Читати книгу - "Необхідні речі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тієї ж неділі преподобний Роуз і четверо його найкремезніших дияконів відвідали отця Бріґгема. Вони повідомили, що шоковані й дуже злі через наклепницькі слова отця Бріґгема.
– У вас іще вистачає нахабства казати мені, щоб я припнув язика, – обурився отець Бріґгем, – після того як ви цілий ранок завзято оповідали вірним, що я служу Вавилонській блудниці.
На зазвичай блідих щоках преподобного Роуза швидко проступив рум’янець, який поширився по здебільшого лисій макітрі. Він пояснив отцеві, що ніколи нічого не говорив про Вавилонську блудницю, хоч і згадував кілька разів Римську блудницю, але раз уже отець Бріґгем сприймає це так, то, власне кажучи, хто йому винен.
Отець Бріґгем виступив із дверей свого будинку, стискаючи кулаки.
– Якщо хочеш обговорити це тут, на сходах, дружок, – сказав він, – то просто скажи своїм маленьким ґестапівцям, щоб відійшли, і ми обговоримо все, що захочеш.
Преподобний Роуз, на три дюйми вищий за отця Бріґгема, але, мабуть, фунтів на двадцять легший, презирливо відступив.
– Я-а собі рук не бруднитиму, – відказав він.
Одним із дияконів був Дон Гемпгілл. Він був і вищий, і важчий за войовничого священника.
– Я з тобою все обговорю, якщо хочеш, – втрутився він. – Я твоєю паполюбською сракою всю веранду обітру, лепреконе.
Двоє інших дияконів, які знали, що Дон на таке цілком здатний, умить узяли його під руки… але після цього невдоволення вже не затихало.
До жовтня це проходило здебільшого sub rosa[161] – етнічні насмішки і злісні балачки в чоловічих і жіночих групах обох церков, дражнилки на шкільному подвір’ї між дітьми обох клік і здебільшого пишномовні гранати, якими щонеділі, у день миру, коли, як учить історія, починалися більшість воєн, перекидувалися з одної катедри на іншу. Час від часу траплялися гидкі інциденти – якось під час танців юнацького товариства баптистів приходський зал закидали яйцями, а ще у вікно вітальні парафіяльного священника шпурнули камінь, – але переважно війна тривала на словесному фронті.
Як і в усіх війнах, у цій бували періоди запеклих боїв та застоїв, але дедалі глибший гнів проймав її відтоді, як «Доньки Ізабелли» проголосили про свої плани щодо «Нічки казино». На момент, коли преподобний Роуз отримав сумнозвісну записку для «бабтизької криси», мабуть, було вже запізно уникати зіткнення. Надмірна брутальність повідомлення лише засвідчила, що коли зіткнення настане, це буде рубка. Хмиз уже розкладено, залишилося, щоб хтось черкнув сірником і розпалив ватру.
Якщо хтось фатальним чином і недооцінював нестійкість ситуації, то це отець Бріґгем. Він знав, що його баптистський колега не схвалить ідею з «Нічкою казино», але не усвідомлював, наскільки глибоко саме уявлення про азартні ігри за підтримки церкви злить і ображає баптистського проповідника. Він не знав, що батько Пароплавчика Віллі був лудоманом, який, коли його охоплювала азартна лихоманка, часто покидав сім’ю, або що той чоловік застрелився в підсобці танцювального залу після ночі програшів у крепс. Але гидкою правдою про отця Бріґгема було от що: він би не передумав, навіть якби знав.
Преподобний Роуз мобілізував сили. Баптисти почали з кампанії написання листів «Ні “Нічці казино”» у касл-рокську газету «Дзвінок» (Ванда Гемпгілл, дружина Дона, написала більшість самотужки), а за листами пішли плакати «КОСТІ Й ДИЯВОЛ». Бетсі Віґ’ю, головна організаторка «Нічки казино» і головна регентка місцевого капітулу «Доньок Ізабелли», організувала контратаку. За останні три тижні «Дзвінок» розрісся до шістнадцяти сторінок, щоб упоратися з подальшими дебатами (хоча це було радше вправляння в прокльонах, ніж розумне донесення різних поглядів). З’явилися нові плакати, які так само швидко поздирали. Передову статтю, що закликала до поміркованості обох сторін, проігнорували. Деякі фанатики в цій ситуації просто веселилися. Було прикольно опинитися в такій бурі у склянці води. Та коли наблизився кінець, ні Пароплавчику Віллі, ні отцеві Бріґгему було не до сміху.
– Я гиджуся цього фарисейського кавалка гімна! – викрикнув Бріґгем на здивованого Альберта Джендрона в день, коли останній приніс йому сумнозвісний лист «СЛУХАЙ СЮДИ, ЛАТИННИК СРАНИЙ», який Альберт знайшов приклеєним до дверей свого стоматологічного кабінету.
– Ви уявіть собі, той син блудниці звинувачує в такому порядних баптистів! – галасував преподобний Роуз на таких же здивованих Нормана Гарпера і Дона Гемпгілла. Це було на День Колумба, після чого був дзвінок від отця Бріґгема. Бріґгем намагався зачитати лист про латинника преподобному Роузові. Преподобний Роуз (досить порядно, на очах у дияконів) слухати відмовився.
Нормана Гарпера, чоловіка, що переважував Альберта Джендрона на двадцять фунтів і був приблизно одного з ним росту, трішки рознервував пискливий, ледь не істеричний голос Роуза, але він цього не сказав.
– Я вам скажу, що це таке, – пробуркотів він. – Білле, старий отець Лепрекон трохи рознервувався через лист, який ви отримали на пастораті, оце й усе. Він зрозумів, що то зайшло задалеко. Думає, якщо скаже, що хтось із його пациків отримав листа з такою ж поганню, то зможе рознести провину.
– Ну, таке з нами не спрацює! – Голос Роуза був писклявий як ніколи. – З моєї парафії ніхто таким брудом не займається! Ніхто! – Голос на останньому слові переламався. Долоні конвульсивно стискалися й розтискалися.
Норман і Дон обмінялися швидкими ніяковими поглядами. Вони вже обговорювали таку поведінку, яка в останні кілька тижнів ставала для преподобного Роуза дедалі буденнішою. Проблема з «Нічкою казино» просто роздирала Білла на шматки. Чоловіки боялися, що до того часу, як питання вирішиться, у чоловіка станеться справжній нервовий зрив.
– Ви не нервуйте, – спробував заспокоїти Дон. – Білле, ми знаємо правду.
– Так! – викрикнув преподобний Роуз, впиваючись у чоловіків тремтливим вологим поглядом. – Так, ви знаєте – ви обоє. І я – я знаю! Але як же ре-ешта міста? Вони знають?
Ні Норман, ні Дон не мали що на це відповісти.
– Сподіваюся, хтось вивезе цього брехливого ідолопоклонника на рейці! – закричав Вільям Роуз, стискаючи кулаки і безпомічно трусячи ними. – На рейці! Я б заплатив за таке дійство! Щедро заплатив!
Пізніше, у понеділок, отець Бріґгем обдзвонив людей із проханням для тих, кого цікавить «теперішня атмосфера релігійних репресій у Касл-Року», підійти до його будинку на коротку зустріч сьогодні ввечері. Прийшло стільки людей, що зустріч довелося перенести в зал «Лицарів Колумба» неподалік.
Бріґгем почав із листа, який Альберт Джендрон знайшов у себе на дверях, – листа начебто від «свідомого баптистського чоловіцтва Касл-Рока», – а потім докладно переповів свою непродуктивну розмову з преподобним Роузом. Коли він розповів людям, які зібралися, що Роуз заявляє, ніби й сам отримав непристойну записку, начебто від «свідомого католицького чоловіцтва Касл-Рока», натовп загудів… спершу шоковано, а тоді розлючено.
– Та той чоловік – брехун проклятий! – крикнув хтось іззаду.
Отець Бріґгем ніби одночасно кивав і хитав головою.
– Можливо, Семе, але справжня проблема не в тому. Він добряче
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.