Читати книгу - "Сонячна машина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Iй-богу!.. Але, бiдна Елiзонько, ви страшно, страшно схудли, от тепер це надзвичайно видної Ви ще не зовсiм здоровi. I блiда ви така! Елiзо, ви повиннi негайно їсти сонячний хлiб! Негайно! Ну, як ви можете їсти ту… ту стару їжу? Для чого? Я не розумiю.
Принцеса Елiза проводить рукою по чолi й. по лицi, неначе зганяючи блiдiсть.
— Ну, мене лишiть, Трудо. Нецiкаво. Що ж? у доктора Рудольфа роман iз цiєю Iрямою?
— Ах, iдiоти! Iрма просто мене дратує. Уявiть собi: вiдома красуня, розумна, страшто приваблива, в неї е щось схiдне, загадкове в лицi, знаменита спiвачка, голос такий, що за самий голос можна, я не знаю як, закохатись. Мала м-асу при-клонникiв, через неї люди вбивали себе. I раптом-, мажете уявити собi цю чудачку, боГться! Боїться нашого Рудi, як маленька дiвчинка! I що бiльше закохується, то бiльше боїться, хвилюється, вкривається червоними плямами.
Принцеса Елiза знову проводить рукою по лицi.
— Що ж, доктор Рудольф не вiдповiдає їй, чи що?
— Ах, не вiдповiдає! Розумiється, вiдповiдає. Але сам доктор Рудольф такий самий iдiот, як i вона. Абсолютно нiякої смiлостi немає. Мужчина мусить буть навiть трохи брутальний. Правда? Ну, в кожному разi, iнiцiативний, смiливий. А Рудi…
Труда обурено, зневажливо знизує плечима й перемiняє позу. Сонце косою золотою палицею вперлось їй у чорно-синi кучерi i поблискує в бронзовому оцi.
— Ну, ви, може, не знаєте, як вiн поводиться.
— Я не знаючi Я?! Та я кожне слово, кожний рух їхнiй знаю. Краще навiть за саму Iрму й за самого Рудi. Нiякої iнiцiативи немає. От що! Чистiсiнький тюхтiй!
Елiза раптом скляно, дзвiнко смiється й гаряче, навiть трошки бурно обнiмає Труду за ллечi.
— Ах ви комiчна й мила, Трудонько.
— Чим же я комiчна? Сердять вони мене страшенно.
Нездарнi Елiза ще дзвiнкiше смiється
— Ну, чого ж сердитись, Трудо? Звiдки ж ви знаєте, що вiн її любить? Казав вiн вам про це?
— «Казав, казав»! Абсолютно нема нiякої потреби, щоб вiн казав, коли й так усе видно Як вiн може не любити Iрму? Як? Це виключено А вся причина в тому, що вiн — анахорет, що вiн жив страшно морально й нi одної жiнки не зазнав. Я певна, що вiн не знає, як треба цiлуватись. Ви знаєте це? Серйозно!
Елiза раптом гаряче, пекуче, по самi очi червонiє. Червонiє й смiється таким тихим тремким смiхом, так нiжно обнiмає за плечi Труду, що Труда здивовано поширює очi й аж одсувається назад, щоб краще бачити цю палаючу голову.
— Чого ви смiєтесь? Ви не вiрите?
— Я вiрю! Я вiрю! Але ви це так мило, так надзвичайно мило кажете, що я не можу бути серйозна, моя дорога, моя хороша Трудонько!
Труда i здивовано, i серйозно водить очима по лицi Елiзи.
— А знаєте, Елiзо, от ви в цей мент страшенно гарнi! I ви, знаєте, страх мiнлива. Ви можете в одну мить постарiтись на десять рокiв i помолодiти. От тепер у вас така нiжнiсть, м'якiсть, така дитячiсть у лицi, що аж не вiриться. Я це вже й ранiш помiчала. Ви можете бути безумно приваблива. Але буваєте й така суха, колюча, що, здається, об вас можна подряпатись. I червонiєте ви так щиро й палюче, що аж дивно. I зовсiм од дрiбницi! Ну, що я сказала?
— Ви нiчого, нiчого не сказали, i не будемо зупинятись Ну, як же ви все ж таки вугiль добували! Ви самi копали в шахтах?
— Нi, там маса запасiв. Але ми будемо копати! I вже копають Вже щодня буде йти сюди вугiль i всяке iнше паливо. Що ж ми тут привезли? Дурницi! На кiлька днiв Нi, це треба регулярно, систематично, за планом. Рада Спiлки виробляє цiлий план. Ах, Елiзо, як може бути гарно, прекрасно жити. Ви уявiть собi, що коли ми будемо працювати всього по двi обов'язковi години на день — усього по двi години! — то ми всi, всi без найменшого вийнятку, будемо мати, перше — прекраснi!помешкання, друге — чудовi, зручнi, розкiшнi меблi, третє — в кожнiй кiмнатi буде кiно, екран, телефон, кiногазе-та, радiофотографiї з усього свiту, четверте — всi ми будемо носити найтонше полотно, шовки, найкращi матерiї, п'яте — в кожного буде авто, аеро всяких систем, шосте — ми зможемо лiтати з одного кiнця землi на другий, нiяких кордонiв, нiяких нудних урядовцiв, урядiв, нiяких цих нацiй, рас- усi наро ди — просто люди й бiльше нiчого! Елiзонько, дух же забиває? їй богу, менi просто дух забиває! I це ж буде! Буде неодмiнно, через якийсь рiк уже буде!
I от раптом лице знову постарiло на десять рокiв: зникла дитяча нiжна рожевiсть, замiсть неї — суха чернеча суворiсть, загострений блiдий кiнчик носа й цей чудний, неприємний, напружено скляний блиск очей.
— Так. Але цiкаво знати, хто б то робив усе це?
— Як хто?! Ми!
— Хто ж то «ми?
— Ну, всi ми Я, ви, Макс, Рудi, Вiльна Спiлка, кожний працездатний чоловiк i жiнка.
Елiза холодно знизує плечима. (Видно, ну, видно ж, що вона не те що не вiрить, а не хоче вiрити їй треба не вiрити!)
— З якої речi? А
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна машина», після закриття браузера.