля лише три чверті години ходу, місця там досхочу, кожен солдат зможе вкритися кожухом, корів там до бісової мами, отже, кожен вояк дістане казанок молока. Вода там теж добра, пани офіцери зможуть переночувати в панському домі. А в Лісковці що? Злидні, парші та воші. Він сам колись мав п’ять корів, але москалі всіх забрали, і тепер, коли він сам схоче дістати молока для своїх хворих дітей, мусить ходити аж до Кросенки.

Немовби підтверджуючи правдивість його слів, десь поруч у стайні заревіли корови і почувся верескливий жіночий голос, що бажав злощасним коровам, аби їх холера побрала.

Старосту це не збентежило, і, натягуючи високі чоботи, він провадив:

— Одну-єдину корову має мій сусід Войиек, вона, як ви, панове добродії, ласкаво зволили почути, щойно заревла. Але це корова хвора, тужлива. Москалі забрали в неї телятко. З того часу вона не дає молока, проте господар жаліє різати її, він сподівається, що мати божа Ченстоховська все поправить.

Балакаючи, він натяг на себе чумарку.

— Ходімте, панове добродії, до Кросенки, це ж три чверті години ходу, та що я, грішний, кажу, і півгодини не буде. Я знаю дорогу через потік, потім через березовий гайок, коло дуба… Село велике, і бардзо дуже міцна горілка в корчмах. Ходімте, панове добродії. Навіщо баритися? Панам солдатам з вашого славного полку треба як слід відпочивати, виспатися по-людськи. Пан цісарсько-королівський вояк, що б’ється з москалями, певне ж, потребує чистого нічлігу, зручного нічлігу… А в нас? Воші, короста, віспа та холера. Вчора у нас, у нашому проклятому селі, три чоловіки почорніли від холери. Милосердний господь бог прокляв Лісковець…

Враз Швейк велично змахнув рукою.

— Панове добродії! — почав він, наслідуючи старостин голос. — Читав я раз в одній книжці, що за шведських воєн, коли було дано наказ розквартируватися в такому й такому селі, а староста всіляко відбріхувався і не хотів подати їм руку допомоги, його повісили на найближчому дереві. Крім того, один польський капрал розповідав мені сьогодні в Саноку, що, коли приходять квартир’єри, староста мусить скликати всіх радних, ті йдуть із квартир’єрами від хати до хати й просто говорять: «Тут розташуються троє, тут четверо, пани офіцери розмістяться у домі священика, і за півгодини все має бути готове». Пане добродію, — поважно звернувся Швейк до старости. — Де тут у вас найближче дерево? Староста не зрозумів, що значить по-чеському слово «стром»[324], і тому Швейк пояснив йому, що це береза, дуб, груша, яблуня, одно слово, все, що має міцне